Цикл "КІНОРОМАНИ: українські письменники про улюблені фільми", за яким пильно стежила наша програма, добіг свого кінця. Наприкінці травня відбулась остання зустріч з українським письменником, що представляв публіці свою улюблену кінокартину. Письменником виявився культовий Юрій Андрухович, а кінострічкою – "Зламані квіти" не менш культового Джіма Джармуша. Сюжет про це дивіться в АРҐУМЕНТІ-КІНО 11 червня (00:20).
Український письменник. Народився 1960 року в Івано-Франківську. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Починав як поет, видав поетичні збірки "Небо і площі" (1985), "Середмістя" (1989), "Екзотичні птахи і рослини" (1991). Разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу. У 1996 року захистив кандидатську дисертацію "Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму". З прозових творів першим був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" в журналі "Прапор" 1989 року. Згодом вийшли друком романи "Рекреації", "Московіада", "Перверзія", "Дванадцять обручів". Твори письменника перекладено і видано у Польщі, Німеччині, США, Швеції, Росії, Австрії та інших країнах.
"Зламані квіти"/Broken Flowers (США – Франція, 2005) – остання на сьогоднішній день картина знаменитого американського режисера Джіма Джармуша. Фільм демонструвався у конкурсі минулорічного Каннського фестивалю, де отримав Ґран-прі журі.
Взагалі роман Юрія Андуховича з кінематографом нараховує більше двох десятків років – з часі його студентства у Львівському поліграфічному інституті наприкінці сімдесятих…
Юрій Андрухович. Власне, мої студентські роки це час такого, лікнепу. Це був час, коли фактично на широкому екрані майже не було видно, скажімо, Тарковського або Абуладзе. Трошки меншою мірою був присутній Нікіта Міхалков. А переважно це було фільми, на які ходилося до клубу. У Львові це був клуб на вулиці Хасанській, можливо, він існує досьогодні, де щотижня можна було потрапити на два-три кінофільми або зі світової класики, або хороші радянські фільми. Там я вперше побачив згодом кілька речей Фелліні, там я побачив Вісконті. А загалом у ці роки сформувалося мої уявлення про те, що таке хороше кіно, а що погане.
А найбільшим відкриттям останніх років Юрій Андрухович вважає кінематограф Джіма Джармуша, якого зараховує до правдивих представників американського кіна.
Юрій Андрухович. Я, десь починаючи з 2000 року, почав стежити за його попередніми роботами. Можливо, для цього треба було поїхати до Америки, я справді там перебував у цей час і, можливо, треба було теж усвідомити, що справжнє американське кіно – це не зовсім те, що ми собі уявляємо, що таке справжнє американське кіно. Бо Джармуш – це і є найнайсправжнісіньке американське кіно. І треба було почути від друзів про цього режисера, треба, щоб вони прислали поштою першу касету з фільмом "Ніч на Землі" . І це було одне з таких найбільших персональних відкриттів того часу. Власне "Ніч на Землі", "Чудніше від раю" (Stranger than paradise), "Мертвяк", Dawn by law, який російською перекладається як "Вне закона".
Власне "Зламані квіти", зафільмовані 2005 року, є не тільки останнім за часом фільмом Джіма Джармуша, а ще роботою, яка відрізняється від попередніх стрічок цього американського кінорежисера. Юрій Андрухович вважає, що картина поєднує у собі "нового" і "традиційного" Джармуша.
Юрій Андрухович. Оскільки це найновіший фільм, то, мабуть, сам автор стверджував би, що він стоїть окремо. Мені здається, що він надзвичайно впізнаваний у ньому. Ну, зокрема, його абсолютно такий "джармушівський" гумор, його певна така співчутлива відстороненість. Ну і, крім усього іншого, напевно страшенно смішні і тим самим прекрасні герої. У цьому фільмі їх властиво два. Вперше, можливо, цей фільм мені уявляється як внутрішній, сповідальний. Мені чомусь уявляється, що власне головний герой, що Дон Джонстон – це значною мірою Джім Джармуш як такий, Джім Джармуш власною персоною.
А чи близькі Юрію Андруховичу "Зламані квіти" через якісь біографічні паралелі?
Юрій Андрухович. Мабуть так, інакше я не зупинився б на цьому фільмі, інакше б не зробив свого вибору. Ну, я вважаю, що мені ще треба трохи доростати до нього, доживати.
Відомо, що Джім Джармуш мріяв бути письменником. Частково мрія збулася, бо режисер сам пише сценарії до своїх фільмів. І наповнені ці сценарії різноманітними літературними ремінісценціями, які Джім Джармуш з любов’ю смакує. Особливо багато їх у "Зламаних квітах". Очевидні вони і для Юрія Андуховича.
Юрій Андрухович. Безумовно, те, що на самій поверхні лежить – "Дон Жуан". І навіть його ім’я на це відразу вказує. Його ім’я – Дон. Варіант з цією першою його пригодою. Тобто ця Лоліта, яка десь там підростає у товаристві дещо вже старіючої матері і тут напрошується така досить кумедна ідея про те, що можливо це і є отой дім, у який невдовзі прийде герой Набокова. Вони його ще не дочекалися, але ця Лоліта вже дозріває до того, що наступний відвідувач цього дому вже стане Ґумбертом Ґумбертом.
І також безліч інших речей. Там також є міфологічний зріз – оці паузи, інтермедіями це не назовеш, але це паузи, скажімо, в літаках, коли герой Біла Мюррея постійно опиняється поруч із представницею прекрасної статі, і це дуже цікаво розкладено в якомусь хронологічному вимірі – тому що там одного разу поруч з ним якась жінка у розквіті краси, іншого разу надзвичайно екзотична, страшенно цікава бабуся, якась дев’яностолітня, а ще іншого разу дівчинка, яка провокує його відверто, граючись коником, намагається привернути увагу цього дядька, який поруч з нею в літаку. Тобто я думаю, що там фактично кожен кадр надзвичайно насичений, надзвичайно складний.
Представлення Юрієм Андуховичем "Зламаних квітів" містило одну приємну несподіванку: письменник сам переклав стрічку і сам причитав закадровий переклад.
Юрій Андрухович. Це була така ідея-фікс. Власне кажучи, мені завжди цікаво зробити щось нове, чим я ще не займався дотепер. Ну от, скажімо, діалоги. Я мушу відразу зізнатися, що абсолютно жодного навику до сьогодні у мене не було. Тому я припускаю, що я цілком якось по-дилетанськи це зробив, але, з іншого боку, це буде принаймні весело.
Тут складність перекладача полягає передовсім у тому, що в ориґінальному тексті, в оригінальних діалогах немає ані тіні якогось фальшу, неприродності. На позір вони надзвичайно буденні, всі ці люди загалом небагатослівні, навіть найбільш балакучий з них усіх – сусід головного героя (він же один з двох головних героїв) – Вінстон, але і він загалом послуговується достатньо звичайною фразою. Тобто тут, з одного боку, перекладачеві нема як розгулятися, а з іншого боку – це надзвичайно складна справа: зберегти антракційність цього і передусім не зірватися у якийсь фальш. Тобто, з одного боку, максимально аскетична, ощадлива, звичайна і проста мова, а з іншого боку, досить глибока і насичена.
А цикл "Кіноромани" буде продовжено восени. Цього разу свої улюблені стрічки представлятимуть художники та філософи. Попереду ж видання книжки з есеями українських письменників, а також випуск DVD-диску, на якому будуть представлені їхні інтерв’ю.
Джерело: http://kinokolo.ua/argument/1754/
Автор: Ігор Грабович