in різне

Самогонна трагедія не навчила Андруховича нічому…

Прохолодного осіннього вечора на вулиці спостерігалась нетипова для такої погоди кількість людей. Це, звісно, якщо не брати до уваги, що вулиця та – Прорізна, а гуртування відбувалося коло Молодого театру, де того-таки вечора виступали Юрій Андрухович та польський джазовий гурт «Карбідо».

Пунктуальні та виховані власники квитків намагались штурмувати приміщення театру, як і заведено – за 20 хв. від вказаного часу початку дійства, традиційно – 19.00… Але так само виховані охоронці та організатори театрально-поставленим голосом не втомлювалися оголошувати, що початок концерту перенесено на 20.00.

«І в якому сенсі?..» – подумали ми, але, все ж, дочекалися і згодом таки прорвалися всередину. Люди неквапом рухались театральними сходами і коридорами, нафталінові тітоньки біля дверей зали дбайливо рвали квитки і точним рухом руки вказували на потрібне місце.

Дочекавшись, поки добірна публіка розсядеться і вгамується, на сцену так само неквапливо виплив Юрій Андрухович. Звісно, усвідомлення норм етики сценічного виконавця не дало йому забути розсипатися вибаченнями за те, що через проблеми зі звуковим обладнанням початок концерту було затримано аж на годину, а також розтектися подяками тим, хто залишився і дочекався, та компліментами спонсорам.

Обіч сцени сиділи двоє хлопців у чудернацьких білих костюмах – VJ-група «КУБ». Їхня присутність однозначно пояснювала наявність на сцені невеликого білого екрану. У своїх роботах віджеї зазвичай застосовують здебільшого не комп’ютерно-генеровані зображення, а фрагменти з маловідомих артхаусних фільмів, власні фото- та відеозйомки, живу інтерактивну камеру, що роблять досить вправно. В цьому протягом концерту ми неодноразово переконаємось.

«Зустрічайте чудовий гурт з Японії – «Карбідо»!» – проголосив пан Юрій і пішов зі сцени, чим ознаменував початок дійства. «І в якому сенсі?..» – подумали ми вдруге, але майже одразу зрозуміли прикол, адже на білому екрані замаячили японські діти і залунала весела японська пісенька, під яку вийшли перед очі «Карбідо» і почали «обігравати» її. Вирішивши, вочевидь, дати Андруховичу трохи часу перепочити після виснажливого спічу, джазисти представили ще дві свої композиції, безсоромно гіпнотизуючи публіку.

Кільканадцять секунд тиші, і прозвучав голос карбідівської соло-гітари, на який, пристрибуючи, з’явився Юрій Андрухович. Вивертаючи свідомість слухачів навиворіт, він почав відчайдушно дякувати – яхт-клубові, курсам англійської мови, полоністиці, україністиці… А в кінці пообіцяв, що «girl will be a woman soon», у чому після почутого (а це ж тільки початок!) вже не сумніваєшся ні на хвилю.

Наступною Андрухович виконував композицію, в якій «сам не написав жодного слова» – «The Very Best of Tabloids», що не може не дати приводу порадіти за нього, адже читаючи «the very best» заголовки наших таблоїдів, мимоволі співчуваєш їхнім авторам.

Але вже на третьому віршочитанні знання англійської мови вмить полишає автора, та і всіх присутніх також. Почувши чудернацьку назву «Енд еверібоді фукс ю», лише «Карбідо», певно, зрозуміли, про що йдеться, і одразу ж почали пояснювати. Ненав’язливі гітарні і ледь-чутні барабанні хвилі звуку поволі обволікали і затягували, і вже самою лиш шкірою можна було відчути весь текст, і геть не обов’язково було чути про амбітних і меркантильних німфоманок-потенційних секретарок, які час від часу мучились філософськими питаннями «І в якому сенсі?» або «Це плюс чи мінус?».

Далі понеслися оповіді про старого і вщент п’яного солдата, козака Ямайку, серпневе бомбардування Нью-Йорка, чоловічі товариства, розбещені горілкою, та Іванну Воман (йдеться про композицію «I Wanna Woman»), під час виконання якої еротичне напруження у залі сягнуло апогею.

Не обійшлося і без прем’єр. Андрухович та «Карбідо» презентували композиції «Танго та біла троянда», яка особливо запам’яталася чудернацькими дамочками у чорних шкарпетках з білого екрану, «Without You» – пан Юрій, правда, бідкався, що того дня був не День журналіста, та «Індія», прослуховуючи яку (а зачитано було лише три з п’яти її частин), здавалося, навічно занурюєшся у чорно-біле індійське кіно в суміші з танцюючим полум’ям і обличчям Андруховича на екрані. Публіка шаленіла.

На завершення письменник заспівав народну пісню «Зеленая ліщинонько», під час якої найстарші глядачі поволі почали залишати приміщення. Загалом, глядацька аудиторія була досить-таки різношерстою. Сильно кидались в очі «начесані» жіночки під 50, які нервово здригалися і переглядались між собою, ледь зачувши натяк на непристойність, а коли почули сповіщення про те, що «осіб жіночої статі запрошують на вихід» – ображено поглядали на двері. Хоча деякі з них таки пішли геть.

Закінчивши виступ, «КУБ», Андрухович та «Карбідо» розкланялися, подякували за увагу і хотіли, було, піти, аж тут із зали почувся лемент: кричали «Ще!» та «На біс!». Кілька хвилин повагавшись і пороздававши тим часом автографи, артисти повернулись на «робочі» місця і виконали на біс композицію «Without You». Зал аплодував стоячи.

На виході з театру можна було придбати свіжого «Самогону» або фірмову футболку. І мало хто відмовляв собі у такому задоволенні.

Автор: Ірина Джола, Інтернет видання “Сумно”, 18.09.2008
Джерело: http://sumno.com/content/view/2608/1/

Написати відгук

Comment