47-річний письменник Юрій Андрухович презентував у полтавському книжковому магазині ”Клуб сімейного дозвілля” збірку ”Трициліндровий двигун кохання”. До неї увійшли оповідання й есе Сергія Жадана та Любка Дереша, а також п’ять оповідань Андруховича.
— Я написав їх іще в армії, — розповідає письменник. — Ці оповідання виходили в журналі ”Прапор” 18 років тому. Їх уже ніхто не пам’ятає.
Каже, що хоче перевидати свій переклад п’єси ”Гамлет” Вільяма Шекспіра.
— Я його переклав у 1999 році. Мені замовив переклад художній керівник столичного Молодого театру Станіслав Моїсеєв. Він ставив цю п’єсу. Я вирішив перекласти ще ”Ромео і Джульєтту”. Це один із моїх улюблених творів. Думаю сісти за роботу в листопаді, завершу до кінця року. Із директором видавництва ”А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” домовилися, що видамо обидва переклади однією книжкою. Малюнки робитиме Владислав Єрко (оформлював переклади ”Гаррі Поттера”. — ”ГПУ”). Ще хочу написати літературну енциклопедію.
Кого з сучасних авторів читаєте?
— Українців Тараса Прохаська, Світлану Поваляєву, Ірену Карпу, Таню Малярчук. Читав щоденники, есеїстику угорського романіста Шандора Марайя, але в польських перекладах. Ще прочитав останню книжку мого польського друга Анджея Стасюка ”Дойчланд”. Це — блискуча подорожня проза. Анджей їздить Німеччиною з виступами. Завжди бере з собою пляшку віскі. У дорозі пише все, що спадає на думку.
Вас більше читають в Україні чи за кордоном?
— Та в Україні все-таки.
На життя заробляєте гонорарами?
— Навіть якби не отримував гонорарів за кордоном, був би фінансово самодостатнім. Тут у мене в продажу одночасно вісім, а то й дев’ять книжок. Перший роман ”Рекреації”, який вийшов 90-го, досі перевидається.
Не збираєтеся переїжджати з Франківська до Києва?
— Київ прив’язує молодих людей, які хочуть самореалізуватися. А мені це вже не потрібно. Хоч там сконцентрована найкраща моя публіка. А Франківськ — місто, у якому добре скинути подорожні стреси.
На київську презентацію вашого роману ”Таємниця”прийшли зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук і майор Микола Мельниченко.
— Майор для мене був суперсенсацією й несподіванкою. Ми навіть двома словами не перемовилися. А Пінчука я запросив. Ми з ним знайомі, бачимося раз на півроку.
Андруховича впізнають. Кілька жінок просять номер телефону.
— Ніколи не заводив мобільника, — каже він. — Намагаюся лишити за собою бодай шматок свободи. Користуюся тільки електронною поштою.
13.11.2007
автор: Олександр ЛУЦЕНКО
джерело: www.gpu-ua.info