Самогонна трагедія не навчила Андруховича нічому…

Прохолодного осіннього вечора на вулиці спостерігалась нетипова для такої погоди кількість людей. Це, звісно, якщо не брати до уваги, що вулиця та – Прорізна, а гуртування відбувалося коло Молодого театру, де того-таки вечора виступали Юрій Андрухович та польський джазовий гурт «Карбідо».

Пунктуальні та виховані власники квитків намагались штурмувати приміщення театру, як і заведено – за 20 хв. від вказаного часу початку дійства, традиційно – 19.00… Але так само виховані охоронці та організатори театрально-поставленим голосом не втомлювалися оголошувати, що початок концерту перенесено на 20.00.

«І в якому сенсі?..» – подумали ми, але, все ж, дочекалися і згодом таки прорвалися всередину. Люди неквапом рухались театральними сходами і коридорами, нафталінові тітоньки біля дверей зали дбайливо рвали квитки і точним рухом руки вказували на потрібне місце.

Дочекавшись, поки добірна публіка розсядеться і вгамується, на сцену так само неквапливо виплив Юрій Андрухович. Звісно, усвідомлення норм етики сценічного виконавця не дало йому забути розсипатися вибаченнями за те, що через проблеми зі звуковим обладнанням початок концерту було затримано аж на годину, а також розтектися подяками тим, хто залишився і дочекався, та компліментами спонсорам.

Обіч сцени сиділи двоє хлопців у чудернацьких білих костюмах – VJ-група «КУБ». Їхня присутність однозначно пояснювала наявність на сцені невеликого білого екрану. У своїх роботах віджеї зазвичай застосовують здебільшого не комп’ютерно-генеровані зображення, а фрагменти з маловідомих артхаусних фільмів, власні фото- та відеозйомки, живу інтерактивну камеру, що роблять досить вправно. В цьому протягом концерту ми неодноразово переконаємось.

«Зустрічайте чудовий гурт з Японії – «Карбідо»!» – проголосив пан Юрій і пішов зі сцени, чим ознаменував початок дійства. «І в якому сенсі?..» – подумали ми вдруге, але майже одразу зрозуміли прикол, адже на білому екрані замаячили японські діти і залунала весела японська пісенька, під яку вийшли перед очі «Карбідо» і почали «обігравати» її. Вирішивши, вочевидь, дати Андруховичу трохи часу перепочити після виснажливого спічу, джазисти представили ще дві свої композиції, безсоромно гіпнотизуючи публіку.

Кільканадцять секунд тиші, і прозвучав голос карбідівської соло-гітари, на який, пристрибуючи, з’явився Юрій Андрухович. Вивертаючи свідомість слухачів навиворіт, він почав відчайдушно дякувати – яхт-клубові, курсам англійської мови, полоністиці, україністиці… А в кінці пообіцяв, що «girl will be a woman soon», у чому після почутого (а це ж тільки початок!) вже не сумніваєшся ні на хвилю.

Наступною Андрухович виконував композицію, в якій «сам не написав жодного слова» – «The Very Best of Tabloids», що не може не дати приводу порадіти за нього, адже читаючи «the very best» заголовки наших таблоїдів, мимоволі співчуваєш їхнім авторам.

Але вже на третьому віршочитанні знання англійської мови вмить полишає автора, та і всіх присутніх також. Почувши чудернацьку назву «Енд еверібоді фукс ю», лише «Карбідо», певно, зрозуміли, про що йдеться, і одразу ж почали пояснювати. Ненав’язливі гітарні і ледь-чутні барабанні хвилі звуку поволі обволікали і затягували, і вже самою лиш шкірою можна було відчути весь текст, і геть не обов’язково було чути про амбітних і меркантильних німфоманок-потенційних секретарок, які час від часу мучились філософськими питаннями «І в якому сенсі?» або «Це плюс чи мінус?».

Далі понеслися оповіді про старого і вщент п’яного солдата, козака Ямайку, серпневе бомбардування Нью-Йорка, чоловічі товариства, розбещені горілкою, та Іванну Воман (йдеться про композицію «I Wanna Woman»), під час виконання якої еротичне напруження у залі сягнуло апогею.

Не обійшлося і без прем’єр. Андрухович та «Карбідо» презентували композиції «Танго та біла троянда», яка особливо запам’яталася чудернацькими дамочками у чорних шкарпетках з білого екрану, «Without You» – пан Юрій, правда, бідкався, що того дня був не День журналіста, та «Індія», прослуховуючи яку (а зачитано було лише три з п’яти її частин), здавалося, навічно занурюєшся у чорно-біле індійське кіно в суміші з танцюючим полум’ям і обличчям Андруховича на екрані. Публіка шаленіла.

На завершення письменник заспівав народну пісню «Зеленая ліщинонько», під час якої найстарші глядачі поволі почали залишати приміщення. Загалом, глядацька аудиторія була досить-таки різношерстою. Сильно кидались в очі «начесані» жіночки під 50, які нервово здригалися і переглядались між собою, ледь зачувши натяк на непристойність, а коли почули сповіщення про те, що «осіб жіночої статі запрошують на вихід» – ображено поглядали на двері. Хоча деякі з них таки пішли геть.

Закінчивши виступ, «КУБ», Андрухович та «Карбідо» розкланялися, подякували за увагу і хотіли, було, піти, аж тут із зали почувся лемент: кричали «Ще!» та «На біс!». Кілька хвилин повагавшись і пороздававши тим часом автографи, артисти повернулись на «робочі» місця і виконали на біс композицію «Without You». Зал аплодував стоячи.

На виході з театру можна було придбати свіжого «Самогону» або фірмову футболку. І мало хто відмовляв собі у такому задоволенні.

Автор: Ірина Джола, Інтернет видання “Сумно”, 18.09.2008
Джерело: http://sumno.com/content/view/2608/1/

Андрухович – «принц форумський»

Популярний письменник Юрій Андрухович «струсонув» читацьку аудиторію, привізши на Львівський форум видавців переклад українською легендарного твору Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц данський».

Цей оригінальний переклад вийшов у видавництві Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» і уже встиг отримати Гран-прі конкурсу “Найкраща книга Форуму”.

Осучаснений «Гамлет» – для мас

Фахівці відзначають не лише якість перекладного тексту, а й майстерно продуманий дизайн книжки й добру стилістику. Ілюстратор – відомий художник Владислав Єрко. Високу оцінку роботі успішного творчого тріо перекладача-художника-видавця поставили й відвідувачі ярмарку: за перші три дні «розхапали» 650 примірників книги (загальний наклад – 4800). Видавництву довелося в екстреному порядку довозити новинку до Львова.

Працювати над перекладом Шекспіра Андрухович почав ще наприкінці 1990-х років – на замовлення київського Молодого театру, режисера якого не влаштовував жоден із 13 уже існуючих перекладів. Остаточно до роботи Андруховича надихнув вдалий переклад «Гамлета» Станіславом Бараньчаком на польську. А два-три роки тому письменник перечитав свій сценарій, дещо змінив, виправив і зрозумів, що осучасненого «Гамлета» по-українськи можна видати окремою книжкою.

– Часом під час роботи я приймав радикальні рішення, – розповідає Юрій Андрухович. – Це стосувалося здебільшого бруталізмів, які є в перекладеному тексті. Розумів, це завжди буде викликати в українського читача підозру, що Андрухович «додав свого». Нам здається, що «Гамлет, принц данський» – стерильна й піднесена річ, адже минуло багато сотень років. Та у ті часи це була масова культура. У дечому вона повинна була бути брутальною, гратися словами, каламбурити, щоб театральна «гальорка» реагувала реготом та оплесками. Я хотів зробити Шекспіра нашим сучасником. Англійський класик – один з моїх улюблених авторів.

– “Гамлет” – твір, якого повинно перекладати кожне покоління, – каже Іван Малкович. – Він не перестає бути актуальним. Наша книжка є першою у третьому тисячолітті.

Андрухович-перекладач і Малкович-видавець розкрили карти: разом із художником Владиславом Єрком уже працюють над тим, аби наступного року привести на Форум видавців найвідомішу трагедію Шекспіра «Ромео та Джульєтта».

«Самогон» – і письменники співають…

Того ж вечора, опісля презентації перекладу “Гамлета”, Юрко Андрухович… співав. Цими днями триває турне письменника, вроцлавського гурту Karbido і франківської віджей-групи «КУБ» із їхнім спільним проектом “Самогон”. Позаду – Ужгород. Попереду – Київ, Дніпропетровськ і Тернопіль. Львівську презентацію “алкогольного” літературно-музичного дійства відвідало чимало знаменитостей: режисер Роман Віктюк, президент Форуму видавців Олександра Коваль… У першому ряду сиділа дружина Андруховича.

Проекту “Самогон” – уже третій рік. Та цього разу його автори презентували найширшу програму: від першого спільного поетично-музичного твору “Козак Ямайка” – до прем’єрних речей “Постріл”, “Танго “Біла троянда”, “Без тебе” (Without you)… Викличні рядки із “Без тебе” були процитовані й на футболці, в яку був одягнений Андрухович: “Знову, курва, радіо, телебачення, преса…”. Ці слова, а також їхнє продовження: “Влада собі як влада: суцільні бандити”, – письменник “виспівував” із особливим напором. Зрештою, назвати “співом” ритмічне декламування віршів важко. Хоча місцями Юрій Андрухович таки справді співав – особливо під час виконання фінальної старовинної козацької пісні «Зеленая ліщинонька».

Презентовані новинки під час “живого” “Самогону” невдовзі, пообіцяв Андрухович, вийдуть у його другому спільному диску із Karbido “Цинамон”.

Автор: Високий замок 25.09.2008 №179(3828), Ірина СЕМЕНІВ
Джерело: http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=67907

ТАНГО «БІЛА ТРОЯНДА»

Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими,
поміж дахами, балконами й вивісками,
в надвечірнім затемненні сніжного міста,
снується танго безпритульне,
вигадане студентом консерваторії на узбіччі хідника
з допомогою акордеона, романтичних уявлень і голоду.
Акордеон виливає таку арґентинську пристрасть,
аж у серцях перехожих попівен спиняється кров,
і мандрівні папіросниці гостроплечі
чорну фарбу виплакують з тихих очей,
і газетні хлопчиська в картузиках
тупочуть у такт босоногими черевиками,
і нетанучі профілі хутряних пасажирок
напівобертаються з авт і фіакрів,
а меланхолійний добряк поліцейський
відпускає, зворушений, з Богом дільничного прошака —
перші ніжні поривання
поцілунки і зітхання
і твоя тремтяча рука

І кожен музичний мідяк — це визнання,
це шанс не померти з голоду, стати ґенієм,
перепустка до ювілейного залу,
десь поміж п’ятдесятими й шістдесятими,
де статурне сопрано і тенор з широким ротом
(і коли він його роззявляє —
на люстру летять солов’ї),
де вишивана публіка так достигає оваціями,
ніби чорна хмара гнівним дощем,
де медалі, і лаври, і сльози на бюстах хористок,
де немає зимового танґо, забутого ще у тридцяті,
а колючі, мов терня, красуні тобі несуть квіти,
і шукаєш у пустці невидимий акордеон,
але профіль тінистий напівобертається в ложі,
щоб тобі посміхнутись прихильно,
щоб закликати поночі, ніби в утрачений сад,
у прожиті міста, у стемнілий, віддалений рай —
перші неспокійні ночі
перші муки снів дівочі
і найперше слово — кохай

Наче в мушлю сповзав ти по сходах додолу,
обіймаючи акордеон, мов талію прачки,
і невже це був ти, і невже ти до танцю їм грав,
цим невмитим гостям опівнічних прокурених кнайп,
цим укладачам бруку і швачкам,
вуглярам, ковалям, копачам, сажотрусам, повіям,
і невже це вони, проштовхавшись до твого плеча,
все горланили: «Білу троянду-у!»
І за першими тактами більшали очі
недорослих танечниць, що, вену вколовши,
вилітали попарно на світло, немов на поміст,
і здіймалися білі ключиці в поривній задусі…
І тоді в цьому димі, в цих випарах, там,
поміж двадцятими, поміж тридцятими,
так розмито й непевно напівобертається профіль,
і ти ладен померти, і знову це танґо, і знов —
перші клятви і моління
перші стогони й боління
і таємна перша любов…

Джерело: http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=andrukhovych&page=andr54