in думки, критика

До Андруховича

Інтерв’ю з Юрієм Андруховичем викликало багато запитань до автора. Не все інтерв’ю в цілому (міркування автора щодо українізації, його взаємин з державою тощо – це питання іншого плану, і торкатись їх зараз не буду, хоча й песимізму автора не поділяю), а с?ме ті його частини, в яких йдеться про територіальну цілісність України.

Чому сумнозвісні представники іншої нації, де б не ступила їх нога і навіть куди б не “закинули кепку” – все вважають своєю землею, а ми дозволяємо собі, нехай і теоретично, допускати можливість відмови від однієї сьомої (як зазначає Юрій Андрухович) частини своєї землі?

Тієї частини, де покояться сотні тисяч заморених Голодоморами, знищених комуністичною репресивною системою українців і де, на щастя, й нині проживають багато свідомих громадян України, включаючи етнічних росіян?

Адже явка на останні президентські вибори в Донбасі і Криму була далеко не стовідсотковою, і з тих, хто прийшов на вибори, не всі віддали свої голоси нинішньому президентові.

Чи вартує якнайшвидший вступ до ЄС будь-якої, навіть однієї тисячної, частини нашої території? Чому Крим і Донбас – це російська нація? (Можливо, “совок” у своїй більшості, але ніяк не російська нація). І ще багато інших питань виникли до Юрія Андруховича.

А тепер від емоцій до міжнародного права. Серед основних загальновизнаних принципів міжнародного права, зафіксованих в Статуті ООН, Декларації про принципи міжнародного права, Гельсінкському Підсумковому акті НБСЄ (тепер ОБСЄ) – територіальна цілісність, державний суверенітет, невтручання у внутрішні справи іншої держави.

Територіальна цілісність України гарантується багатьма міжнародними договорами України, двосторонніми договорами з сусідніми державами, Меморандумом про надання гарантій безпеки Україні такими державами, як Велика Британія, Китай, Росія, США, Франція.

Територія України може бути змінена лише за результатами Всеукраїнського референдуму. Що ж до досить неоднозначного принципу міжнародного права про самовизначення, він може бути зреалізований лише народами.

Навіть гіпотетично, жодна національна меншина права на самовизначення ні в Донбасі, ні в Криму реалізувати не може. Прецедент Косово ніяким чином України не торкається, і жодних паралелей не може бути проведено.

А “омріяні сни” до українців все-одно повернуться. Хоч не мені про це говорити Юрію Андруховичу J.

Мирослава Антонович, завідувачка кафедри міжнародного права НАУКМА, президент Українського Фулбрайтівського товариства, для УП

Джерело: http://www.pravda.com.ua/columns/2010/08/4/5273814/

Написати відгук

Comment