Ми вдвох — Завен із видавництва «Фоліо» і я — з
головою поринули у проектування. Йдеться про квітневий промо-тур із
моєю найновішою книжкою, 10 міст за 17 днів. У наших вітчизняних
умовах — це майже як навколо світу за 80 днів. Ми спілкуємося на
відстані, бо Завен, мабуть, сидить у видавничому офісі в Харкові, а
я — у переповненому арабами й буркінафасянами римському
інтернет-кафе. У повітрі сильний запах гашишу, але це не заважає.
Швидше, налаштовує на жартівливо-позитивну хвилю.

«Схід і Південь разом!» — хочеться гукати мені —
так, щоб до Харкова долетіло. Я хочу сказати, що ми почнемо в
Харкові і будемо потроху просуватися на південь. Другим буде Дніпро
(не річка, а місто). З Харкова до Дніпра, пригадую, є якийсь
жахливо ранковий потяг, але він прибуває вже опівдні, тож на
власний вечір я встигаю тільки ним. Далі Завен пропонує Запоріжжя,
але попереджає про деякі організаційні складнощі. «Там багато
класної молоді, народженої Жаданом у Гуляй-Полі, — пише Завен, —
але туго з приміщеннями».

Мені важливо до кінця першого тижня виступити в
Одесі, тому Запоріжжя лишається «на пізніше», натомість на шляху
вимальовується цілком неуникненний Херсон. «Херсон, Херсон!», —
пишу я Завенові двостопним ямбом. Завен відповідає, що їхати з
Дніпра до Херсона мені доведеться виключно нічним автобусом. «Якого
дідька?!» — не віриться мені. Чого я маю проти ночі покидати
гостинний Дніпро, чого б не виїхати зранку або вдень і не
автобусом, чорт забирай, а потягом? «Бо в такому разі Вам
доведеться їхати через Київ», — протвережує мене Завен. Я не вірю
йому і заходжу на сайт Укрзалізниці. На ньому новісінький локомотив
червоного кольору нестримно мчить у якесь (так само червоне?)
локомотивне депо майбутнього. «Нічого не вдієш — така вже
коаліція», — мимохідь думається мені. Я заходжу в «Розклад руху
поїздів» і вписую назви станцій — Дніпропетровськ та Херсон. Я
передчуваю ціле віяло варіантів, десятки потягів місцевого та
загальноукраїнського значення, що так і борознять цей до смішного
короткий відтинок козацького степу в якісь лише 300 кілометрів. Але
сайт Укрзалізниці вщент розбиває мої ілюзії — з Дніпра до Херсона
існує… один потяг на добу. І, судячи з розкладу, цю відстань у
якісь лише 300 кілометрів він героїчно долає за «якісь лише»
неповні вісім годин. До речі, це той самий 65Я сполученням Москва —
Миколаїв, що ним я мав би їхати з Харкова до Дніпра. Той самий
єдиний і неповторний Москва — Миколаїв, один на увесь козацький
степ. І добре, що на цьому світі ще є Москва, бо інакше й цього
єдиного потяга в нас не було б. Спасибі, Москво, за імперське
минуле.

Подальші екзерсиси із сайтом Укрзалізниці також
не приносять просвітління. Чому з Херсона до Одеси (відстань між
містами — 205 км) ходять лише два щоденні потяги, один з яких
прибуває о п’ятій, а інший о пів на шосту ранку? Чому першому з них
на те, аби здолати цю відстань, потрібно аж 6 годин і 13 хвилин, а
другому — лише 6 годин і 8 хвилин? Чому з Одеси до Чернівців можна
виїхати раз на добу лише по непарних? Чому з Одеси до Франківська —
лише раз на добу по парних? Чому з Франківська до Ужгорода
(відстань між містами — 301 км) слід їхати понад 10 годин для того,
аби прибути о 4 годині 43 хвилини ранку? І при цьому лише по
непарних? І як з Дрогобича потрапити в Острог? І як узагалі
куди-небудь потрапити? І як потрапити так, щоб усюди встигнути?

І як об’єднати цю країну з її цілком
сміховинними, але чомусь такими нездоланними відстанями?

Мені хочеться довго й не моргаючи дивитися в очі
міністрові транспорту, всім його попередникам і всім без винятку
державно-господарським діячам нашої батьківщини, котрі щоденно
згорають на роботі. У цій країні не існує шляхів сполучення.

«У цій країні все робиться через… столицю», —
стримано лається Завен. Я намагаюсь іронізувати: «Усі дороги ведуть
до Рима». При цьому мені зненацька пригадується, де я зараз сиджу.
Дуже хочеться якоїсь історично-філософської рефлексії — щоб хоч
якось перемкнутися. «Три речі, яким кинула виклик Римська
цивілізація? — це відстані, бездоріжжя і нечистоти. Саме з цього й
почалася Європа». Колись я напишу про це більше і краще.

Араби навколо мене вибухають сміхом. Я стискаю
кулаки: промо-тур відбудеться за будь-яких залізничних
розкладів.