O autorze

Jurij Andruchowycz urodził się w 1960 r. Mieszka w Iwano-Frankiwsku (Stanisławów) na Ukrainie. Jest prozaikiem, eseistą, poetą i tłumaczem, jego książki ukazały się w przekładach na wiele języków.

Ukończył studia w Ukraińskim Instytucie Poligrafii im. I. Fedorowa we Lwowie, w latach 1990-1991 studiował w Instytucie Literatury im. Gorkiego w Moskwie. Debiutował w 1985 r. tomem wierszy Niebo i połoszczi. W 1987 r. wraz z Wiktorem Neborakiem i Ołeksandrem Irwańcem założył grupę poetycką Bu-Ba-Bu. Służba wojskowa w latach 1983 i 1984 zainspirowała go do napisania cyklu siedmiu opowiadań Armijśki opowidannia, które ukazały się w 1989 r. Kolejne zbiory wierszy Andruchowycza, Seredmistia (1989) i Ekzotyczni ptachy i rosłyny (1991), utrwaliły jego pozycję jako jednego z prekursorów nowego nurtu w poezji ukraińskiej.
Trzy pierwsze powieści Jurij Andruchowycz opublikował na łamach kijowskiego miesięcznika „Suczasnist’”: w 1992 Rekreaciji (II wydanie 1997; pol. tytuł: Rekreacje), w 1993 Moskowiada. Powist’ żachiw (II wydanie 1997) i w 1996 Perwerzija (II wydanie 1997), uznawana za najwybitniejszą jego powieść. W 1999 r. ukazał się jego zbiór esejów Dezorientacija na miscevosti; niektóre z nich wcześniej zostały opublikowane w piśmie „Deń”, z którym Andruchowycz współpracował przez kilka lat. Z prac translatorskich warto wspomnieć przekład Małej Apokalipsy Tadeusza Konwickiego oraz prozy Rainera Marii Rilkego. Andruchowycz dokonał również uwspółcześnionej adaptacji szekspirowskiego Hamleta („Czetwer”, nr 10, 2000; premiera: Kijowski Teatr Młodzieżowy, Kijów 2002). W 2001 r. otrzymał Nagrodę Herdera.

W Polsce ukazały się następujące książki Andruchowycza: Rekreacje (1994, 1996), zbiór esejów Erz-herz-perc (1996), obie nakładem Tyrsy i Świata Literackiego – pierwszych jego wydawców – oraz Moscoviada. Powieść grozy (2000), Moja Europa. Dwa eseje o Europie zwanej Środkową (wspólnie z Andrzejem Stasiukiem, 2000, 2001) i Ostatnie terytorium. Eseje o Ukrainie (2002), wszystkie wydane przez Czarne. Perwersja, którą Czarne opublikowało w maju 2003 r., jest szóstą z kolei książką Andruchowycza przetłumaczoną na język polski. Teksty Andruchowycza ukazywały się m.in. w „Dekadzie Literackiej”, „Gazecie Wyborczej”, „Krasnogrudzie”, „Literaturze na Świecie”, „Newsweeku”, „Odrze” oraz „Przeglądzie Politycznym”. Jurij Andruchowycz, czołowy przedstawiciel „fenomenu stanisławowskiego”, jest najbardziej znanym w Polsce współczesnym prozaikiem ukraińskim. Jego sławę zapoczątkowała powieść Rekreacje, która spotkała się z ogromnym zainteresowaniem polskich czytelników. W powieściach i eseistyce Andruchowycza dostrzeżono nie tylko wnikliwe rozliczenie z sowiecką oraz poimperialną rzeczywistością ukraińską, ale i zamiłowanie do groteski, ironiczny obraz współczesnej kultury, spotkania Wschodu i Zachodu, a ponadto oryginalny styl, pełen nadzwyczajnej wyobraźni i nieobliczalnego humoru.

Біографія (з колись офіційного сайту)

Юрій Андрухович (*13.03.1960) – поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Співредактор часопису тексту і візії “Четвер” (1991 – 1996). 
Творчий доробок А. формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют А. відбувся в першій половині 80-х рр., і завершився виходом у світ збірки “Небо і площі” (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року А. разом із В.Небораком та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від “бурлеск – балаган – буфонада”), значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося – від чогось на кшталт “внутрішнього таємного ордена” до “прикладної квазіфілософії життя”. Проте друга поетична збірка А. (“Середмістя”, 1989) носить швидше не “бубабістський”, а “елегійно-класицистичний” характер. Уповні “балаганно-ярмарковою” можна вважати натомість третю збірку – “Екзотичні птахи і рослини” (1991, перевидання “Екзотичні птахи і рослини з додатком “Індія” – 1997, 2002), яка волею автора мала б носити підзаголовок “Колекція потвор”.
Поетичне річище А. вичерпується десь наприкінці 1990 р. і завершується друкованими поза збірками циклами “Листи в Україну” (“Четвер”, №4) та “Індія” (“Сучасність”, 1994, №5). Домінантою поетичної картини А. в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”, суттєво занижене тенденцією до примирення “вертикального з горизонтальним”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”. 
З прозових творів А. найперше був опублікований цикл оповідань “Зліва, де серце” (“Прапор”, 1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна “захалявна книжечка”, що поставала під час чергувань у вартівні. 1991 р. з’являється друком параісторичне оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака” (“Перевал”, №1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози А. риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи “Рекреації” (1992, перевидання – 1997 і 1998), “Московіада” (1993, пеервидання – 1997 і 2000) та “Перверзія” (1996, пеервидання – 1997, 1999, 2000, 2002) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень “фізики в метафізику” і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у “Рекреаціях”, один день у “Московіаді”, п’ять днів і ночей у “Перверзії”.
Есеїстика А. виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню “книгу спостережень” над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Перший варіант такої книги – “Дезорієнтація на місцевості” (1999).
Разом із польським письменником Анджеєм Стасюком видав книгу “Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу” (польське видання – 2000, українське – 2001, німецьке – 2003 р.) – текст, написаний до цієї книжки А., носить назву “Центрально-східна ревізія” і являє собою спробу гранично відвертого осмислення свого власного “часу і місця”.
Твори А. перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США (окремими книжками), Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві, Словаччині (окремими публікаціями). 
Серед ряду літературних нагород – Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина) за 2000 р.

Джерело: http://web.archive.org/web/20050306094350/vitaly.rivne.com/andrukhovych/bio.htm

Биография

АНДРУХОВИЧ, Юрий Игоревич

Украинский
поэт, прозаик, культуролог.

Родился 13 марта 1960
года в г. Ивано-Франковск (Станислав), УССР.
Окончил Львовский институт полиграфии,
отделение литературного редактирования и
специальной журналистики.

В юности – лидер
известной литературной группы “Бу-Ба-Бу”
(“Бурлеск—Балаган—Буффонада”), объединившей
авторов из Киева, Львова, Станислава. Один из
зачинателей постмодернистского течения в
украинской литературе, условно называемого
“станиславским феноменом”. Представители этого
направления активно разрабатывают поэтику
“карнавального” письма.

В начале 90-х совместно
с Ю. Издрыком начинает издавать первый в Украине
постмодернистский журнал “Четверг” (к
настоящему моменту издано 10 выпусков). В 1985 году
по результатам публикации двух книг стихов
принят в СП Украины, в 1991 году

по идейным соображениям выходит из состава Союза
писателей вместе с несколькими коллегами и
становится инициатором учреждения Ассоциации
украинских писателей. В конце 80-х известен как
активный деятель первоначального,
либерально-демократического “Руха”.

В 1991 оканчивает
Высшие литературные курсы при Литературном
институте им. Горького в Москве. С 1991 года
публикуется в крупных литературных журналах
Украины.

В 1994 защитил
кандидатскую диссертацию по творчеству
запрещённого в советские годы классика
украинской поэзии первой половины ХХ века
Богдана-Игоря Антонича. Докторскую пишет по
творчеству американских поэтов-битников.

С 199? – советник мэра
Ивано-Франковска по вопросам культуры.

В 1997 году на Украине
отдельными изданиями вышли четыре книги
Андруховича: “Экзотические птицы и растения”
(стихи), книга прозы (романы “Рекреации” и
“Московиада”), роман “Перверзия”, заслуживший
репутацию культового литературного
произведения, книга эссе "Дезориентация на
местности". “Глянцевая” критика называет
Андруховича “священной коровой новой
украинской словесности”.

Несколько лет вел
рубрику “Парк культуры” в общенациональной
ежедневной газете “День” (Киев). Редактор и
составитель Хрестоматийного приложения “Малой
украинской энциклопедии актуальной литературы”
(МУЭАЛ). Автор пятого перевода на украинский
шекспировского "Гамлета" (журнал
"Четвер" №10-2000).

Эстетические взгляды
“станиславской” литературной школы, лидером
которой является Андрухович, отражены на
страницах культурологического журнала
“Плерома” (основан в 1996 году Владимиром
Ешкилевым).

Западная критика
определяет Андруховича как одного из самых ярких
представителей постмодернизма, сравнивая по
значимости в мировой литературной иерархии с
Умберто Эко. Его произведения переведены на 8
европейских языков, в том числе роман
“Перверзия” опубликован в Германии, Италии,
Польше. Книга эссе издана в Австрии. В русском
переводе изданы – небольшая подборка стихов (пер.
А. Макарова-Кроткова и И. Кручика,  “Дружба
народов”, нач. 90-х); роман "Рекреации" (пер. Ю.
Ильиной-Король, "Дружба народов", №5-2000).

 

Джерело: http://www.liter.net/=/Andrukhovich/biogr.htm