— Чи �кладно бути в Україні пи�ьменником? Вдаєть�� заробл�ти цим на житт�, чи паралельно приходить�� ще що�ь робити?

— Мені важко �удити, тому що мій випадок такий до�татньо не типовий. Тобто � можу �казати, що � можу заробити на житт� пи�ьменництвом, цим вла�не і займаю��, але це не означає, що пи�ьменник в на� може проі�нувати виключно з продажу вла�них книг. Тобто, �кщо ми будемо говорити про �уто літературну творчі�ть, переважно треба це поєднувати з пи�анн�м тек�тів �кого�ь іншого плану. Скажімо, газетних чи �півпрацювати де�ь в �кихо�ь ма�-медіа. Я значною мірою розраховую на те, що �ко�ь дедалі більше моїх книжок виходить теж за кордоном і це прино�ить �кий�ь більш-менш �талий прибуток. �ле в цілому �итуаці� є така, що в більшо�ті �воїй україн�ькі пи�ьменники і�нувати виключно з пи�анн� не можуть, на�кільки � здогадую��. З проданих книжок тим більше. До �ьогодні багато з них залишають�� в �итуації, коли �ам факт виходу книжки, її виданн� визначає в�е дл� людини і вже не йдеть�� про �кі�ь гонорари і так далі. В цілому можна �казати, що матеріально це до�ить �кладний шл�х, але він ніби матеріально �кладний в у�іх профе�і�х і в у�ьому �віті. Загалом, на�кільки мені відомо, україн�ька �итуаці� не є �кою�ь вин�тковою. Переважна кількі�ть авторів в різних країнах �віту змушені, �к це називають пи�ьменники, «підзаробл�ти» �обі на житт�, або перебивати�� на �кихо�ь �типенді�х і т.д. Від�оток авторів, �кі живуть з вла�них проданих книжок, він є до�татньо низький. Це з одного боку автори такого плану, �к, �кажімо, Стівен Кінг, автори, �ких захопила, зат�гнула кіноінду�трі�, �кщо за твором пи�ьменника що�ь робить Голівуд. І з іншого — нобелев�ькі лауреати, але не завд�ки тому, що �ама �обелев�ька премі� така ви�ока — її в принципі легко витратити, а тому що дл� нобелев�ьких лауреатів починає працювати такий видавничий мультиплікатор в різних країнах �віту. Їх дуже багато видають, з чого вони вже отримують ці �вої кошти, дивіденди.

— Чи кожен пи�ьменник, на Вашу думку, мріє �тати кимо�ь на зразок Джоан Роулінг, тобто був нікому не відомим, а потім що�ь напи�ав і відразу о�ь воно, �вітове визнанн�?

— Я думаю, що чим пи�ьменник �ерйозніший, тим він �кий�ь �амоіронічніший і �кептичніший щодо чуде� такого плану. Тим більше, що чим пи�ьменник �ерйозніший, тим більше він у�відомлює, що його пи�анн� не можуть викликати �кій�ь ма�овий п�ихоз чи �тати �вищем ма�ової культури, ма�ового надбанн�. �ле � не відкидаю, що потаємно кожен в�е ж таке на таке диво �подіваєть��. Це � би охарактеризував, знаючи про�то �ебе �амого, �к певну боротьбу двох тенденцій — з одного боку ц� іроні� дозвол�є �ебе тримати в руках і не занадто в це вірити, не занадто цим захоплювати�ь, а з іншого боку, коли пишеш нову річ і воно тобі подобаєть��, те, що ти робиш, то завжди маєш �ку�ь таку віру «О! �арешті таки прокинув�� знаменитим!». Тут є ще такий зріз. Якщо забути про Роулінг, то мабуть найу�пішніший пи�ьменник �віту — це буде Пауло Коельо. І от аб�олютно че�но можу �казати, що � не хочу бути таким пи�ьменником �к він, � не хочу бути на його мі�ці. Мені не цікаво його читати, � у�вл�ю �обі на�кільки це велика мука таке пи�ати. Якщо це так важко читати, то пи�ати мабуть ще набагато нудніше.

— �а Вашу думку, в Україні пи�ьменник більше займаєть�� розважанн�м читача, чи в�е ж таки прагне вплинути на його �відомі�ть і таким чином намагаєть�� змінити �у�піль�тво?

— Традиційно в україн�ький літературі була по�тійна така преференці� щодо �у�пільної тематики. Скажімо, довший ча� це пол�гало в національно-визвольному і �оціально-визвольному контек�ті. І україн�ький пи�ьменник, озираючи�ь на попередників, зокрема на 19 �толітт�, на кла�ику, він, безумовно, може відчути �ебе зобов’�заним до продовженн� �кого�ь такого �лужінн� певній позалітературній ідеї. �ле � глибоко переконаний, що в�і ці інші контек�ти — �оціальні, політичні, громад�ькі і таке інше — вони мак�имально ефективно �працьовують тільки у разі, �кщо пи�ьменник �лужив виключно літературній ідеї. Тобто тут парадок�, але він працює цей парадок�. Якщо пи�ьменник наповнює аб�олютним літературним �ен�ом без �кихо�ь цих додаткових контек�тів і нашарувань, він �краз найу�пішніше потрапл�є в ці інші додаткові контек�ти.

— Де�кі критики кажуть, що Юрій �ндрухович �тав більше відомим, навіть культовим, пи�ьменником дл� поль�ької молоді, ніж дл� україн�ької. Чому так �тало��?

— �і, немає в мене на цю тему думки, тому що це неправда. Це не відповідає дій�но�ті хоча б тому, що в Польщі у мене ніколи на моєму �кому�ь вечері, на зу�трічі, ніколи не було більше ніж 100 о�іб. �атомі�ть в Україні бувало і 800 і ти��ча і т.д. Я не згодний з цим. �ле те, що в Польщі знають мене �к пи�ьменника переду�ім це �причинено тим, що � значною мірою �ам �к автор формував�� під до�ить значним впливом поль�ької літератури і мабуть це неминуче де�ь в моїх тек�тах відбито, що �кою�ь мірою � можу бути близький поль�ьким читачам.

— Коли Ви пишете твір, ви у�вл�єте �вого читача? � потім, коли зу�трічаєте�ь з ним, у�вленн� і реальні�ть збігають��?

— Важко відпові�ти, тому що мої ці віртуальні у�вленн� можуть бути �причинені до�відом зу�трічей. Тому що � у�вл�ю тих людей, �кі підход�ть потім, пі�л� зу�трічей до мене з проханн�м про автограф чи �кимо�ь запитанн�м і це значною мірою молодь, це �тудент�ька молодь і в випадку України це фактично трикутник: Київ — Львів — і моє рідне мі�то Івано-Франків�ьк. Хоча � маю добру аудиторію де�ь у Чернівц�х, Тернополі. Минулого року � вперше ви�тупив у Дніпропетров�ьку, був аб�олютно вражений і публікою і тим �к гарно приймали, �к в�е розуміли і реагували. �ле в кожному з цих випадків майже 90% — це �тудент�ька молодь і коли � пишу �ку�ь річ, � в�е-таки намагаю�� більшою мірою не у�вл�ти �обі читача. Більшою мірою такого �кого�ь �оціального, ма�ового читача �ебто…. Я у�вл�ю �обі читача, це конкретна людина — хто�ь із моїх знайомих чи друзів, такий читач № 1, дл� �кого це пишеть��.

— Чому так вийшло: �кщо на Західній Україні �казати прізвище �ндрухович, то відразу начинають говорити «О!», починають називати твори, а на �хідній Україні мало людей знають хто такий Юрій �ндрухович?

— Я думаю, це на поверхні лежить — через мовну розрізнені�ть цих регіонів. Мої твори на �хідній Україні мабуть мало до�тупні, напевно їх практично не має по книгарн�х. �ле навіть, �кщо б вони де�ь там були, то там переважна більші�ть людей мабуть не читає україн�ькою. �атомі�ть декілька речей було перекладено ро�ій�ькою у Мо�кві. �ле �ам � маю відчутт�, що це переду�ім невдалі переклади. � по-друге, не можна �казати, що ці книги відразу в�юди заполонили �хідну Україну, в�юди вони були до�тупні, в�юди їх можна було купити — ні. Зов�ім ні. �ле повертаю�ь до цього прикладу з Дніпропетров�ьком. �айприємніше дл� мене на �ході України це пов’�зано � Харковом, � мав там 4 або 5 ви�тупів за в�і ча�и, може і більше і це завжди було при таких аншлагах. Інша �права, що мені мі�цевий мешканець Сергій Жадан (пи�ьменник — Г.Р.) коментував цю �итуацію, він казав, що багато людей тому, що в�і в Харкові, хто україн�ькою читає, вони зараз тут. �ле тим не менше, � думаю, що однозначно це лежить у площині мови і, �кажімо так, взагалі у площині культурної орієнтації. Мі�ька читаюча публіка �хідної України в більшо�ті �воїй, будемо говорити про Донецьк, чи тих же дніпропетров�ьких, чи Запоріжж�, Сімферополь, вони зберігають так би мовити «мо�квоцентричний», «ро�ій�ькоцентричний» образ �віту, в тому чи�лі це дуже �ильно в культурній орієнтації. Тобто вони до �ьогодні, в більшо�ті �воїй і не припу�кають, що рідна література, україн�ька, має �кі�ь цікаві �вища, �кі теж вже варті уваги, �кі цікаво було б читати, можливо вони �кою�ь мірою потрапл�ть в резонан� з тим, про що вони думають. І � б не характеризував це �к певну культурну зациклені�ть, чи запрограмовані�ть на «мо�ков�ьку �цену», але � думаю, що це теж творить певний комплек�. Тобто є пріоритетні�ть ро�ій�ької мови, �кою в�і розмовл�ють, і по-друге, є пріоритетні�ть цієї ро�ій�ькомовної і ро�ій�ької культури.

— Ро�ій�ький пи�ьменник Віктор Єрофеєв �казав, що, наприклад, у Ро�ії, де, за його �ловами, не і�нує �вободи пре�и, люди почали більше читати літературу. І він каже, що на�правді, коли ути�кають пре�у, люди починають більше читати, бо потрібен вихід �відомо�ті, вони починають звідти черпати інформацію. �а Вашу думку, чи можливо це в Україні? Я не буду казати про �вободу пре�и, � кажу про �итуацію, коли українці почнуть більше читати.

— Я �подіваю��, не тільки можливо, � думаю, що це неминуче. Якщо в україн�ькому �у�піль�тві можливий, що називаєть��, по�туп чи прогре�. Тобто, �кщо воно в�е рухаєть�� в бік певної зріло�ті, то ці механізми му��ть запрацювати. Читанн� залишаєть�� дуже �уттєвою цивілізаційною перевагою. �аці� без читанн�, або там, де �кажімо це наближаєть�� до нул�, вона швидше за в�е, � так припу�каю, майбутнього не має. Я думаю, що в Україні взагалі му�ить відбути�ь те, що дл� �ебе � називаю «нормалізаці�» �у�пільних �то�унків, політичної �и�теми, одним із про�вів чого може бути цей омрі�ний, так званий «�ередній кла�». Бо дл� більшо�ті розвинених літератур це є їхн� цільова аудиторі�, �ередовище, �ке їх тримає. Чому в �імеччині молодий романі�т, автор-початківець дебютує романом, наклад �кого відразу ��гає 35 — 40 ти��ч? Тому що є такий безумовний прошарок людей з цього �ереднього кла�у, �кі �тежать за новинками літератури �воєї, читають і кожне нове ім’� викликає їхню цікаві�ть. Скажімо так, оперуючи в аб�олютних цифрах, �імеччина має, здаєть��, вдвічі більше на�еленн�, ніж Україна, понад 80 мільйонів. Тобто така «нормальні�ть» у на� означала би, що наші прозаїки мали б виходити тиражами в 15 ти��ч, дл� початку. Ці книги дорогі, книги — це дороге задоволенн� за великим рахунком, і ц� велика ціна теж дозвол�є у�пішно функціонувати в�ій цій �и�темі видавництво-автор, вона означає ви�окий гонорар, вона означає ви�оку видавничу �кі�ть. І повторюю, тримаєть�� в�е це на тих, хто цю книгу �поживає. Заплативши за неї, вони її підтримують.

— Пане Юрію, звідки Ви берети �южети дл� �воїх творів і хто чи може «що» дл� ва� є натхненн�м?

— З �южетами щоразу було �ко�ь інакше, але, безумовно, це мій пережитий �кі�ь епізод житт�, �кий�ь до�від, �кий може в такий �по�іб потім розвинути�� �к більша, довша і�торі�, роман, наприклад. �у, а про натхненн� що � можу �казати… Це такий �тан, може �ка�ь така �уб�танці�, �кої, вла�не кажучи, �трашенно багато було на початку. Тобто тоді майже в�е в мені тримало�� тільки на цьому �тані, на натхненні. З роками воно не зникає, воно при�утнє, але воно робить�� таким імпуль�ивно-точковим, тобто це не по�тійний �тан, в �кому ти перебуваєш, а це �ка�ь �екунда, до �кої ти доходиш �вого ча�у. Якщо ми могли би аналогії проводити, це �к у джазовій музиці, впродовж �трашенно довгого ча�у лунає �ка�ь тема, �ка не зат�гує, �ка видаєть�� нам музично не цікавою, але потім ви�вл�єть��, що в�е це робило�ь заради �кого�ь одного па�ажу, �кий прино�ить повне задоволенн�, повний кайф. Це можна з дуже довгим �татевим актом порівн�ти, �кий завершуєть�� дуже інтен�ивним оргазмом. Тобто � хотів �казати, що чим більше до�віду пи�анн�, пи�ьменницького до�віду, чим більше до�віду боротьби з опором �лова, тек�ту і так далі, тим це натхненн� �кби більш покидає тебе, �к тобі здаєть��, в той же ча� відд�чує, ти знаходиш відд�ку, знаходиш раді�ть у �екундах. Якщо раніше це було годинами, то тепер проце� �екундами проходить, але це набагато інтен�ивніше і краще.

�втор: Михайло Шаманов (За матеріалами Громад�ького Радіо)
Джерело: http://artvertep.dp.ua/news/396.html