in різне

Вечір Жадана, Андруховича і швейцарців у Києво-Могилянці

Не знаю, хто вигадав кострубату абревіатуру «сучукрліт». Незважаючи на позірну й помірну хвацькість, це скорочення погане тим, що не враховує персональний фактор. Адже актуальне красне письменство в нашій країні є, можливо, більше, ніж коли-небудь, професією яскравих особистостей. Звичайно, інакше бути не може — якщо нема таланту, то звідкіля взятися харизмі?! Однак нині сама постать поета є особливо публічна. Підтвердження тому я дістав у понеділок, 7 вересня, в галереї Києво-Могилянської академії «ПідWALL». Вечір за участю двох швейцарських і двох українських авторів був частиною туру «Культпохід 2х2» — квартет побував також у Харкові, Івано-Франківську та Львові.

Україну представляли Сергій Жадан і Юрій Андрухович, Швейцарію — Рафаель Урвайдер і Педро Ленц. Каюся, вже доволі давно не був на літературному вечорі, тому навіть трохи забув про те, як це: переповнений зал, «підвальна» — клубна атмосфера, коли всі свої, навіть ті, кого не знаєш, загальна жадібна увага, змішана із захватом.

Юрій і Сергій читали свої тексти, а також після того, як Рафаель або Педро виконували власні номери, авторські переклади віршів гостей. Дуже потішив Жадан: його нові роботи — пронизлива лірика, екзистенційна за духом, свіжа за темами й сюжетами. Можна сказати, що Сергій розказує нові історії з упізнаваними інтонаціями, однак із більшою, ніж раніше, внутрішньою енергією. Андрухович зосередився на амплуа рефлектуючого мандрівника, збираючи есеї для книжки про 111 різних міст світу: здебільшого це – замальовки місцевих звичаїв із виходом на більш загальні матерії, від антиутопії («Мінськ 2000») до вітчизняних політичних реалій («Єнакієве 2008»).

Урвайдер розважив публіку циклом зворушливих звернень до різних видів алкогольних напоїв, а потім урівноважив враження чудовими пейзажними поезіями. Ленц працює скоріше як бард — вибудовує лінійний сюжет за всіма законами драматургії, від зав’язки до кульмінації та фіналу, й стежити за цими колізіями цікаво.

Усі четверо прекрасно доповнювали один одного: поставний, іронічний Андрухович, швидкий, зосереджений Жадан, Рафаель Урвайдер, що чудово вписався в роль богемного дивака в окулярах, котрий завжди має якийсь сюрприз у записнику, а Педро («дон Педро», як його величає Андрухович) взагалі став зіркою вечора: височезний, худорлявий, з низьким розкотистим голосом, він міг би зіграти такого собі фатального ангела або, на вибір, демона поезії.

Всі четверо мають величезний сценічний досвід аж до співробітництва чи виступів із рок-гуртами або театральними трупами. Видно, що вміють працювати із залом, розігріти будь-яку аудиторію. При тому їхні вірші на папері переконливі й без авторських голосів. Однак творчість і Жадана, й Андруховича, й, вочевидь, їхніх обдарованих швейцарських колег сьогодні практично неможливо собі уявити без того потужного «естрадного» елементу. Хтось може сказати — ось, мовляв, лихо, продалися поети суспільству спектаклю, перетворилися на шоуменів. А хтось, не такий напружений, заперечить, що, навпаки, класно: література стала так само популярна, як рок, іде прямо до людей. А третій констатуватиме — мовляв, бачите, який прогрес: те, що в часи футуристів і Дада було скандалом, нині стало звичною справою. Насправді, тональність оцінки залежить виключно від загального настрою читача. Особисто в мене настрій добрий.

Автор: Дмитро Десятерик
Джерело: http://sumno.com/article/vechir-zhadana-andruhovycha-i-shvejtsartsiv-u-kyje/

Написати відгук

Comment