in інтерв'ю

Андрухович: Для меня чрезвычайно важно жить в свободной стране

Во время чата на Корреспондент.net украинский писатель Юрий Андрухович рассказал о своем творчестве, новой книге, поделился мнением относительно перспектив отечественной литературы, а также высказал сожаление в связи с тем, что Президент Украины не распустил парламент раньше, чем это было сделано. Патриарх украинской литературы не стал говорить на русском языке.

– Як Ви ставитеся до того, що Ющенко вчора розпустив ВР?


Рішенння Президента підтримую. Мені доводиться ремствувати, що воно не було прийнято раніше. Але, це той випадок, коли краще пізно, ніж ніколи.


– Яка Ваша найулюбленіша книжка?


Мої читацькі пріоритети змінюються. Напевно. Найважливіші книги звичайно прочитуються в ранньому віці. Коли мені було років 17, я прочитав приголомшливий роман Поглянь на будинок свій, ангел Томаса Вульфа. Я не можу сказати, що це моя улюблена книга, але це одна з головних книг для мене


– Коли презентація Вашої нової книги в Києві?


24 квітня, кінотеатр Кінопанорама, початок о 19-й годині. Ця презентація буде доповнена моїм виступом разом з польським гуртом Карбідо.


– З якими українськими письменниками Ви дружите?


Перелік: Франківчани – Тарас Прохасько, Іздрик. Галя Петросаняк, Харків’янин Сергій Жадан, киянин Бондар. Найдавніша дружба з Бу-ба-бістами. Ми знайомі уже 22 роки. І жодного разу не могли посваритися. Це не типова дружба. Чи відомо хто так Бу-ба-бісти?


– Добридень, Юрію. Останнім часом Ви дуже захопилися політикою. З чим пов’язаний такий інтерес?


Це важко назвати захопленням. Це, швидше, болісне переживання навколишнього світу. Політика такою частиною навколишнього світу є. Для мене надзвичайно важливо жити у вільній країні.


– Чи будете Ви презентувати Вашу останню книгу в Одесі в рамках туру?


Так, в Одесі це буде 13 квітня, в п’ятницю, в арт-клубі Вихід о 19 годині.


– Як Ви ставитеся до Юлії Володимирівни?


Я пережив різні етапи у своєму ставленню до неї. Ніколи не перетинався з нею. Моє ставлення до Юлії Тимошенко змодельовано ЗМІ. Я поважаю її й інших, хто в суботу стояв на Майдані за те що цього разу вони перебороли власний егоїзм і, можливо, навчилися пробачати один одного.


– Чи важко бути письменником?


Якщо відповідати щиро, то у сучасному світі письменником бути приємно. Ця професія, якщо це професія, переживає розквіт. Письменники багато подорожують, їх оточує комфорт. Але все це на перший погляд, насправді. Пекло, яке кожен письменник носить у собі, його не покидає. Добрим письменником бути важко.


– Юрію , скажіть , чи можна сьогодні (спостерігаючи домінування на ринку Сергія Лук’яненка і Гаррі Поттера) говорити про занепад “розумної” літератури як явища ?


Ні, тому що домінування на ринку належить до іншої теми, власне, занепад літератури з високими амбіціями міг би виявлятися в тому, що її просто не існує, а насправді її стає усе більше. І те, що за кількістю проданих екземплярів вона дещо уступає – нормальне явище. Будь-де кількість людей, які слухають попсу, буде значно перевищувати кількість людей, які слухають експериментальний джаз. Це не погано, це нормальна ситуація.


– Кого з молодих авторів Ви вважаєте найперспективнішим?


Перепрошую. Я дав собі слово не відповідати на такі питання. Після того, як один раз назвав п’ять таких імен. І це спричинило дуже багато непорозумінь. Я вирішив не називати більше імен найперспективніших


– У Вашому останньому доробку герої вживають чимало алкоголю. Ви справді є прихильником твердження, що “талант не проп’єш”?:)


Я не є прихильником цього твердження. Нажаль, мені відомі ситуації, коли талант був пропитий. Але в той же час алкоголь є вагомої складовою нашої дійсності й обійти його в прозовому творі досить складно. Крім того, герої моїх романів- завжди літератори…


– Які, на Ваш погляд, перспективи розвитку української літератури, особливо молодих авторів?










Я неодноразово повторюю і поки що не стомився повторювати, що найцікавіші твори пишуть справді молоді люди
Дуже позитивні. Я неодноразово повторюю і поки що не стомився повторювати, що найцікавіші твори пишуть справді молоді люди. От у радянські часи молодим автором вважався ще такий як я, 47-річний, а зараз молодими авторами вважаються ті, яким зараз у середньому 25 років. Причина напевно в тому, що це перше насправді внутрішнє вільне покоління.


– Кого із сучасних європейських і американських письменників і поетів Ви вважаєте найбільше для себе рідними (за світовідчуттям)


Я не можу абстрагуватися від особистих відносин, впливів… не можу не згадувати своїх друзів – їхній вплив на мене відбувається не тільки на рівні текстів, але і пригод, вражень, тому я назвав би поляка Анджея Стасюка, угорця Петера Зілагі, німця Інго Шульце. І ще. Напевно 2-3 особи, але їхні імена мало що скажуть українському читачеві.


– Юрію, що Вас надихає?


Це дуже часте запитння з тих, на які не знаєш відповіді. Згадуваний мною Стасюк узагалі сказав, що натхнення – це вигадка. Його не існує. Існує зад на якому сидиш. Якщо серйозно, то для мене дуже важливо подорожувати. Раніше я їздив, для того щоб мати про що писати. Зараз я пишу для того, щоб мати за що їздити.


– Пане Юрію розкажіть що вас пов’язує з Михайлом Барбарою?


Михайло Барбара співає у рок-гурті Мертвий Півень. Я знайомий з ним і з іншими музикантами цього гурта вже майже 17 років. Вони написали досить багато пісень на мої слова і ці мої слова проспівані Михайлом Барбарою. У своєму передсмертному заповіті я удостоїв його якимось особливим подарунком як людину ,яка виконала моїх творів більше, ніж я.


– За яку футбольну команду вболіваєте ? На Ураган ходили? Чи на Карпати ?


За Ураган. Ураган залишився в миєму дитинстві, коли я не пропускав жодного матчу.


– Чи приймете ви участь у “Днях Незалежності з Махно 2007”


Цього року, напевно, поїду.


– Як ви відноситеся до своїх прихильників і чи знаєте ви їх?


Як можна відноситися до своїх прихильників – з вдячністю, що вони є, і їм подобається, те що я роблю. Я зустрічаю їх на презентаціях, виступах, на вулицях. Минулого року я був вражений скільки моїх прихильників було на фестивалі в Шешорах. Шкода, що цього року фестиваль не відбудеться.


– До якої години Ви вчора дивилися новини по телевізорі якщо взагалі дивилися?


Ні. Я був у потязі з Франківська до Києва. І з дому вийшов о 17:45.


– Я бачила постановку на ваш твір “Московіада”. Які б ще твори ви особисто хотіли б бачити на сцені театру. Чи хотіли б ви зіграти в постановці?


По-перше, Московіада – не моя. Це п’єса, написана іншою людиною за моїм романом. Мені дуже подобається і п’єса, і вистава. Наскільки мені відомо., ця людина написала п’єси за всіма іншими моїми творами. Я не хотів би зіграти, тому що повинен був би дуже багато тексту вивчати напам’ять. До того ж, у Московіаді чудово грає Остап Ступка, моя участь там непотрібна.


– Як часто Ви буваєте в Україні, зокрема у Львові?


Я в Україні живу. Зі Львовом пов’язані найкращі роки мого життя, студентські, хоча і всі наступні роки мого життя були найкращими, але Львів для мене передусім місце, де я був студентом.


– Яке Ваше улюблене місце у Львові?


Улюблене місце.. їх два. На Високому замку є одне таке дуже старе дерево – це перше – колись я під ним сидів у дуже вирішальну хвилину мого життя. А друге місце не зовсім життєрадісне, це Личаківське кладовище, особливо навесні та влітку.


– До якого видавництва податись молодому авторові?


Зараз ситуація зобов’язує мене сказати: видавництво Фоліо… у такому випадку завжди підказує доля. Класичний шлях початківця – розсилання рукопису в десятки видавництв і треба цим шансом скористатися – раніше їх було в Україні значно менше.


– Який з Ваших прозових творів Вам подобається найбільше? Чи так взагалі буває ?


Зараз я тримаю в руках найновішу книжку , яка називається таємниця. І цей твір здається мені найкращим і найважливішим. Але, впевнений. Що пройде час, і це мине. Насправді, є одна елементарна річ – усі твори авторові по-своєму важливі і найкращі.


– Чи існує в Україні проблема української мови? І що взагалі для Вас українська культура?










Вибір мови спілкування має бути настільки ж простим, як вибір оператора мобільного зв’язку
Проблема випливає з того, що країна є двомовна. Це дуже продуктивна ситуація. Але її прийнято використовувати в політичній боротьбі. Тому, обидві мовні групи відчувають небезпеку, що саме їх мову намагаються знищити в Україні. Мені здається, треба деполітизувати проблему. Вибір мови спілкування має бути настільки ж простим, як вибір оператора мобільного зв’язку. Живучи в Україні, ви не користуєтеся російськими операторами.


– Пане Юрію! Навіть в роки тоталітаризму митці були совістю нації. На Вашу думку, чи багато таких поетів і художників нині в Україні, чиє слово може консолідувати народ, показати йому дорогу до Храму.


Я не впевнений, чи саме ця ситуація була оптимальною. Я маю на увазі, митці, перед усім письменники як совість нації. Можливо це було абсолютно вимушеним ззовні і письменник насправді повинен бути просто людиною. Не варто перекладати на літературу те, що повинні здійснювати, наприклад, політики. Давайте будемо мріяти про політиків як совість нації.


– З якими символами у вас асоціюється Україна?


Я думаю, з державною і національною символікою передусім. 2 місяці я був на Дунаї в австрійському місті – там була ціла флотилія під синьо-жовтими кольорами – я зрадів, подумав. Що це кораблі дунайської флотилії, але згодом виявилось, що це були кольори землі Нижня Австрія, але символ спрацював, як символ.


– Яким був Ваш перший заробіток і в якому віці, яка сума і що саме Ви робили? Дякую


Дуже просто: першу заробітну плату отримав у 22 роки на посаді випускового в редакції газети “Прикарпатська правда”.


– Ви не помічаєте у своїх дітей літературний талант?


Мабуть, більшість із вас знає про те, що письменниця Софія Андрухович – моя дочка. На сьогодні вона видала 3 книжки, на початку квітня виходить ще одна. А за сином я літературних талантів не бачу. Але це може до пори до часу.


– Чи подобається Вам творчість братів Стругацьких?


Я мало з нею знайомий, але на мене дуже сильно вплинув фільм Тарновского Сталкер, знятий за мотивами твору братів Стругацьких. Це була одна з етапних подій у моїй молодості.


– Що б Ви хотіли змінити у своєму житті, якщо мали б можливість прожити його заново?


Обов”язково навчився б грати на якомусь музичному інструменті.


– Хотілось би дізнатися, коли “Таємниця” буде в продажу у Львові?


Хіба нема?


– Юрію! В яких книжкових магазинах Києва можна більш детальніше познайомитися с Вашою творчістю?


Минулої осені я заходив у Знання і там було все те, що я видав на той момент. Заходьте також у Сяйво.


– Де ви найбільше любите відпочивати?


Немає якихось пріоритетів. Але я ще ніколи не був в екзотичних країнах. Я не турист, хоч я досить багато подорожую. Наприкінці серпня ми ходимо в Карпати, але не щороку і не в тому самому товаристві.


– У чому сенс життя за Андруховичем? 🙂


Я щасливий, що я не знаю відповіді на це питання.


– Як на Вашу думку Енді Уорхол зробив революцію в мистецтві?


На мою думку так. Я не знаю, чи сам він би погодився з цією оцінкою, але те що критеріїї сприйняття мистецтва стали іншим, є фактом.


– Який гонорар Ви отримали за свою першу книгу?


Моя перша книга називалась Небо і площі, видана 1985 року у видавництві Молодь, це була малесенька і тонесенька збірочка поезій. Я отримав, якщо не помиляюся, досить велику на ті часи суму, близько 700 рублів, це було 70 моїх місячних зарплат. На частину з них я купив 100 примірників цієї книжки, на іншу частину накупив книжок інших авторів і музики на вінілових платівок, а також касетний магнітофон Маяк.


– Пане Юрію, чи Ви пишете зараз поезію?


Сподіваюся, що буду ще її писати. Після книжки Пісні для мертвого півня, я написав ще декілька пісень в подібному ключі. І сподіваюся, що з них вийде нова книга.


– В анонсі чату щось було про ваше захоплення музикою… Наскільки воно серйозне?


Це головна мова, через яку я сприймаю навколишній світ. Не знаю, наскільки це серйозно, але це дуже важливо для мене. Я зараз не можу писати без музичного тла. Моя музична колекція налічує декілька десятків дисків – від класики до етно та панку – все, що вдавалося привозити з подорожей, скопіювати в друзів…


– Який засіб розширення свідомості вам допомагає при написанні ваших книг ?


Жоден. Крім музики. Раніше я мусив курити, коли писав, але вже позбувся цієї згубної звички. Мене вразив приклад польського поета Воячка, який у віці 27 років помер від алкоголізму, але жодного рядка не написав під впливом алкоголю, а писав виключно по-тверезому.


– Хто був ініціатором відомого листа про “мову попси та блатняка”


Треба уточнити, лист не про попсу і блатняк, а про те, що на президентських виборах 2004 року ми закликаємо голосувати за Ющенка а не за Януковича. Ми, це 12 авторів, або як в цьому листі називалося 12 аполітичних літераторів. Ініціатива народилася в трьох головах, Андрія Бондаря, Сашка Бойченка і моїй. Кілька тижнів ми займалися шліфуванням, дописуванням, переписуванням цього тексту, в результаті чого, щоб не ображати російську мову, ми написали про мову попси і блатняка, бо це різні речі.


– На Вашу думку, чому не існує масової сучасної української літератури? Сьогодні молоді автори упиваються власним літературним снобізмом, а споживач “попсової” белетристики змушений купувати російськомовну літературу.


Тут ключове слово – “споживач”. Так склалося, що читання і споживання масової літератури відбувається через російську мову. Тому що воно передбачає шлях найменшого спротиву. Російський продукт настільки неосяжний і великий, що даремна справа намагатися конкурувати з ним там . Цей меседж не буде почутий, тому що споживачі масової літератури не налаштовані почути цей меседж.


– Який телевізійний канал ви любите дивитися?


Найчастіше в моєму домі увімкнуто на 5-му каналі або ж на 24-му – від телебачення у мене головна вимога – інформувати, я не дивлюсь розважальних програм, але політичні дискусії мене, чомусь, цікавлять.


– Як ви ставитесь до українського націоналізму як ідеології на сучасному етапі?









Як людина ліберальних поглядів, Андрухович найбільше схиляється до ідеї націонал-лібералізму (Фото Дмитра Ніконорова)

 


Він має стільки своїх форм і виявів, що я не знаю, про який саме різновид націоналізму йдеться. Як людина ліберальних поглядів, я б найбільше схилявся до такої ідеї націонал-лібералізму, але не знаю, чи в нас вона якимось чином здійснилася.


– Як ви ставитесь до кінематографу? Яка улюблена стрічка? Який із власних творів хотілося б екранізувати?


Почну з кінця. Я бачу дещо видозмінену форму на екрані роману “Перверзія” у вигляді захопливому фільму. Але боюся, що мої візії не реалізуються. Моя молодість минула у Львові. На вулиці Хасанській ми дивилися рідкісні фільми. Того ж Тарновського. Згодом змінював своє уявлення про хороше кіно. Останнє що сподобалось – фільми Інярітту.


– Що вам подобається з української і російської музики ?


З російської – досі не можу без скидання капелюха слухати музику кінця 70-х -80-х, ту сцену, яка легалізувалася за часи перебудови та початку 90-х. Напевно, я відстав, але не знаю, що там зараз… З української – ті, що перебувають поза комерційним обігом – перелік, мабуть, буде недоречний, ви самі розумієте, що я маю на увазі.


– Що буде відбуватися завтра на презентації Вашої нової книжки у Харкові? Не плануєте виступити з “Карбідо”?


Нажаль, Карбідо може приїхати тільки до Києва на 24 квітня, але Харків це єдине українське місце де вже відбувся один мій концерт з ними в вересні минулого року. Завтра я сподіваюсь гарного спілкування з публікою, гарної розмови з ведучим Сергієм Жаданом. Можливо музика появиться в процесі читання.


– Чи підете Ви пане Юрію сьогодні на Майдан прогулятися ? 😉


Я бачу там виключно прихильників немилої мені сторони, починати якийсь діалог поки що не бачу сенсу, хоч діалог завжди має сенс – мій особистий графік занадто напружений зараз.


– Як Ви ставитесь до ідеї Президента про примирення воїнів УПА та ветеранів ВВВ, або взагалі Ваше ставлення до воїнів УПА. Дякую за відповідь.


Я не думаю, що це ідея Президента. Хоча, він безумовно, той хто на ній наголошує. Примирення в будь-якому випадку є позитивом. Ситуація з УПА є дуже складною. З нею пов’язані два екстремальні підходи. З одного боку вони бандити і вбивці. А з іншого абсолютні герої. Обидві думки не вірні. Сподіваюся, вдасться знайти правдиву візію на це питання.


– Коли можна буде побачити Ваш проект з Жолдаком?


Нічого не можу відповісти, бо все замерзло.


– Як ви вважаєте, чи  можливо в Україні заробляти тільки літературною працею?


Залежно від того, що під цим розуміти. Я знаю багатьох колег, що заробляють виключно літературною працею. Якщо під літературною працею розуміти журналістську роботу, виступи в пресі, то – може, якщо ж розуміти літературу, то це може бути лише додатком.


– Пане Юрію, так що ж нам робити з Шевченківською премією, поки вона не вбила українську літературу?


Ні, аж так вороже я на це не дивлюся, крім того я не маю жодних важелів, щоб цю премію скасувати. Але я думаю зовсім на часі щось інше – заснування і створення незалежної недержавної премії, яка б створила певну противагу Державіній Шевченківській.


– Як вам постановка “Московіади” на театральній сцені?


Мені дуже подобається. Знаю, що вистава користується великим успіхом і популярністю у глядачів. Сподіваюся, що цей режисер і цей театр візьмуться з часом за театралізацію інших моїх творів.


– Чи вистачає Вам грошей зароблених від вашої літературної творчості?


Так, вистачає. Може тому що сума моїх претензій до матеріального світу не занадто висока. Наприклад, мене не цікавлять автомобілі, бо наскільки я знаю, авто тягне за собою досить серйозні витрати… Так от я вільній від цих витрат.


– Чи пише Андрухович свої твори під музику? І якщо так, то під яку музику була написана Таємниця?


Значною мірою, під етноколекції з різних частин світу. Спершу, я отримав у подарунок від Олега Гнатіва з Перкалаби десь приблизно 100 годин різного етно під назвою Дудки, скрипки та гармошки (так написано на цьому диску), потім додалося 40-40 гігабайт музики з колекції Івана з гурту Гайдамаки.


– Чи не плануєте Ви поїхати на етно-фестиваль в Космачі, який відбудеться 30 квітня-1травня ?


Я чув що таких новий фестиваль буде, поживемо-побачимо. У мене 1 травня як раз у гостях має бути мій польський друг Анжей Стасюк. Якщо ми з ним 1 травня вирішимо, то поїдемо.


– Чи потрібна письменникові – освіта?


Ну хоча б елементарна. Проблема диплому цілком не суттєва. Але n-кількість прочитаних книжок просто необхідна.


– Ваше улюблене місто за межами України?


На сьогодні – це Берлін. У жодному разі не Венеція. Часи Венеції вже минули в моїй особистій біографії. Венеція занадто зіпсована туризмом.


– Як Ви ставитеся до фемінізації сучасної літератури?


Я розумію це запитання як ствердження того, що жінки дедалі більше заявляють про себе в літературі. Ставлюся до цього суперпозитивно. Відносно до того, що ці жінки пишуть надзвичайно хороші тексти.


– Чесно, як Ви оцінюєте переклади Ваших творів англійською, польською? Чи дійсно вони передають Ваш задум, Ваше мислення? Що б Ви перш за все порадили перекладачу Ваших творів?


Існує певна кількісна диспропорція – англ. 5%, а польською, я думаю, 60%. Відповідно, це різні досвіди. над англомовним перекладом Перверзії ми працювали удвох із перекладачем, а загалом його праця тривала 7 років. Я не можу вважати себе тонким знавцем чи просто добрим знавцем англійської мови. Над польськими перекладами я працюю із різними перекладачами і постійно. Так, мені здається, ми досягаємо певного результату. Мої твори читають і обговорюють у Польщі.


– Уявімо, що Ви не були б письменником, ким би Ви тоді були?


З дитинства мріяв стати археологом. Навіть з 10 років почав читати спеціальну літературу. Але порив мій був пригашений суворою реальністю життя. Коли я зрозумів, що треба вступати на історичний факультет. А випускники історичних факультетів зазвичай стають вчителями. А вчителем бути я не хотів.


– Можна поцікавитись, як ви ставитесь до творів Сергія Жадана, на якого читача спрямовані його твори??


Я максимально позитивно оцінюю те, що він написав, і те, що він пише. Це якісно і переконливо. Думаю, що це один з найсильніших голосів зараз. Складніше з другою частиною запитання – нормальний письменник ніколи не формулює та не повинен розраховувати, яка аудиторія у його творах… Аудиторія Сергія, мабуть, на 95 відсотків молода.


– Що Ви хотіли б побажати своїм прихильникам?


Я думаю, що усіх тих звичайних людських благ, яких насправді усім нам не вистачає. Водночас якомога частіше зустрічатися з розумінням іншої людини. І мати достатньо багато відваги, щоб не зраджувати.

Написати відгук

Comment