in інтерв'ю

Юрій Андрухович: Янукович – як Путін

Rzeczpospolita: В інтерв’ю українській пресі Ви не раз заявляли, що Крим і Донбас могли б собі відділитися від України.

Юрій Андрухович: І досі так вважаю. Я не казав, що вони конче повинні відділитися. Просто варто було б такий варіант розглянути. Це ідея навдивовижу легкого та цивілізованого вирішення проблеми, яка заважає Україні бути собою й блокує шлях, що ним їй слід прямувати. Позаду 20 марних років [від здобуття незалежності. – Ред. Rzeczpospolita] . Україна якою була, такою й лишилася. І такий стан речей деморалізує.

Але українці бояться поділів.

Я висловив украй непопулярну думку, що викликала величезну реакцію в суспільстві. Але я люблю висловлювати непопулярні, зате власні погляди. Українці противляться купі речей, хоч би й вступу України в НАТО. Я підтримую членство країни в альянсі і дозволяю собі не погоджуватися з багатьма українцями.

А чи не від’єднаються натоміть Івано-Франківськ і Львів, а не Крим з Донбасом?

Захід України не від’єднається. Сенсом його існування є створення великої України. Для українців на заході Україна без столиці в Києві – то абсурд. Київ теж не від’єднуватиметься.

Після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича Ви казали, що Україну «зайняли окупанти».

Не я один. Чимало наших людей подібної думки. Про це свідчать написи на парканах в Івано-Франківську: «Скажи “Ні” внутрішній окупації».

Ви не боїтеся, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова та культура?

Надто пізно для побоювань. Маємо справу з реальністю. І йдеться не лише про правління Януковича. Цей процес охоплює другу половину ХХ – початок ХХІ століття. З тією різницею, що за президентства Віктора Ющенка протягом п’яти років вживалися якісь заходи з порятунку української мови.

Що Ви думаєте про Януковича? Чи згодні з тим, ніби він маріонетка Москви?

Певною мірою так, але це питання складне. Він якщо не маріонетка, то напевно наслідувач, свого роду епігон Москви. Для Януковича ідеальною є така система, яку побудував у Росії Владімір Путін. І до неї ми наближаємося семимильними кроками.

Вас турбують швидкі кроки України в напрямку Росії?

Це риторичне питання. Звісно, турбують. Кожен із таких кроків робиться немовби без оглядки назад. І вони заводять українську державність на манівці. Я, наприклад, ніколи не підозрював, що в моїй душі можуть зародитися терористичні нахили. Що мені снитиметься, ніби маю застрелити Януковича. Одначе був період, коли таке снилося. Хоча загалом я спокійна людина й не вважаю насильство найкращим методом боротьби.

Чи можливе повернення до влади лідерів Помаранчевої революції?

Я в це не вірю. Під великим знаком питання політична кар’єра Юлії Тимошенко, не кажучи вже про Віктора Ющенка, в котрого взагалі нема політичного майбутнього. Може, він і сам до цього не прагне. Місце лідерів Майдану Незалежності [де в Києві відбувалася Помаранчева революція. –Ред. Rzeczpospolita] у першій шерензі політиків займуть інші. Добре було б, якби так. Варто, втім, зберігати помаранчевий колір. Ідея Помаранчевої революції важлива і слушна. Це те, що потрібно Україні. Помаранчевий колір скомпрометували ті, хто був на першому плані, під знаменами революції. Але то не вина символіки і тодішніх ідей.

Українці не втратили віри в ідеали революції?

Люди, особливо українці, – мов пластилін. Втрачають віру й швидко її повертають. Почекаймо до осені. Побачимо, як мої земляки приймуть підвищення цін на газ, як студенти відреагують на репресії, зокрема, на виключення з університетів. На людей треба натиснути, і тоді вони знову стають людьми.

Чи пам’ятають українці про роль Польщі у Помаранчевій революції?

Так. Ті події неможливо забути, не можна й викреслити їх із пам’яті.

Польщу та Україну розколює питання Української Повстанської Армії та Організації Українських Націоналістів. А є щось об’єднавче між нашими країнами?

Зараз нас об’єднує організація Євро-2012. Але я сподіваюся, що Україну позбавлять права його проведення. Інакше зазнаємо ганьби. Буде краще, коли Євро-2012 відберуть у нас тепер. Що ж до глибших питань, то нас об’єднує те, що Польща та Україна – країни Центральної Європи. Беручи до уваги історію, культуру та політику, ми приречені на співпрацю. Те, що польське керівництво зі свого боку відійшло від цієї формули, а українське – зі свого, не означає, що в майбутньому не буде кращого керівництва, принаймні в одній з держав. Я переконаний, що у відносинах із Польщею ще не все завершено.

Ви читали власного вірша про поляків та їхню причетність до боротьби під час п’ятничного концерту з нагоди 66-ї річниці Варшавського повстання. Чим для Вас стало запрошення на цю імпрезу?

Сюрпризом. Можливо, приводом для запрошення була моя кількарічна співпраця з польськими музикантами, зокрема, з Міколаєм Тшаскою та вроцлавським гуртом Karbido. Певний час я вагався. Коли мені запропонували конкретну композицію Девіда Боуві [твір Warszawa був написаний 1977 року, коли Боуві відвідав Польщу по дорозі з СРСР до Англії. – Ред. Rzeczpospolita] , то спочатку я впав у шок, а потім погодився. Композиція Боуві не має слів, він просто мугикає мелодію. Написати до неї текст і виступити було для мене подвійним викликом.

Автор: Тетяна Серветник
Джерело: bookvoid.com.ua

Написати відгук

Comment

  1. Дуже дивний “патріот”. Чим для України гірше, тим йому краще. Це такий різновид українського патріотизму Івано-Франківського розливу?! Острів Змеїний віддали – це теж патріотизм?! Саме такі патріоти розпалюють войни, а потім верещать, що вони зберегли державність і якщо б не вони, держави не було б! Але це блюзнірсьтво та націоналізм на межі націзму. Чи потрібно таке багатонаціональній Украиїні? Вважаю, що НІ !!!

  2. Провокатор и дешевый пиарщик… Не в “Эвропу”… в газенваген!

  3. Всьо ОК. Цілком слушно і адекватно. Саме від цієї людини ніколи не чекав би підлабузництва. Плюс, не забуваймо, що це приватна думка письменника. І я її поділяю. Краще хай би приєднувались до своєї Росії, тоді українці ще мали б шанс не занехаяти те, що ще існує тверезого в цій країні. І навіть більше, хоч мінімально зрушитись вперед і будувати людську державу.

  4. В Україні 14 мільйонів пенсіонерів..десь 3-4 мільйони люди передпенсійного віку..від 50-55 ти і до..якої вони свідомості переважно радянської..себто Москва – століца нашей Родіни..хочча не факт шо всі мабуть міліонів п”ять – ті що не люблять Сталіна і можливо СССР…крім того в Україні міліонів 5 від дня до 6 років..- без свідомі і ще міліонів 10 від 6 до 17 ти… залишається десь 20 міліонів з яких виїхало за кордон 50\50 на ПМЖ і і Тимчасове МЖ…..до 10 міліонів.. таким чином в Українізалишилось 10 млн працюючих людей від 20 до 50-ти які в масі свої отримують зарплатню тобто залежні від влади і грошей олігархів …ну і міліонів 3-4 може економічно і морально незалежні від роботодавця себто мають власний бізнес як от Юрій Андрухович…До того ж 40 процентів переважно з тих же 20 млнів на вибори не ходить а пенсіонери ходять всі 14 млнів…от і виходить що Янукович їх а не наш президент…Демографи кажуть що є великі шанси що населення України впаде до 29 міліонів…отоді може щось зміниться..і то при тому що хто небудь прийде на вибори і проголосує за кого небудь…

  5. Россия сейчас представляет собой уродливое корпоративное капиталистическое общество. Уродство ей придала вертикаль власти, которая по своей сути несовместимо с понятием капитализма.
    Нынешнее лето с пожарами открыло многим россиянам и надеюсь украинцам глаза на катастрофическое состояние управляемости в России. Вертикаль власти “убило” местное самоуправление, местная власть оказалась неспособной решать казалось бы элементарные вопросы безопасности населения. Картинки летающего Путина, веб-камеры, следящие за восстановительными работами довели до всех абсурдность всей системы российской власти. К сожалению наша украинская власть настолько бедна интеллектом, что не мудрствуя лукаво просто копирует Россию, не задумываясь нужно это Украине или нет…

  6. Путін, Янукович, чи Андрухович,у всіх випадках буде так, як сформована думка суспільства. Формується вона словом, яке лунає у ЗМІ, та доступне для “people”. Правда еволюційні процеси дуже повільні, і я особисто не побачу як згниють кістки Литвина.