Погодьтеся, в сучасному українському мистецтві є особи, представляти яких – справа невдячна. Так само як і брати в них інтерв?ю – є ризик зіпсувати все невдалими запитаннями, що не дотягують до рівня співрозмовника, та не почути справді цікавих думок.
Тому “Українська Правда. Життя”, начитавшись імпортного глянцю, дозволила собі експеримент. Будемо гратися в “Букварик”.
Умови гри – 33 літери українського алфавіту і абсолютно вільне поле асоціацій. І нехай говорить підсвідомість.
Першим піддослідним став Олександр Ірванець – Підскарбій Бу-Ба-Бу, автор широкого профілю – писав поезії, прозу, драматургію. Крім того, протягом 2004 року встиг побути ” talking head ” на 5 каналі в передачі “П?ять копійок”.
Який він – Ірванець від “А” до “Я”?
А
Альфа. Початок. Така фігнюшка-завитушка, перша грецька літера. Що в мене з нею пов?язано? Є такі неканонічні євангелія. Там є історія про Христа, називається “Евангелие детства”, це в російському перекладі. Надзвичайно поетичний, дуже класний текст. Там є епізод, коли дітей зібрав вчитель, намалював літеру “альфа” прутиком на піску, пояснив кількома словами, а потім дуже швиденько перейшов до “бети”. І тут Христос вирвав у нього прутик з рук і сказав, що не можна переходити до “бети”, нічого не розповівши про “альфу”. І почав розповідати про неї якусь безмежну кількість інформації.
Як би її пов?язати з вашим життям? Чи це просто привід повихвалятися красивою історією, яку ви знаєте?
Поза тим “альфа” – це “А”. В усіх світових мовах, крім моєї рідної, моє ім?я починається на “А”. Я маю страшні проблеми всюди, бо всіх приколює це “Олександр”. З іншого боку, це відразу вбивається в голову, бо ні на що не схоже. Тобто це як “Александр”, але чомусь через “О”. Напевно, як і мій роман “РівнеРовно”, я теж такий собі ОлександрАлександр.
Б
Бутон або батон. Це приємна розтягнута по модулю і водночас міцно стулена форма, спрямована догори. Щось таке запашне і духмяне.
І що ж більше подобається – бутон чи батон?
Батон білого хліба і бутон фіолетового бузку мають для мене однакову вартість.
В
Вона. Вона працює. Вона висить на розтяжках. Вона буде. Вона переможе. Вона – це смерть. Ого, яка апокаліпса з мене поперла!..
Г
Колись чудовий письменник не на літеру “Г”, а на літеру “Б” – Богдан Жолдак – написав чудову ораторію. Ораторія називалася “Великий гамноїд”. Ось з чим у мене асоціюється ця літера. Це була просто джазова ораторія!
Ґ
Ґуля, ґава, інтеліґент, ґандон. Ось чотири асоціації.
Розширити можете?
Ну це все синоніми. І ґуля, і ґава і ґандон – це все є в слові з “ґ” посередині, – “інтеліґент”. Він вміщає в собі всі три попередні слова.
Д
Дерево. Просто дерево. Люблю дерева влітку, восени. Коли думаю про найкращі місця, де я був у світі – там всюди є дерева.
Може “здасте” декілька найкращих місць?
Як це не дивно, я люблю Україну. Дуже красиві місця я знаю – це Острог. Це просто райські краєвиди. Хоча через дорогу там стоїть Хмельницька атомна. Такий красивий цей Острог! Такі красиві там місця.
Люблю Волинь, люблю Полісся, люблю маленькі міста… Цумань, Олика, Клевань.. А от батьки в мене східняки – але я народився вже там. Це Україна. Хоча я також люблю Київ, Харків, Миколаїв.
За кордоном дуже люблю Берлін. Він страшно динамічний. Серед міст дав бог побачити найкрасивіші. Париж, Венеція, Рим, Відень.
Е
Ерос, еротика. Еротичне мистецтво і еротична творчість – це кайф. Я зловив себе якось на думці, що коли починав писати, то писав дуже щирі, але технічно невправні вірші, яких зараз соромлюся. Але я кайфував від них, декламував сам собі до дзеркала – вчився декламувати. І підзаряджався від власних текстів.
В чому ж еротика?
Зараз, коли я пишу технічно вправні досконалі вірші, я не скажу, що зовсім не відчуваю того кайфу, але він у десятки, сотні разів слабший.
Я спитався свого знайомого лікаря, який фізіологічно мені пояснив. Він сказав: “Сашко, ну що ти хочеш? Ти був молодий, організм був молодий, надниркові залози добре працювали, викидали потрібну кількість адреналіну в кров – і все”
Тобто молодість – це адреналін. Адреналін – це ерос.
Творчість – це що, лише надниркові залози?
І гіпофіз теж. Уявляєш, в якій середині голові він знаходиться? Він скрізь.
Є
Єва. Перша жінка. Хоча, як у всі часи жінка в чоловіка, й чоловік у жінки – не перші. У єврейських біблійних текстах все ж таки першою жінкою була Ліліт, жінка з глини і комишу. Ось я і на літеру “Л” відповів…
Ж
Ось ми сидимо біля фотографії дівчини. Я її називаю “моя дівчина”. Це моє улюблене місце. Я недавно відкрив тут свій новорічний сезон. Далі я сидітиму тут практично щодня і просто всіх своїх найбільших друзів я скликатиму і збиратиму тут.
Уявляю такий прийом патріарха, який лежить і подушках і приймає посполитих…
Тут нічого не змінюється від католицького Різдва до 4-5 січня. Погода та сама, дівчина біля мене та сама з року в рік…
Але все ж таки – літера “Ж”…
Жінка. Жінка як щось неймовірне, щось унікальне. Насправді ми всі закуті в тюрми своїх тіл. Ніколи чоловік не уявить себе жінкою, а жінка не уявить себе чоловіком. Це найбільша загадка в світі. Є версія, що жінок підіслали інопланетяни.
Або чоловіків…
Ні, чоловіки якраз нормально тут жили.
Пробували уявити себе жінкою?
Я дуже скептично до цього ставлюсь. Я сам написав колись п?єсу від імені дівчини. Але я на жодну мить не уявляв себе нею. Просто гарно розпрацював це все як письменник. Але сказати, що я вживався в тіло жінки… Нє, ніфіга.
Я пам?ятаю оті паризькі романи Генрі Міллера. Там є момент, коли герой, побувши з французькою повією, розглядає її лоно і намагається уявити у себе щось таке саме. Але, як пише Генрі Міллер, “нічого, крім тупого болю внизу живота, я не відчував”. Ось таке пояснення літературного авторитета, який спробував це зробити.
З
Зеро. Я колись написав оповідання “Play the Game”. Якось я вперше грав у вісбаденському казино. І я тоді виграв – поставив на “зеро”, і виграв досить багато, більше 180 еврів. А фішечка була за 5 еврів. Перед тим я програв 2 чи 3 фішки.
И
Це не літера, це слово, це звук, це те, що вивергає наше горло. Особливо на ранок після бурхливого вживання алкогольних напоїв.
Які алкоголі зазвичай вживаєте?
Я вже дуже обмежив вживання алкоголю. Зрідка п?ю пиво – воно мені смакує, але я рідко його п?ю.
Також я п?ю інколи вино, але найчастіше це херес.
А так взагалі-то я перейшов на міцні напої. Але серед них уже навіть коньяк мені зарізкий. Тому зараз це переважно бехерівка і деякі сорти віскі.
Але ж бехерівка – це теж 40 градусів…
Але вона мені не пече.
І
Це прекрасний сполучник. Ти і я. Сміт і Вессон. Джонсон і Джонсон. Україна і Росія. Москва і Пекін. Сталін і Мао. Тичина і Сосюра. Андрухович і Неборак.
Цим “і” можна охопити все населення світу. Через цей сполучник можна усіх поіменно назвати.
А який ланцюжок ви б побудували за допомогою “і” від себе? Ірванець і…
Ірванець і самотність. Ірванець і творчість. Ірванець і поезія. Ірванець і замисленість. Ірванець і напруженість. Ірванець і натхнення.
А ви екстраверт чи інтроверт?
Однозначно екстраверт. В радянські часи була горілка “Екстра”, але ж горілки “Інтра” не було. Я справді екстраверт, і я знаю цьому ціну. З одного боку, це дуже добре. З іншого – трохи заважає жити.
Ї
Золоте слово “ї*ля”, де після цієї літери іде друга літера алфавіту… Саме це слово було вперше вжито в пізні радянські часи в “Коханці леді Чаттерлей” у перекладі Соломії Павличко. А ми всі в розмовній мові кажемо це слово через “є”. Ми з Небораком тоді навіть дискутували із нею на цю тему.
Вона тоді розповіла, як боролася за ту публікацію. Вона тоді посварилася з тодішнім керівництвом журналу “Всесвіт” – а саме там це було надруковано вперше. Вона тоді навіть розплакалася. Розповіла, що сказала: “Ви, чоловіки, матюкальники, ви ж у розмовах це слово вживаєте. А я його не кажу, я жінка, я мати… Але я знаю що Лоуренс заповів цей свій твір друкувати тільки так, без жодних купюр”.
І вона їх додушила.
Тому в українській новітній літературі це слово пишеться саме так з подачі Соломії.
Й
Перша асоціація – йод.
Це пекуча рідина, яка лікує рани і прищі. Колись я працював у піонерському таборі, у мене була напарниця-молода вожатка, яка покривалася за день прищами. Вона знала про цей спосіб. Одного разу я зайшов до неї ввечері в кімнату – вона відкрила двері, а я сахнувся. На ранок цей йод виблякає, але тоді вона була вся поцяткована, і я справді шугонувся від неї.
Ось така асоціація – рябе обличчя Лариси Павлівни в напівтемряві. Жах!
К
Китай.
Країна-загадка. Країна, де я ніколи не був і навряд чи побуваю. Та я і не тягнусь. Бо побував уже, напевно, в усіх цікавих місцях, крім святої Землі.
Але це цікава країна, яка потихеньку, тихою сапою завоює світ. Зараз вони наступають, і вже потихеньку доходять до Уралу – Російська Федерація дуже скоро зменшиться. Я думаю, що в моїй глибокій старості я доживу до часів спільного українсько-китайського кордону.
Є старий радянський анекдот: оптиміст вивчає англійську мову, песиміст вивчає китайську мову, а реаліст вивчає автомат Калашникова.
А ви реаліст? Вивчаєте мову Калашникова?
Та я Калашникова знаю… Я непогано стріляю. У мене далекозорість – і саме тому я непогано стріляю. Якщо він потрапить мені до рук – я дам собі із ним раду. Але я не вмираю за зброєю. Це не принципово.
То англійську чи китайську?
Наразі я знаю англійську, знаю погано, але мені вистачає. Навіть з китайцями, з якими я зустрічався в Америці, я говорив англійською. Хоча це жахливо. Японці і китайці, які говорять англійською – це повний пінцет!
Л
Любов.
Чому не “кохання”?
Бо “кохання” на іншу літеру. “Любов” просто м?якша до вимови фонетично. Любов – чому ні? Це українське слово! Чому ми маємо ділитися лексикою з москалями? Це вони в нас нахапалися!
Любов. Любомль. Люботин. Люблін. Це ж теж українська семантика.
Любов – це щось таке незвичайне.
Є анекдот, дуже схожий на реальну життєву історію. Колись у радянські часи в село приїздить лекція зі слайдами. По всьому селу розвішали афіші, що буде лекція про любов зі слайдами. А коли всі прийшли на ту лекцію, виявилося, що лекція про любов до партії…
Для мене любов – це святе слово, але воно назавжди дискредитовано ось таким анекдотом.
Одна з моїх заповідей – мати якомога менше святого.
А які ж для вас святі речі?
Мама, Україна… багато є слів, і всі вони будуть жіночого роду. Чому ні? Це нормальна орієнтація.
М
Мабуть, мама.
Це людина, найдорожча мені, бо вона мене на цей світ привела. Плюс у нас із мамою дуже класні стосунки. Ми одного темпераменту, одного року за східним календарем – ми обоє Щурі. Ще ми в одній тріаді – я Володій, вона Близнюк. Ми пасуємо одне одному. Хоча ми інколи неймовірно сваримось. Це все тому, що ми обоє гарячого темпераменту. В мами є неймовірна енергетика!
Вона може бути вашим ідеалом жінки? А то хочеться пошукати якісь комплекси…
99 разів “ні” і один раз “так”!
А дружина ваша схожа на маму?
Ну це ж відома істина, що чоловіки підсвідомо шукають… Але ні. Хоча в сенсі темпераменту Оксана дасть сто очок моїй мамі. Ми всі екстраверти, всі гарячі люди. Це така постійна корида.
Н
Це “ні” – заперечення.
Це такий собі вертикальний “Z”. Не знаю, з чим її асоціювати. Напевно, з усіма заперечними оголошеннями. Як-то “No parking”, “No smoking”, “No sex, no drugs, no rock-n-roll”… і багато інших “ні”.
З цього приводу перемикаємось до української літера “Н” – це як англійська “Н”. Слово “Ні” можна прочитати як англійське “Hi” ( у перекладі – привіт ).
Гра мов – це прекрасно.
А від чого Олександр Ірванець ніколи не міг би відмовитись?
Від життя.
А помирати ж доведеться…
Доведеться. Але я б не відмовився… Хоч я хрещений в православній вірі, та в даному випадку хотів би бути буддистом. Знати, що попереду безкінечна черга перевтілень.
На кого б ви перетворились?
На кота. Це був би тигровий смугастий кіт з трохи надірваним вухом. А після кота я би хотів побути і бізоном, і слоном, і фазаном, і птеродактилем…
А людиною?
Ну колись дуже-дуже потім, коли все інше перепробую. Це був би який-небудь авантюрист з Півночі, як Сітка Чарлі в Джека Лондона. Або десь із Загубленого світу Конан-Дойла. Я би ще трохи помандрував, у наступних життях.
О
Це вигук захоплення. Це ідеальна літера, тому що тільки вона зображає людський рот у стані, коли ця літера вимовляється. Уявляєш, якби цю функцію мала б літера “З” або “Ю”?
О – це коло, символ безкінечної ідеальної людини, тварини, функції, всесвіту. Це ідеальна літера.
І ніби випадково – О-лександр. Вважаєте себе прикладом досконалості?
Я казав, що треба мати якомога менше святих речей. Навряд чи. З одного боку, я знаю собі ціну і нижче певної планки не опускаюсь. Я є такий, який є. Це мене цілком задовольняє. Серед Олександрів мого покоління я не найпослідущий.
П
Це песець, північна полярна тварина, яка десь песеться і песеться у цих північних льодових морях. Це той звір, який у Пелевина десь-там спить.
От у Дантовому пеклі ж не 9, а 8 ? кіл, як у назві фільму Фелліні. І на кінці 8 ? кола є крижане озеро, в яке вмерз Люцифер. Це щось подібне до песця, який вмерз.
Це слово ще дуже схоже на лайку. Часто лаєтесь?
Як філолог, я не можу лаятись. Часто зі своїми студентами я обговорюю якісь такі теми, де не можна обійтися без таких слів… Наприклад, коли говоримо про Подерв?янського. Серед студентів є дівчата, але навіть вони вимовляють ті слова. В лапках, без табу.
Р
Літера, якої я до 10 з чимось років не вимовляв. Зі мною займався логопед – старша, страшенно флегматична, слоноподібна пані. Але вона якимось чином через картинки, малюночки, ложечки під язик навчила мене… До доти я розмовляв, як Ленін.
С
Сашко. Зменшувальна форма мого імені, дуже дорога мені. Дорога, як і Олесь, і Лесик, і Алік, і Шура. Але, мабуть, найбільше.
Сашко – така дуже східна форма, саме подніпровська. В селі мого тата – Лукашівка, Золотоніський район Черкаської області – так казали. В нас там були родичі Олександри, яких також називали Сашками. Пізніше я довідався, що псевдонімом “Сашко” підписував свої карикатури Олександр Довженко, коли працював у пресі.
Часто замість “О.Ірванець” я пишу “Сашко Ірв”. Це мій запасний автограф.
Т
Творчість. Вибачте за банальність.
Я думаю, це те, задля чого варто жити. Це гріх – ось чому часто тяжка доля митцям посилається… Але це такий солодкий гріх!
Митець повинен бути освіченим у своїй галузі. Тоді ти знаєш свою справжню ціну. Я знаю, що я не найкращий. Але я знаю, що я один зі збірної.
Коли напишеш гарну річ, то сам, як говорив герой Подерв?янського, “хаваєш себе от і до”.
То ви себе справді “хаваєте от і до”?
Звісно, ні. Все одно якась доля іронії має бути до себе. Я би повісився, якби постійно почав так про себе думати, у величавих тонах.
Повіситись? Така негарна смерть…
Негарна. Я знаюся на самогубствах. Я би застрелився по змозі. Це найблискучіша смерть.
То у вас є вогнепальна зброя?
З собою нема.
У
Україна. Дуже оригінально, як і попередня літера.
“Гірка і пречиста, свята й ненависна”. Це країна, яку 100 разів ненавидиш, а потім навпаки думаєш, що вона не така вже й погана. А коли їдеш нею і бачиш, яка вона гарна – то взагалі.
Іноді думаєш – ну що за доля! Єдина унікальна країна в Європі, і таки дійсно роздерта між сходом і заходом.
Я про це роман написав, “Рівне/Ровно”. Це моє рідне місто, я туди часто їжджу до мами.
У маршрутках беруть автографи, впізнають?
Рідко. Був приємний період в цьому сенсі під час Помаранчевої революції, коли я працював на 5 каналі. Тоді люди масово дивились 5 канал, а я пережив, як казав Енді Ворхол, свої 15 хвилин слави. Я заходив на Головпошту – частину кореспонденції отримую до запитання – і не міг перейти Майдан, щоб не потиснути 100 рук. Тоді мене впізнавали.
Було смішно, бо це було інше впізнавання. Коли я заходжу в кафе “Полонез” на Подолі, де сидять студіки, і чую “Онде Ірванець пішов”, то я розумію, що ці люди мене читали.
А на Майдані мене впізнавали бабушки, які казали “Це ви Ірванець з 5 каналу? Ви смішні віршики пишете”. Вони мене знали як talking head.
Ф
Тут або фортуна, або нічого іншого.
Колись мені одна ворожка дивилася руку, легко вирахувала мій вік і сказала: “Як на ваш вік, у вас дуже багато всього попереду”. Багато хто до 40 вже проживає своє життя і скніє до 80, до 90…
Вірите в випадок?
Однозначно! Я фаталіст. Буде те, чого не уникнути. Чого не уникнути – станеться. Це стосується не лише поганих, але й хороших моментів життя.
Х
Як “ікс” і як сміх “ха-ха”. Не знаю, що вибрати. Мабуть, “ха-ха”.
Це перша сміхова фраза в нашій мові та в багатьох інших. Сміх – це те, що робить людину людиною.
Замолоду нас примушували творити стільки кумирів! Вже тоді ми сміялися з тих нав?язуваних кумирів. Тому для мене сміх – це молодість, це прогрес, це рух вперед.
Люблю сміх, люблю смішити, ціную хороший гумор.
Ц
Центр. Середина. Серединка літери “О”. Дірка від бублика.
Ч
Честь. Річ, яку в принципі варто берегти. А якщо продавати, то якнайдорожче.
Скільки треба заплатити Ірванцю, щоб він продався?
Один дуже авторитетний для мене чоловік, якого я шаную за здоровий цинізм, сказав мені у хвилину відвертості: “Саша, розумієш, я ніколи не кажу, що я не продаюся, але я продаюся за дуже великі гроші”.
Ш
Шахи. Дивна гра, в яку я колись років до 18 грав, непогано і активно, майже щодня з друзями, коли ми вчилися в педучилищі.
То ви за фахом педагог?
За першою освітою – диплом вчителя початкових класів, старшого піонервожатого і вихователя групи продовженого дня.
Викладали?
Найбільше працював у групі продовженого дня. Читав діткам книжки – “Три товстуни”, “Гобіта”, казки Волкова. Це було класно.
Що я міг? Робив із ними уроки і не просував у голови ніякої ідеології.
А друга освіта?
Московський літературний інститут. В мене в дипломі записано “литературный работник”. Зараз немає такої професії в штатному розкладі.
Але Літінститут – це круто. Освіта була уповільненої дії. Лише через 3-4 роки після випуску я побачив, що мене вчили дуже добре. Через 10 років я цінував свою освіту вище всяких похвал. Мене навчили по максимуму працювати з текстом. А наше життя – то є суцільний текст.
Щ
Ще. More. Додайте. Більше.
Колись я летів літаком за кордон в один з перших разів, ходив стюарт літаком, він побачив, що я допив своє пиво, і запитав російською з німецьким акцентом “Другое пиво?”
Я йому пояснив, що таке “Ще одне пиво”. “One more beer”.
Ь
Це те, що вистрілює. Це як старий анекдот про царя з м?яким кончиком.
В кінці мого прізвища є ця літера. В англійській транскрипції – нема. Це мій жж – irvanets. Заходьте туди, матюки пишіть. Але я не вмію френдити.
Ю
Ю і Я. Це ті літери, за які віддадуть голоси свідомі українські виборці менш, ніж за місяць. Це два перпендикулярні шляхи розвитку України. Одна з цих літер мусить перемогти.
Я
Я – це я. Кожен з нас – я. Це я кажу своїм студентам. Кожна людина мусить себе усвідомити як “Я”.
Треба вранці підзаряжатись – стати перед дзеркалом, подивитися собі в очі і сказати “Я кльовий, сильний, розумний, дотепний, талановитий, я всіх вас здєлаю”.
Добре, коли багато хто за тебе, але погано, коли за тебе тільки ти один.
Джерело: http://bookvoid.com.ua/digest/2010/01/11/202318.html
Автор: Ірина Славінська