Юрій Андрухович: Вітаю всіх і дуже дякую Майданові за запрошення. Поки ми не почали, спробую позакидати відповіді на ті питання, котрі надійшли раніше. Прохання до всіх, хто ставитиме наступні: прошу по одному! Щоб моє відписування не перетворилося на суцільне обдумування:)Зрештою, побачимо, в якому темпі всі піде і чи багато Вас приєднається. У будь-якому разі пропоную побути разом 1,5 години, тобто до 16.30 за Києвом (хоч я в Берліні). На разі.

Про політику, ідеології, партії…

Оглянувашись на рік, чи більше, назад, які почуття виникають при вдивлянні “вперед”?

Як не дивно, позитивні відчуття суттєво переважають. Почало змінюватися суспільство – і цього не спинити)

що, на вашу думку в нашій теперішній ситуації є нагальна потреба, велика потреба, і т.д.?

Якщо про політику – то єдина потреба на всі наші біди: грунтовне омолодження й оновлення політикуму. Нічого розумнішого вигадати не можу.

Якщо не секрет, за кого збираєтеся голосувати на виборах?

Хотів за ПРП-ПОРА, але боюся, що вони не дотягнуть. У такому разі за НСНУ попри всі його мінуси.

от ви нібито більше симпатиузєте правим, і всіляко це підкреслюєте. Але при цьому підтримуєте дружні стосунки із Жаданом, який всіляко демонструє своє ліві переконання. Чи впливають політичні переконання на вашу творчість і чи взагалі ці переконання є? І які?

Та ні, я такий же правий, як Жадан лівий. Не сприймайте аж так дослівно його політичних заяв, особливо коли він каже «От коли ми, анархісти, прийдемо до влади…»:). Свої переконання я можу назвати близькими до лівого лібералізму. Хоч усе залежить від контексту країни, звісно. У Німеччині мої друзі швидше ліві, хоч не соціалісти, у Польщі – швидше праві, хоч не націоналісти. Нєразбєріха:)

Ви передавали кошти в пожертву “політв”язням” УНСО. Вас не лякало те, що вони є праворадикалами-націоналістами?

Та ні, не лякало. Мене взагалі важко злякати. Просто я думаю, що завжди варто помагати тим, які сидять у в’язниці за мужність виступити проти режиму.

Юрію, а чи не зверталися до Вас якісь “партайгеносе” з пропозиціями щодо участи у майбутніх виборах? Якщо так, то хто саме?

Ні, не зверталися. Взагалі ніколи не зверталися. Та й добре.

І ще – чи можете Ви принаймні теоретично уявити себе в політиці? Чи “влада собі як влада…” це невиліковний діягноз будь-якої влади, що робить для Вас таку участь неприйнятною засадничо?

У політиці я так чи інакше є. Я про неї думаю, часом пишу. Уявити себе у владі – ні, не можу. Навіщо мені це? І навіть не тому, що «влада обов’язково собі як влада», а тому, що, скажімо так – моя пісня про інше

Чи вступили б ви в “майданівську” партію? Якщо так, то якою вона б мала бути?

Ні, не вступив би: я жахливий індивідуаліст. Хіба що це була б якась цілком віртуальна партія або стьобова.

“Патріотичне об’єднання Треба!” – така партія була б достатньо стьобною, чи ні? (Це пухнаста натякає на абревіятуру. Пояснення для тих, хто не втаємничений в особливости пухнастого натякання) І ще. Зважаючи на вашу відповідь на одне з попередніх запитань, ми навіть створимо там фракцію “єдина потреба ім. патріарха” 🙂 Ну шо, deal? 🙂

deal

Як ви думаєте, чи можливою/доцільною була б партія з динамічною а не сталою ідеологією?

Ідея про партію з «гнучкою ідеологією» була б цікавою, але боюся, що в укр. політикумі такими є переважна більшість партій – у гіршому сенсі «гнучкості», чи, як Ви це називаєте, «динамізму».

Динамічна ідеологія не як синонім тотальної політичної скурвленості, як ви отут натякаєтк, а швидше як відмова підписуватися під якимись абстрактними ідеологіями (як ви самі тут відмежовуєтеся від правості-лівості, ще й Жадана відмежовуєте 🙂 ), а натомість концентрація на важливих проблемах в міру їх виявляння і в порядку спадання крткущості :-). От визначив, на приклад, Андрухович єдину потребу сучасну, партія сіла і подумала, разом з Андруховичем, як її втілювати, чи принаймні сприяти втіленню. Ну і тоді працює в тому напрямку всіма законними методами. Що скажете на таке?

Я так Вас і зрозумів від самого початку і тому написав, що ця ідея дуже цікава. Робіть!

Пане Юрiю, як Ви вважаєте, чи повинен Митець бути Громадянином?

Ха, загального правила не існує. Це його вибір, митця.

Пане Андрухович, як ви ставитесь до спроб поділити українську літературу за ідеологічними ознаками? Коротко поясню, що я маю на увазі. Є, наприклад, такий журнал “Книжковий клуб плюс” (з яким “Майдан” колись співпрацював, поки там не змінилися власники і редакція). Так от, в кожному номері там друкуються “ідеологічні” статті про ворогів України, які маскуються під українських письменників. Зрозуміло, що Ви там ідете під першим номером у списку гарвардських зрадників, постмодерністів-глобалістів, прислужників сіоністів і тому подібного. Як ви ставитесь до таких поділів? Чи вважаєте себе лідером “західників-глобалістів” на противагу “ґрунтівцям-антиглобалістам”?

Я погано ставлюся до таких поділів. Не тому, що ми, укр. письменники “ідеологічно єдині”, а тому, що такого кшталту поділи вельми схематичні, поверхові, а головне — злостиві.

Про твори Андруховича 🙂

Про образ Антонича і 12 обручів. В той час як в рафінованих галичан старшого покоління Ваше паплюження світлого образу поета викликає гнів і обурення, моїм поколінням Антонич Андруховича сприймається як яскравіший, природніший, і майже шо божественний – щось середнє між Самійлом Немиричем і Діонісом 20 століття. Так от, питання таке – скільки в цьому образі власне провокації (тобто того, що ми так любимо робити саме тому, що воно викликає жах в старшого покоління, всяких консерваторів і снобів ), а скільки – данини самому Антоничеві, тобто змальовування поета таким, яким він би мав бути, а отже мусить бути в нашій уяві? Чи може провокації там взагалі не планувалося, просто вийшло як завжди?

Провокації відсотків на 30, усього іншого (передусім любові до Антоничевої поезії) – на 70.

пане Юрію, коли ж повернеться Перфецький?

10 і 11 березня в Києві у Молодому театрі – зустрічайте

Юрію, а у Ади Цитрини є реальний прототип?

Є, дуже реальний і однозначний – з дивними як для жінки ініціалами ІХ.

Переді мною науково-методичний журнал “Вивчаємо українську мову та літературу” №1(41) за січень 2005 року. В розділі “Методичні орієнтири” є таке: “Юрій Андрухович – форпост українського постмодернізму. Урок літератури в 11 класі.”

Жах!!!!!!!

Чи думали Ви колись, що Андруховича почнуть вивчати в шкільній програмі, що думаєте тепер?

Та ні, не думав. Мені це, щиро кажучи, не надто подобається.

Ви пам*ятаєте уроки української літератури в школі? У нас на Донбасі, це певне, було ще “цікавіше” . Смаки формуються і виховуються з дитинства. Як би ваша воля, то яким чином Ви би спланували навчальну програму з української літератури? Кого, скільки, як і в якому віці, вважали б за доцільне подавати для вивчення в загальноосвітній школі?

Це тема для великої статті, тут є над чим думати. Якщо отак сходу, то я, мабуть, пропонував би вчителям приблизно те, що робив мій друг Віктор Неборак, коли на початку 80-х засланий був викладати укр. літ-ру у шахтарському ПТУ в посьолку Карбамід на Луганщині. Він просто розповідав учням про свої улюблені книжки і часом читав з них уривки. Вони його «признали» і називали «Учітєль».

Пам*ятаю рідко показуваний фільм “Кисневий голод”, де Ви були автором сценарію. Якби Андруховичу запропонували написати сценарій до нового фільму (українського/буржуйського), чим би Ви відповіли?

Швидше за все відмовився б. Але з радістю писав би сценарії відеокліпів)

Сучасний світ стає дедалі споживацьким, особистість змалку є під тиском відповідної нав*язливої реклами. Що має утримувати людину, (а надто – дитину) від замкнення особистості в колі споживацьких маргінесів (в тому числі літературних ).

Почуття, первинність почуттів. Відчуття справжнього. Усвідомлення того, що внутрішнє значно важливіше від зовнішнього. А з іншого боку – іронічна дистанція, споживацтво просто має знати своє місце, от і все.

Дякую. Щасти.

Дякую й Вам! У Вас дуже гарне псевдо. (Харцизяка – дод.)

Що Вам, пане Андруховичу, тепер цікаво? Минулого літа у Вижниці я зустріла швейцарського кінодокументаліста, який вирішив помандрувати Україною після того, як прочитав книжку Ваших есеїв у німецькому перекладі. Усе, що він знав про Україну – він знав завдяки Вам, і це справило на нього таке сильне враження, що він захотів приїхати сюди. Тобто скидається на те, що Ви стали візитівкою України для європейської інтелігенції. Ваш прискіпливий пошук смислів і підтекстів центральноєвропейського простору, всі ці райнські і дунайські рибини-метафори, полтвівські вугрі, що продираються до атлантики нетрями львівської каналізації – це класно і мистецьки переконливо, АЛЕ чи не боїтеся Ви стати таким собі письменником на експорт? Бо останніми роками Ви живете – як можна судити з того, що Ви друкуєте – лише в цій темі, Ви знаходите себе і плекаєте себе (та стару добру австро-угорську Україну) як інтегральну частку Європи, і дуже цим замиловані. Але чи не здається Вам, що у Ваших перших, тобто українських читачів зараз здебільшого дещо інші “больові точки”, та й проблеми самоідентифікації дещо інші? Свого часу Ви стали кумиром нинішніх 40-30-річних саме завдяки тому, що двома першими романами влучно втрапили саме в ці “больові точки” цілого покоління. Мені здається, багато хто хотів би, щоб Ви були “українським Селінджером”, але Вам це нецікаво. Що Вам тепер цікаво – розкажіть, будь ласка.

Я мушу Вам трохи заперечити. Передусім я не вважаю, що «больові точки» українців та європейців аж так різняться. Тобто не виключаймо себе самі з «єдиного простору». Нас і так століттями з нього виключали. Не протиставляймо читача на Заході читачеві в Україні – насправді це одного поля ягоди. От зараз у Німеччині страшенно популярний «Культ» Дереша, а наступного року страшенно популярним буде «Депеш Мод» Жадана. Чи від цього щось втрачає їхній український читач? Чому до всіх існуючих кордонів Ви додаєте все нові й нові?

Мені, як і завжди, цікава дійсність. І пишучи свої романи, я ніколи не думаю «о, це для українського читача, а оце для якогось німецького чи польського». Органи болю – повторюся – у нас усіх ті самі. Не думайте про мене погано:)
Якщо Ви на зв’язку, поясніть б. л. пасаж із Селінджером, я не допетрав.

Музичні смаки Перфецького і Андруховича, чи є між ними щось спільне?

Багато спільного, фактично все. Вони змінюються і доповнюються практично з однаковою швидкістю.

На Ваші тексти було написано добре відомі присутнім рок-пісні, авангардну музику Алли Загайкевич, поставлено джазовий проект “Андрухоїд”. Можливо, щось інше, маловідоме, але теж цікаве?

Я щойно повернувся з Вроцлава, де записав компакт з тамтешньою групою “Карбідо”. Вийшло цікаво, на мій погляд. І назва дуже хороша — “Самогон”.

Чи були пропозиції знімати кіно за Вашими творами? Якщо _так_, чи можете розповісти докладніше?

Було кілька, особливо за “12 обручами”. Не можу детальніше, бо справи, так би мовити, ще не закриті.

Відомо, що Набоков любив грати в шахи, а музику не любив і не розумів. Чи грає Юрій Андрухович в шахи? 😉

Ні, не граю. Ми з Набоковим взаємно доповнюємося:))

Чи не надоїв постмодернізм? В його “барвисто-барокковій” стилістиці, Вам притаманній? Чи не хочеться щось таке “инше” написати?

Маєте на увазі “чи не набрид”? У школі вчителька казали, “надоїти можна стільки-то кг молока від корови”.
А по суті: існує щось таке, що до мене колись підклеїли. Воно начебто називається “постмодернізм”. Ваня Каїн у московському літінституті жартував, що це — “модернізм на постном маслє”. Отака дефініція. Інші мені не подобаються, але я цим не переймаюся. Я роблю те, що я роблю — незалежно від того, як це собі назовуть і що до цього підклеять.

c’mon, в еуропах вчительки рідної мови забуваються, нажаль…і підколювати – негоже 🙁 В принципі, байдуже, як саме і ким є задефінований Ваш стиль. Питання, швидше, стоїть – буде чи не буде змінюватися Ваш стиль.

Перепрошую, більше не буду (підколювати – дод.). Постійно змінюється. Мені на це звернув увагу Марко Павлишин, котрий сказав приблизно так: “Ти вже, Юрку, приречений на те, що кожен твій роман буде цілком інший роман”. А він розумний, Марко Павлишин і знає, що каже.

Смисл жизні. Пане Андрухович, чи збираєтесь ви написати роман, в якому пояснити все-таки, в чому сенс життя? 🙂 Всі чекали, що це проясниться в “12 обручах”, але я там знайшов, найбільше, пояснення в чому сенс життя не є. А де позитивна програма?

Ну Ви жартуйте, жартуйте:)) Підколюйте старого:)) Ні, якщо чесно: “позитивна програма” — це коли написано добре. Коли роман відбувся, то це вже “позитивна програма”. Якої б “чорнухи” там не було всередині. Найперше потурбуймося про порозуміння, а сенс життя потурбується за себе (і за нас) сам.

Ви з римою зав’язали остаточно?

Ніколи не знати. Побачимо. У кожному разі думаю, що принаймні для деяких перекладів рима ще знадобиться.

То ви ще й перекладаєте? Я хотіла і так про це спитати, але щось знітилася, що і так забагато питань вам задаю. Але ви самі кажете, що людите читачок тіпа як от я. 🙂 Тоді питання, яке я хотіла запитати раніше: Чи пробували ви себе в ролі парекладача? Кого б хотіли перекласти, і з якої мови на яку?

Знаєте, я навіть “Гамлета” колись переклав, а це Вам не…:))

Стах Перфецький: Юрко, привіт! Оце думаю повертатися чи ні. Валізку спакував… Що скажеш? До речі, от що хочу спитати: наскільки ти сам схожий на мене – рефлексіями, звичками тощо?

Але спершу доведи, що ти не самозванець. Три докази, що ти справді Перфецький. Я весь увага.

Ваші 12 обручів є, наскільки я знаю, дуже популярними в Німеччині. А Ви не думаєте, що це певною мірою може бути просто “ефектом Цумбруннена”? 🙂

Певною мірою так. Усе на світі є “певною мірою” ефектом чогось іншого. Але як пояснити, що “12 обручів” такі популярні в Польщі і що їх саме перекладають в Іспанії? Мабуть, “певною мірою” тому, що це просто хороший роман.

Чи були у Вашому житті зрада, велике горе, або радість, гідні роману?

Про все це — в майбутній книжці, яку зараз пишу. Досі це було, але натяками. Пам’ятаєте “Центрально-східну ревізію”?

Чи будуть перевидаватись Ваші есеї?

Так, обов’язково. Ще цього року.

Ваша колонка у Дзеркалі тижня Вона щось стала дуже нерегулярною. Ви продовжуватимете співробітництво з ДТ?

Я намагаюся робити це, як і раніше, раз на два тижні. Але не все залежить від мене. Останнім часом ДТ просто знімає літ. сторінку заради чогось там іншого. Проте на разі я продовжую туди писати — поки не вичерпається “Берлінський щоденник”.

І ще чи можна зараз десь надибати Ваше “Зліва, де серце”?

Ні, не можна. Але то не біда.

Публицации в “Зеркале недели” Уважаемый Юрий! Почему Ваши немецкие заметки в “ЗН” написаны в стиле героя песни В. Высоцкого: “Ах милый Ваня, я гуляю по Парижу. И все что вижу, и все что слышу…” Это что, новое литературное направление? Когда состарюсь – издам книжонку

Обязательно издайте! Но не старьтесь!

Про вподобання

Чи почитуєте якихось філософів, якщо так, то кого?

Не занадто – я не вмію сконцентруватися на суто філософському тексті.

Як ви ставитесь до творчості Володимира Пелевіна? Чи не є він на ваш погляд найкращим та найцікавішим сучасним російським письменником? Чи можливо видання його творів українською?

Маєте на увазі Віктора? Так, він один із. Один із найкращих та найцікавіших у Росії, згоден. Щодо видання його українською. От зараз ми готуємо в «Колекції Перфецького» український переклад «Доброго Сталіна» іншого Віктора – Єрофєєва. Побачимо, як це піде, який буде ефект.

Менi здалося, що Вам подобається мистецтво модерну – сецессiйна архiтектура, поезiя символiзму … Я вгадав? Як Ви вважаєте, чи може це витонченне мистецтво вiднайти свою нишу в сучасностi?

Було таке захоплення. Думаю, що воно так чи інакше є частиною нашої сучасності, іноді ми цього не помічаємо, але воно в ній так чи інакше присутнє.

Колись Ви писали, що, дякувати Богу, Ваше рiдне мicто вiдрiзняється вiд Донецька, Запорiжжя та Луганська, якi, в свою чергу, нiчим один вiд одного не вiдрiзняються. Як одесит хочу Вас запитати – до яких мiст Ви вiдносити Одесу?

По-перше, я переглянув свою необізнаність щодо Д-ка, З-жя та Л-ка. По-друге, Одеса дуууууже відрізняється від усього світу. Одеса — це міф, що там багато казати!

Кого вважаєте найбільш рафінованим українським письменником сучасности? Твори якого є вишукані, дзвінко-мелодійні, ориґінальні в світовому контексті і такі, що після прочитання їх хочеться якщо не з’їсти, то принаймі на зуб попробувати 🙂

Я Вам відповів би з радістю, але скромність не дозволяє:))

В принципі, очікував подібної відповіді. Тоді звужу вибір (чим, надіюсь, полегшу його для Вас 🙂 ): хто окрім Вас? 🙂

Дякую за полегшення! Назову тим часом одне ім’я — Жадан. Я днями прочитав рукопис його найновішої книжки “Гімн демократичної молоді” — і що сказати? Старий знову написав прекрасну книжку!
Але він у цьому не самотній. Проблема не в тому, що в нас мало дуже добрих письменників, а в тому, що у світі майже немає для них перекладачів.

Нещодавно один кумпель повідомив мені що як на його кумпельський смак в Україні є два моцних письменники. Це Андрухович і Подерев’янський. Що Ви думаєте про творчість останнього ?

Ставлюся з великою повагою і любов’ю. Жалкую, що ми ніколи досі не перетнулись особисто. Але я не згоден з Вашим кумпелем, що є тільки два. Покажіть йому ще кількох авторів — Ви знаєте кого.

Які поети вам більше подобаються – живі чи мертві? а якщо серйозно, хто ваші улюблені поети з числа мертвих, живих, місцевих, немісцевих…

Ну що ж, є сенс подумати окремо над тим, як сьогодні виглядає мій особистий поетичний “гіт-парад”. Давайте я Вам тут привселюдно й урочисто пообіцяю, що напишу на цю тему якийсь такий розлогіший спеціальний текст.

Тут нещодавно Курков розводився про бажання знайти чи написати “справжнього українського супергероя”. Чи вважаєте ви, що літературі/читачам, та й просто людям потрібні герої? Чи може природнішою/кориснішою для нас смертних є ситуація “герої сплять, в домах розпусти ще співають…”?

Курков сказав — Курков зробить. Буде Вам і супер, буде і герой. Особисто я підтримав би Вашу другу опцію. До речі, якась до болю знайома цитата.

Жадан пише що “все залежить від музики”. Як там…”все зав’язується на музиці – знайомства, шкідливі звички, як поводишся у ліжку, за кого голосуєш і чи голосуєш взагалі”. Стандартне запитання від Майдану: що слухаєте?

У ці хвилини я поставив собі MP3 з фантастичною збіркою етнофолькової музики різних країн і народів, це триває вже кілька годин і я тут, відповідаючи Вам, аж підскакую. Ямайка, Італія, клезмер, шансон (французький), Балкан, Румунія, гуцули, знову Ямайка — такий мікст, що аж пре. Мені це записав Мохнатий, а Мохнатому прислав якийсь його знайомий ді-джей і все це разом називається Skirpki, dudki i garmoshki. До речі, про Скрипку, Олега. 25 березня виступаємо разом у Берліні на сцені театру Фольксбюне. Тобто я маю запросити ВВ на сцену і видати німцям якийсь веселий текст про них. Таке.

Про дім, закордон, роботу, інтернет…

Над чим працюєте зараз? Як Берлін – сприяє, не сприяє? В яких умовах вам добре працюється на загал?

Пишу нову книжку. Не знаю, чи це можна назвати романом, але, мабуть, можна. Усе на світі можна назвати романом. Берлін цьому сприяє, бо тут багато простору і значно більше вільного часу.

Що для вас дім? за яких обставин ви чуєтеся вдома (“heimisch”)? чи може ви бездомний?

Дім – це Франківськ або Франек. Це «вдома». Чи варто пояснювати чому? А «як вдома» я почуваюсь у багатьох місцях. Я навчився всюди почуватися добре і «як вдома». Цьому можна навчитися, справді.

За незначним винятком (як напр. оце спілкування) і на відміну від багатьох провідних сучасних письменників иншомовних літератур, сучасні українські письменники назагал не мають ані власних “офіційних” веб-сайтів, ані спілкування з читачами в Інтернеті. Чи це пояснюється їхньою банальною комп’ютерною неписемністю, ніяковістю перед “залізом”, характерною малоросійською недбалістю, невиліковною совковістю нехтування читачами чи чимось иншим?

Не можу пояснювати за інших. Але й в іншомовних літературах поряд з активними в Мережі авторами існує не менше «провідних», які цього не потребують. Визнаймо за ними їхнє право.

(До речі, чи плануєте Ви самі започаткувати особистий “офіційний” вебсайт, щось на кшталт WWW.ANDRUKHOVYCH.UA? Позаяк те, що міститься на сайті Віталія Живого при всій повазі до його ентузіазму, не оновлювалося роками…)

Так, його бажано б давно ліквідувати, проте моя малоросійська недбалість заважає:)
Іншого офіційного сайту не планую: я й без нього по 10 – 12 годин денно не відходжу від компа. У мене є безліч інших засобів спілкування з читачами, а передусім із читачками:)

Який чи які українські літературні веб-сайти Ви регулярно відвідуєте? Чому саме цей чи ці сайти?

Літературні? Не пригадую. «Потяг 76» не рахується, звісно.

Які дійсні причини занепаду Потягу-76 і втрати Вашого особистого інтересу до цього Інтернет-проекту? Чи були там об’єктивні перешкоди, технічні проблеми, брак коштів тощо?

Головна причина занепаду та, що ми відмовилися публікувати Олеся Бережного:) Якщо серйозно, то обгрунтуйте, в чому занепад. Мені якось його не видко і запаху тління не чути. А брак коштів був, є і буде – ну то й що? Ми звикли.

З огляду на мізерність накладів паперових книжок і журналів та складнощі з їхнім розповсюдженням, чому в Україні ще ніхто серйозно не зацікавився можливостями Інтернету саме з метою розвитку та розповсюдження української літератури? Принаймні, на перспективу.

Запитання до активістів Інтернет-спільноти. Я підтримую.

Чи маєте якусь робочу “норму” – кількість написання сторінок/слів/знаків щодня, щотижня, щомісяця тощо?

Ні, не маю. Хіба що при написанні газетних колонок, але там це мус. Загалом же я по краплі вичавлюю з себе професіонала.

P.S. Коли очікувати нового роману від Андруховича?

Сподіваюся, ще цього року.

P.P.S. Найщиріші вітання надсилають Провокації на К.В.Ж.Д.

Дякую, не забуваю.

“Колись було літо-літо, а тепер зима” Чи швидше навпаки? Який період Вам є ближчий/рідніший/приємніший – кінець 80-х/початок 90-х, час Вивихів, жриць на Академічній, ще тілько троха лисіючого Неборака та інший вар’яцій чи сьогодні? коли Вас, в основному, по закордонах носить? 🙂

Найкращий час — теперішній. Але й ті часи були чудові. Я це намагаюся поєднати у новій книжці, з любов’ю до всіх прожитих часів. Та й відчепіться вже від тих закордонів — я лише тиждень, як з України. Між Берліном і Франеком відстань просто ніяка, я можу жити і там, і тут водночас.

Скажіть будь ласка, як чи впливає на Ваші взаємини з Ірванцем і Небораком те, що у Вас гроші є, а у них – сумнівно? 🙂

Можете не сумніватися — у них теж є:)) Ми були й залишаємося в рівних умовах.

Скільки часу Ви проводите за кордоном і чи не боїтеся “по Тиролях” різних відірватися від коріння? Коротше, коли Ви у Еуропі, на Батьківщину тягне?

Гм, як писав колись Івашкевич, “в Варшаві — про Париж, в Парижі — про Варшаву”:)) Я вже на цю тему злився. Для мене не існує якоїсь неподоланної прірви між Європою та Україною, це єдиний простір. Так, я розумію, що далеко не всі співгромадяни мають таку ж можливість, будемо вважати, що мені з цим пощастило. У кожному разі я щиро хочу, щоб усі українці вільно й без віз подорожували Європою і, повірте, дещо теж для цього роблю. Кайфовість моєї нинішньої ситуації в тому, що я можу бути водночас у Берліні і вдома. Щодня можу їздити туди-сюди і часто так роблю. Це не вигнання, не еміграція і не втеча від Батьківщини. Це як подорож з Франека до Києва або до Львова. А от до Штатів я ще 100 разів подумаю чи їхати і швидше за все не поїду, бо там уже справді рубає по коріннях, та й відбитки пальців для їхньої візи здавати не хочеться.

Потяг № Львів-Відень через Будапешт. 10-12 годин і вже Австрія. (До Львова з Франківська вже можна якось своїм ходом, поки не запустять наступний потяг Чернівці-Відень). Коли думаєте, почне ходити такий потяг в реалі?

Не знаю, але переконаний, що буде. Принаймні літак — з тих найдешевших, за 19 євро туди й назад.

Образно, звичайно, уявляється, що Ви тільки так і добираєтесь до Відня. Вже зараз. Хто до Вас найчастіше підсідатиме в найближчому майбутньому: політики, митці, бізнес?

Ні, я Відень не дуже люблю і буваю там нечасто. Політики з бізнесом швидше за все відпадають.

На чому зараз поляки добираються до Відня? Уявляю, що їздять бусіками.

І літають дешевими літаками.

Івано-Франківськ і околиці (аж до Яремче) Чим живе місто? Що більше відчувається: а) тут відбувся масовий виїзд людей б) тут відбувається масове повернення людей в) тут відбувається масовий виїзд і в’їзд з сіл на базар і з базару До речі, які Ваші улюблені села і містечка?

У Франківську відчувається передусім те, що це живе місто. Я не вірив би собі, але всі західні гості, котрі приїздять, кажуть: “Як так, чому Львів такий депресивний, а Франківськ такий жвавий?”. І я навіть не знаю, що їм сказати.

До популяризації літератури через Інтернет. Як Ви ставитеся до того, що деякі Ваші романи були викладені в онлайн-бібліотеках повними текстами?

Про Майдан

Чи читає Андрухович сайт Майдан, що саме читає (новини, статті, форуми), як давно читає, чи сам шось пише на форумі, і якщо ні – то чому, ну і головне – навіщо читає (тобто напрошуємося на об’єктивний комплімент)?

Я Майдан дуже шаную й ціную. Щоправда, від минулої виборчої кампанії перестав заходити регулярно, даруйте. Політична напруга впала – і в мені, мабуть, певні центри тимчасово виключилися. Я по 20 разів на день заходжу на УкрПравду, на Майдан значно рідше. На жоден із форумів не пишу. Уявіть собі – щоденно відповісти на 40 – 50 мейлів, різними мовами – це вже само по собі як форум. А хочеться ще й романи писати.

Editorial Ви кажете, що у, так би мовити, мирний час, більше читаєте УП, віддаючи перевагу перед Майданом. Чому? Прохвесіоналізм? Певні автори? Якщо можна вербалізувати, поясніть будь ласка, бо це для нас може бути практично корисним.

Передусім — просто сила звички. Крім того, в мене є особливий внутрішній сантимент до УП через постать Гії Гонгадзе. Для мене це досі його дітище і дітище дуже успішне, хоч я може багатьох речей не знаю. Ні, я не бачу якихось спеціальних переваг УП щодо Майдану. До того ж це досить відмінні формати, як Ви знаєте краще за мене. Буду поєднувати.

Дорогі, дуже дякую і до нових зустрічей!
Щиро Ваш — ЮА.

Джерело: http://maidan.org.ua/wiki/index.php/Інтернет-конференція_Андруховича_на_Майдані

Во время чата на Корреспондент.net украинский писатель Юрий Андрухович рассказал о своем творчестве, новой книге, поделился мнением относительно перспектив отечественной литературы, а также высказал сожаление в связи с тем, что Президент Украины не распустил парламент раньше, чем это было сделано. Патриарх украинской литературы не стал говорить на русском языке.

– Як Ви ставитеся до того, що Ющенко вчора розпустив ВР?

Рішенння Президента підтримую. Мені доводиться ремствувати, що воно не було прийнято раніше. Але, це той випадок, коли краще пізно, ніж ніколи.

– Яка Ваша найулюбленіша книжка?

Мої читацькі пріоритети змінюються. Напевно. Найважливіші книги звичайно прочитуються в ранньому віці. Коли мені було років 17, я прочитав приголомшливий роман Поглянь на будинок свій, ангел Томаса Вульфа. Я не можу сказати, що це моя улюблена книга, але це одна з головних книг для мене

– Коли презентація Вашої нової книги в Києві?

24 квітня, кінотеатр Кінопанорама, початок о 19-й годині. Ця презентація буде доповнена моїм виступом разом з польським гуртом Карбідо.

– З якими українськими письменниками Ви дружите?

Перелік: Франківчани – Тарас Прохасько, Іздрик. Галя Петросаняк, Харків’янин Сергій Жадан, киянин Бондар. Найдавніша дружба з Бу-ба-бістами. Ми знайомі уже 22 роки. І жодного разу не могли посваритися. Це не типова дружба. Чи відомо хто так Бу-ба-бісти?

– Добридень, Юрію. Останнім часом Ви дуже захопилися політикою. З чим пов’язаний такий інтерес?

Це важко назвати захопленням. Це, швидше, болісне переживання навколишнього світу. Політика такою частиною навколишнього світу є. Для мене надзвичайно важливо жити у вільній країні.

– Чи будете Ви презентувати Вашу останню книгу в Одесі в рамках туру?

Так, в Одесі це буде 13 квітня, в п’ятницю, в арт-клубі Вихід о 19 годині.

– Як Ви ставитеся до Юлії Володимирівни?

Я пережив різні етапи у своєму ставленню до неї. Ніколи не перетинався з нею. Моє ставлення до Юлії Тимошенко змодельовано ЗМІ. Я поважаю її й інших, хто в суботу стояв на Майдані за те що цього разу вони перебороли власний егоїзм і, можливо, навчилися пробачати один одного.

– Чи важко бути письменником?

Якщо відповідати щиро, то у сучасному світі письменником бути приємно. Ця професія, якщо це професія, переживає розквіт. Письменники багато подорожують, їх оточує комфорт. Але все це на перший погляд, насправді. Пекло, яке кожен письменник носить у собі, його не покидає. Добрим письменником бути важко.

– Юрію , скажіть , чи можна сьогодні (спостерігаючи домінування на ринку Сергія Лук’яненка і Гаррі Поттера) говорити про занепад “розумної” літератури як явища ?

Ні, тому що домінування на ринку належить до іншої теми, власне, занепад літератури з високими амбіціями міг би виявлятися в тому, що її просто не існує, а насправді її стає усе більше. І те, що за кількістю проданих екземплярів вона дещо уступає – нормальне явище. Будь-де кількість людей, які слухають попсу, буде значно перевищувати кількість людей, які слухають експериментальний джаз. Це не погано, це нормальна ситуація.

– Кого з молодих авторів Ви вважаєте найперспективнішим?

Перепрошую. Я дав собі слово не відповідати на такі питання. Після того, як один раз назвав п’ять таких імен. І це спричинило дуже багато непорозумінь. Я вирішив не називати більше імен найперспективніших

– У Вашому останньому доробку герої вживають чимало алкоголю. Ви справді є прихильником твердження, що “талант не проп’єш”?:)

Я не є прихильником цього твердження. Нажаль, мені відомі ситуації, коли талант був пропитий. Але в той же час алкоголь є вагомої складовою нашої дійсності й обійти його в прозовому творі досить складно. Крім того, герої моїх романів- завжди літератори…

– Які, на Ваш погляд, перспективи розвитку української літератури, особливо молодих авторів?

Я неодноразово повторюю і поки що не стомився повторювати, що найцікавіші твори пишуть справді молоді люди

– Кого із сучасних європейських і американських письменників і поетів Ви вважаєте найбільше для себе рідними (за світовідчуттям)

Я не можу абстрагуватися від особистих відносин, впливів… не можу не згадувати своїх друзів – їхній вплив на мене відбувається не тільки на рівні текстів, але і пригод, вражень, тому я назвав би поляка Анджея Стасюка, угорця Петера Зілагі, німця Інго Шульце. І ще. Напевно 2-3 особи, але їхні імена мало що скажуть українському читачеві.

– Юрію, що Вас надихає?

Це дуже часте запитння з тих, на які не знаєш відповіді. Згадуваний мною Стасюк узагалі сказав, що натхнення – це вигадка. Його не існує. Існує зад на якому сидиш. Якщо серйозно, то для мене дуже важливо подорожувати. Раніше я їздив, для того щоб мати про що писати. Зараз я пишу для того, щоб мати за що їздити.

– Пане Юрію розкажіть що вас пов’язує з Михайлом Барбарою?

Михайло Барбара співає у рок-гурті Мертвий Півень. Я знайомий з ним і з іншими музикантами цього гурта вже майже 17 років. Вони написали досить багато пісень на мої слова і ці мої слова проспівані Михайлом Барбарою. У своєму передсмертному заповіті я удостоїв його якимось особливим подарунком як людину ,яка виконала моїх творів більше, ніж я.

– За яку футбольну команду вболіваєте ? На Ураган ходили? Чи на Карпати ?

За Ураган. Ураган залишився в миєму дитинстві, коли я не пропускав жодного матчу.

– Чи приймете ви участь у “Днях Незалежності з Махно 2007”

Цього року, напевно, поїду.

– Як ви відноситеся до своїх прихильників і чи знаєте ви їх?

Як можна відноситися до своїх прихильників – з вдячністю, що вони є, і їм подобається, те що я роблю. Я зустрічаю їх на презентаціях, виступах, на вулицях. Минулого року я був вражений скільки моїх прихильників було на фестивалі в Шешорах. Шкода, що цього року фестиваль не відбудеться.

– До якої години Ви вчора дивилися новини по телевізорі якщо взагалі дивилися?

Ні. Я був у потязі з Франківська до Києва. І з дому вийшов о 17:45.

– Я бачила постановку на ваш твір “Московіада”. Які б ще твори ви особисто хотіли б бачити на сцені театру. Чи хотіли б ви зіграти в постановці?

По-перше, Московіада – не моя. Це п’єса, написана іншою людиною за моїм романом. Мені дуже подобається і п’єса, і вистава. Наскільки мені відомо., ця людина написала п’єси за всіма іншими моїми творами. Я не хотів би зіграти, тому що повинен був би дуже багато тексту вивчати напам’ять. До того ж, у Московіаді чудово грає Остап Ступка, моя участь там непотрібна.

– Як часто Ви буваєте в Україні, зокрема у Львові?

Я в Україні живу. Зі Львовом пов’язані найкращі роки мого життя, студентські, хоча і всі наступні роки мого життя були найкращими, але Львів для мене передусім місце, де я був студентом.

– Яке Ваше улюблене місце у Львові?

Улюблене місце.. їх два. На Високому замку є одне таке дуже старе дерево – це перше – колись я під ним сидів у дуже вирішальну хвилину мого життя. А друге місце не зовсім життєрадісне, це Личаківське кладовище, особливо навесні та влітку.

– До якого видавництва податись молодому авторові?

Зараз ситуація зобов’язує мене сказати: видавництво Фоліо… у такому випадку завжди підказує доля. Класичний шлях початківця – розсилання рукопису в десятки видавництв і треба цим шансом скористатися – раніше їх було в Україні значно менше.

– Який з Ваших прозових творів Вам подобається найбільше? Чи так взагалі буває ?

Зараз я тримаю в руках найновішу книжку , яка називається таємниця. І цей твір здається мені найкращим і найважливішим. Але, впевнений. Що пройде час, і це мине. Насправді, є одна елементарна річ – усі твори авторові по-своєму важливі і найкращі.

– Чи існує в Україні проблема української мови? І що взагалі для Вас українська культура?

Вибір мови спілкування має бути настільки ж простим, як вибір оператора мобільного зв’язку

– Пане Юрію! Навіть в роки тоталітаризму митці були совістю нації. На Вашу думку, чи багато таких поетів і художників нині в Україні, чиє слово може консолідувати народ, показати йому дорогу до Храму.

Я не впевнений, чи саме ця ситуація була оптимальною. Я маю на увазі, митці, перед усім письменники як совість нації. Можливо це було абсолютно вимушеним ззовні і письменник насправді повинен бути просто людиною. Не варто перекладати на літературу те, що повинні здійснювати, наприклад, політики. Давайте будемо мріяти про політиків як совість нації.

– З якими символами у вас асоціюється Україна?

Я думаю, з державною і національною символікою передусім. 2 місяці я був на Дунаї в австрійському місті – там була ціла флотилія під синьо-жовтими кольорами – я зрадів, подумав. Що це кораблі дунайської флотилії, але згодом виявилось, що це були кольори землі Нижня Австрія, але символ спрацював, як символ.

– Яким був Ваш перший заробіток і в якому віці, яка сума і що саме Ви робили? Дякую

Дуже просто: першу заробітну плату отримав у 22 роки на посаді випускового в редакції газети “Прикарпатська правда”.

– Ви не помічаєте у своїх дітей літературний талант?

Мабуть, більшість із вас знає про те, що письменниця Софія Андрухович – моя дочка. На сьогодні вона видала 3 книжки, на початку квітня виходить ще одна. А за сином я літературних талантів не бачу. Але це може до пори до часу.

– Чи подобається Вам творчість братів Стругацьких?

Я мало з нею знайомий, але на мене дуже сильно вплинув фільм Тарновского Сталкер, знятий за мотивами твору братів Стругацьких. Це була одна з етапних подій у моїй молодості.

– Що б Ви хотіли змінити у своєму житті, якщо мали б можливість прожити його заново?

Обов”язково навчився б грати на якомусь музичному інструменті.

– Хотілось би дізнатися, коли “Таємниця” буде в продажу у Львові?

Хіба нема?

– Юрію! В яких книжкових магазинах Києва можна більш детальніше познайомитися с Вашою творчістю?

Минулої осені я заходив у Знання і там було все те, що я видав на той момент. Заходьте також у Сяйво.

– Де ви найбільше любите відпочивати?

Немає якихось пріоритетів. Але я ще ніколи не був в екзотичних країнах. Я не турист, хоч я досить багато подорожую. Наприкінці серпня ми ходимо в Карпати, але не щороку і не в тому самому товаристві.

– У чому сенс життя за Андруховичем? 🙂

Я щасливий, що я не знаю відповіді на це питання.

– Як на Вашу думку Енді Уорхол зробив революцію в мистецтві?

На мою думку так. Я не знаю, чи сам він би погодився з цією оцінкою, але те що критеріїї сприйняття мистецтва стали іншим, є фактом.

– Який гонорар Ви отримали за свою першу книгу?

Моя перша книга називалась Небо і площі, видана 1985 року у видавництві Молодь, це була малесенька і тонесенька збірочка поезій. Я отримав, якщо не помиляюся, досить велику на ті часи суму, близько 700 рублів, це було 70 моїх місячних зарплат. На частину з них я купив 100 примірників цієї книжки, на іншу частину накупив книжок інших авторів і музики на вінілових платівок, а також касетний магнітофон Маяк.

– Пане Юрію, чи Ви пишете зараз поезію?

Сподіваюся, що буду ще її писати. Після книжки Пісні для мертвого півня, я написав ще декілька пісень в подібному ключі. І сподіваюся, що з них вийде нова книга.

– В анонсі чату щось було про ваше захоплення музикою… Наскільки воно серйозне?

Це головна мова, через яку я сприймаю навколишній світ. Не знаю, наскільки це серйозно, але це дуже важливо для мене. Я зараз не можу писати без музичного тла. Моя музична колекція налічує декілька десятків дисків – від класики до етно та панку – все, що вдавалося привозити з подорожей, скопіювати в друзів…

– Який засіб розширення свідомості вам допомагає при написанні ваших книг ?

Жоден. Крім музики. Раніше я мусив курити, коли писав, але вже позбувся цієї згубної звички. Мене вразив приклад польського поета Воячка, який у віці 27 років помер від алкоголізму, але жодного рядка не написав під впливом алкоголю, а писав виключно по-тверезому.

– Хто був ініціатором відомого листа про “мову попси та блатняка”

Треба уточнити, лист не про попсу і блатняк, а про те, що на президентських виборах 2004 року ми закликаємо голосувати за Ющенка а не за Януковича. Ми, це 12 авторів, або як в цьому листі називалося 12 аполітичних літераторів. Ініціатива народилася в трьох головах, Андрія Бондаря, Сашка Бойченка і моїй. Кілька тижнів ми займалися шліфуванням, дописуванням, переписуванням цього тексту, в результаті чого, щоб не ображати російську мову, ми написали про мову попси і блатняка, бо це різні речі.

– На Вашу думку, чому не існує масової сучасної української літератури? Сьогодні молоді автори упиваються власним літературним снобізмом, а споживач “попсової” белетристики змушений купувати російськомовну літературу.

Тут ключове слово – “споживач”. Так склалося, що читання і споживання масової літератури відбувається через російську мову. Тому що воно передбачає шлях найменшого спротиву. Російський продукт настільки неосяжний і великий, що даремна справа намагатися конкурувати з ним там . Цей меседж не буде почутий, тому що споживачі масової літератури не налаштовані почути цей меседж.

– Який телевізійний канал ви любите дивитися?

Найчастіше в моєму домі увімкнуто на 5-му каналі або ж на 24-му – від телебачення у мене головна вимога – інформувати, я не дивлюсь розважальних програм, але політичні дискусії мене, чомусь, цікавлять.

– Як ви ставитесь до українського націоналізму як ідеології на сучасному етапі?

Як людина ліберальних поглядів, Андрухович найбільше схиляється до ідеї націонал-лібералізму (Фото Дмитра Ніконорова)

Він має стільки своїх форм і виявів, що я не знаю, про який саме різновид націоналізму йдеться. Як людина ліберальних поглядів, я б найбільше схилявся до такої ідеї націонал-лібералізму, але не знаю, чи в нас вона якимось чином здійснилася.

– Як ви ставитесь до кінематографу? Яка улюблена стрічка? Який із власних творів хотілося б екранізувати?

Почну з кінця. Я бачу дещо видозмінену форму на екрані роману “Перверзія” у вигляді захопливому фільму. Але боюся, що мої візії не реалізуються. Моя молодість минула у Львові. На вулиці Хасанській ми дивилися рідкісні фільми. Того ж Тарновського. Згодом змінював своє уявлення про хороше кіно. Останнє що сподобалось – фільми Інярітту.

– Що вам подобається з української і російської музики ?

З російської – досі не можу без скидання капелюха слухати музику кінця 70-х -80-х, ту сцену, яка легалізувалася за часи перебудови та початку 90-х. Напевно, я відстав, але не знаю, що там зараз… З української – ті, що перебувають поза комерційним обігом – перелік, мабуть, буде недоречний, ви самі розумієте, що я маю на увазі.

– Що буде відбуватися завтра на презентації Вашої нової книжки у Харкові? Не плануєте виступити з “Карбідо”?

Нажаль, Карбідо може приїхати тільки до Києва на 24 квітня, але Харків це єдине українське місце де вже відбувся один мій концерт з ними в вересні минулого року. Завтра я сподіваюсь гарного спілкування з публікою, гарної розмови з ведучим Сергієм Жаданом. Можливо музика появиться в процесі читання.

– Чи підете Ви пане Юрію сьогодні на Майдан прогулятися ? 😉

Я бачу там виключно прихильників немилої мені сторони, починати якийсь діалог поки що не бачу сенсу, хоч діалог завжди має сенс – мій особистий графік занадто напружений зараз.

– Як Ви ставитесь до ідеї Президента про примирення воїнів УПА та ветеранів ВВВ, або взагалі Ваше ставлення до воїнів УПА. Дякую за відповідь.

Я не думаю, що це ідея Президента. Хоча, він безумовно, той хто на ній наголошує. Примирення в будь-якому випадку є позитивом. Ситуація з УПА є дуже складною. З нею пов’язані два екстремальні підходи. З одного боку вони бандити і вбивці. А з іншого абсолютні герої. Обидві думки не вірні. Сподіваюся, вдасться знайти правдиву візію на це питання.

– Коли можна буде побачити Ваш проект з Жолдаком?

Нічого не можу відповісти, бо все замерзло.

– Як ви вважаєте, чи  можливо в Україні заробляти тільки літературною працею?

Залежно від того, що під цим розуміти. Я знаю багатьох колег, що заробляють виключно літературною працею. Якщо під літературною працею розуміти журналістську роботу, виступи в пресі, то – може, якщо ж розуміти літературу, то це може бути лише додатком.

– Пане Юрію, так що ж нам робити з Шевченківською премією, поки вона не вбила українську літературу?

Ні, аж так вороже я на це не дивлюся, крім того я не маю жодних важелів, щоб цю премію скасувати. Але я думаю зовсім на часі щось інше – заснування і створення незалежної недержавної премії, яка б створила певну противагу Державіній Шевченківській.

– Як вам постановка “Московіади” на театральній сцені?

Мені дуже подобається. Знаю, що вистава користується великим успіхом і популярністю у глядачів. Сподіваюся, що цей режисер і цей театр візьмуться з часом за театралізацію інших моїх творів.

– Чи вистачає Вам грошей зароблених від вашої літературної творчості?

Так, вистачає. Може тому що сума моїх претензій до матеріального світу не занадто висока. Наприклад, мене не цікавлять автомобілі, бо наскільки я знаю, авто тягне за собою досить серйозні витрати… Так от я вільній від цих витрат.

– Чи пише Андрухович свої твори під музику? І якщо так, то під яку музику була написана Таємниця?

Значною мірою, під етноколекції з різних частин світу. Спершу, я отримав у подарунок від Олега Гнатіва з Перкалаби десь приблизно 100 годин різного етно під назвою Дудки, скрипки та гармошки (так написано на цьому диску), потім додалося 40-40 гігабайт музики з колекції Івана з гурту Гайдамаки.

– Чи не плануєте Ви поїхати на етно-фестиваль в Космачі, який відбудеться 30 квітня-1травня ?

Я чув що таких новий фестиваль буде, поживемо-побачимо. У мене 1 травня як раз у гостях має бути мій польський друг Анжей Стасюк. Якщо ми з ним 1 травня вирішимо, то поїдемо.

– Чи потрібна письменникові – освіта?

Ну хоча б елементарна. Проблема диплому цілком не суттєва. Але n-кількість прочитаних книжок просто необхідна.

– Ваше улюблене місто за межами України?

На сьогодні – це Берлін. У жодному разі не Венеція. Часи Венеції вже минули в моїй особистій біографії. Венеція занадто зіпсована туризмом.

– Як Ви ставитеся до фемінізації сучасної літератури?

Я розумію це запитання як ствердження того, що жінки дедалі більше заявляють про себе в літературі. Ставлюся до цього суперпозитивно. Відносно до того, що ці жінки пишуть надзвичайно хороші тексти.

– Чесно, як Ви оцінюєте переклади Ваших творів англійською, польською? Чи дійсно вони передають Ваш задум, Ваше мислення? Що б Ви перш за все порадили перекладачу Ваших творів?

Існує певна кількісна диспропорція – англ. 5%, а польською, я думаю, 60%. Відповідно, це різні досвіди. над англомовним перекладом Перверзії ми працювали удвох із перекладачем, а загалом його праця тривала 7 років. Я не можу вважати себе тонким знавцем чи просто добрим знавцем англійської мови. Над польськими перекладами я працюю із різними перекладачами і постійно. Так, мені здається, ми досягаємо певного результату. Мої твори читають і обговорюють у Польщі.

– Уявімо, що Ви не були б письменником, ким би Ви тоді були?

З дитинства мріяв стати археологом. Навіть з 10 років почав читати спеціальну літературу. Але порив мій був пригашений суворою реальністю життя. Коли я зрозумів, що треба вступати на історичний факультет. А випускники історичних факультетів зазвичай стають вчителями. А вчителем бути я не хотів.

– Можна поцікавитись, як ви ставитесь до творів Сергія Жадана, на якого читача спрямовані його твори??

Я максимально позитивно оцінюю те, що він написав, і те, що він пише. Це якісно і переконливо. Думаю, що це один з найсильніших голосів зараз. Складніше з другою частиною запитання – нормальний письменник ніколи не формулює та не повинен розраховувати, яка аудиторія у його творах… Аудиторія Сергія, мабуть, на 95 відсотків молода.

– Що Ви хотіли б побажати своїм прихильникам?

Я думаю, що усіх тих звичайних людських благ, яких насправді усім нам не вистачає. Водночас якомога частіше зустрічатися з розумінням іншої людини. І мати достатньо багато відваги, щоб не зраджувати.