in інтерв'ю

Інтернет-конференція Андруховича на Майдані

Юрій Андрухович: Вітаю всіх і дуже дякую Майданові за запрошення. Поки ми не почали, спробую позакидати відповіді на ті питання, котрі надійшли раніше. Прохання до всіх, хто ставитиме наступні: прошу по одному! Щоб моє відписування не перетворилося на суцільне обдумування:)Зрештою, побачимо, в якому темпі всі піде і чи багато Вас приєднається. У будь-якому разі пропоную побути разом 1,5 години, тобто до 16.30 за Києвом (хоч я в Берліні). На разі.

Про політику, ідеології, партії…

Оглянувашись на рік, чи більше, назад, які почуття виникають при вдивлянні “вперед”?

Як не дивно, позитивні відчуття суттєво переважають. Почало змінюватися суспільство – і цього не спинити)

що, на вашу думку в нашій теперішній ситуації є нагальна потреба, велика потреба, і т.д.?

Якщо про політику – то єдина потреба на всі наші біди: грунтовне омолодження й оновлення політикуму. Нічого розумнішого вигадати не можу.

Якщо не секрет, за кого збираєтеся голосувати на виборах?

Хотів за ПРП-ПОРА, але боюся, що вони не дотягнуть. У такому разі за НСНУ попри всі його мінуси.

от ви нібито більше симпатиузєте правим, і всіляко це підкреслюєте. Але при цьому підтримуєте дружні стосунки із Жаданом, який всіляко демонструє своє ліві переконання. Чи впливають політичні переконання на вашу творчість і чи взагалі ці переконання є? І які?

Та ні, я такий же правий, як Жадан лівий. Не сприймайте аж так дослівно його політичних заяв, особливо коли він каже «От коли ми, анархісти, прийдемо до влади…»:). Свої переконання я можу назвати близькими до лівого лібералізму. Хоч усе залежить від контексту країни, звісно. У Німеччині мої друзі швидше ліві, хоч не соціалісти, у Польщі – швидше праві, хоч не націоналісти. Нєразбєріха:)

Ви передавали кошти в пожертву “політв”язням” УНСО. Вас не лякало те, що вони є праворадикалами-націоналістами?

Та ні, не лякало. Мене взагалі важко злякати. Просто я думаю, що завжди варто помагати тим, які сидять у в’язниці за мужність виступити проти режиму.

Юрію, а чи не зверталися до Вас якісь “партайгеносе” з пропозиціями щодо участи у майбутніх виборах? Якщо так, то хто саме?

Ні, не зверталися. Взагалі ніколи не зверталися. Та й добре.

І ще – чи можете Ви принаймні теоретично уявити себе в політиці? Чи “влада собі як влада…” це невиліковний діягноз будь-якої влади, що робить для Вас таку участь неприйнятною засадничо?

У політиці я так чи інакше є. Я про неї думаю, часом пишу. Уявити себе у владі – ні, не можу. Навіщо мені це? І навіть не тому, що «влада обов’язково собі як влада», а тому, що, скажімо так – моя пісня про інше

Чи вступили б ви в “майданівську” партію? Якщо так, то якою вона б мала бути?

Ні, не вступив би: я жахливий індивідуаліст. Хіба що це була б якась цілком віртуальна партія або стьобова.

“Патріотичне об’єднання Треба!” – така партія була б достатньо стьобною, чи ні? (Це пухнаста натякає на абревіятуру. Пояснення для тих, хто не втаємничений в особливости пухнастого натякання) І ще. Зважаючи на вашу відповідь на одне з попередніх запитань, ми навіть створимо там фракцію “єдина потреба ім. патріарха” 🙂 Ну шо, deal? 🙂

deal

Як ви думаєте, чи можливою/доцільною була б партія з динамічною а не сталою ідеологією?

Ідея про партію з «гнучкою ідеологією» була б цікавою, але боюся, що в укр. політикумі такими є переважна більшість партій – у гіршому сенсі «гнучкості», чи, як Ви це називаєте, «динамізму».

Динамічна ідеологія не як синонім тотальної політичної скурвленості, як ви отут натякаєтк, а швидше як відмова підписуватися під якимись абстрактними ідеологіями (як ви самі тут відмежовуєтеся від правості-лівості, ще й Жадана відмежовуєте 🙂 ), а натомість концентрація на важливих проблемах в міру їх виявляння і в порядку спадання крткущості :-). От визначив, на приклад, Андрухович єдину потребу сучасну, партія сіла і подумала, разом з Андруховичем, як її втілювати, чи принаймні сприяти втіленню. Ну і тоді працює в тому напрямку всіма законними методами. Що скажете на таке?

Я так Вас і зрозумів від самого початку і тому написав, що ця ідея дуже цікава. Робіть!

Пане Юрiю, як Ви вважаєте, чи повинен Митець бути Громадянином?

Ха, загального правила не існує. Це його вибір, митця.

Пане Андрухович, як ви ставитесь до спроб поділити українську літературу за ідеологічними ознаками? Коротко поясню, що я маю на увазі. Є, наприклад, такий журнал “Книжковий клуб плюс” (з яким “Майдан” колись співпрацював, поки там не змінилися власники і редакція). Так от, в кожному номері там друкуються “ідеологічні” статті про ворогів України, які маскуються під українських письменників. Зрозуміло, що Ви там ідете під першим номером у списку гарвардських зрадників, постмодерністів-глобалістів, прислужників сіоністів і тому подібного. Як ви ставитесь до таких поділів? Чи вважаєте себе лідером “західників-глобалістів” на противагу “ґрунтівцям-антиглобалістам”?

Я погано ставлюся до таких поділів. Не тому, що ми, укр. письменники “ідеологічно єдині”, а тому, що такого кшталту поділи вельми схематичні, поверхові, а головне — злостиві.

Про твори Андруховича 🙂

Про образ Антонича і 12 обручів. В той час як в рафінованих галичан старшого покоління Ваше паплюження світлого образу поета викликає гнів і обурення, моїм поколінням Антонич Андруховича сприймається як яскравіший, природніший, і майже шо божественний – щось середнє між Самійлом Немиричем і Діонісом 20 століття. Так от, питання таке – скільки в цьому образі власне провокації (тобто того, що ми так любимо робити саме тому, що воно викликає жах в старшого покоління, всяких консерваторів і снобів ), а скільки – данини самому Антоничеві, тобто змальовування поета таким, яким він би мав бути, а отже мусить бути в нашій уяві? Чи може провокації там взагалі не планувалося, просто вийшло як завжди?

Провокації відсотків на 30, усього іншого (передусім любові до Антоничевої поезії) – на 70.

пане Юрію, коли ж повернеться Перфецький?

10 і 11 березня в Києві у Молодому театрі – зустрічайте

Юрію, а у Ади Цитрини є реальний прототип?

Є, дуже реальний і однозначний – з дивними як для жінки ініціалами ІХ.

Переді мною науково-методичний журнал “Вивчаємо українську мову та літературу” №1(41) за січень 2005 року. В розділі “Методичні орієнтири” є таке: “Юрій Андрухович – форпост українського постмодернізму. Урок літератури в 11 класі.”

Жах!!!!!!!

Чи думали Ви колись, що Андруховича почнуть вивчати в шкільній програмі, що думаєте тепер?

Та ні, не думав. Мені це, щиро кажучи, не надто подобається.

Ви пам*ятаєте уроки української літератури в школі? У нас на Донбасі, це певне, було ще “цікавіше” . Смаки формуються і виховуються з дитинства. Як би ваша воля, то яким чином Ви би спланували навчальну програму з української літератури? Кого, скільки, як і в якому віці, вважали б за доцільне подавати для вивчення в загальноосвітній школі?

Це тема для великої статті, тут є над чим думати. Якщо отак сходу, то я, мабуть, пропонував би вчителям приблизно те, що робив мій друг Віктор Неборак, коли на початку 80-х засланий був викладати укр. літ-ру у шахтарському ПТУ в посьолку Карбамід на Луганщині. Він просто розповідав учням про свої улюблені книжки і часом читав з них уривки. Вони його «признали» і називали «Учітєль».

Пам*ятаю рідко показуваний фільм “Кисневий голод”, де Ви були автором сценарію. Якби Андруховичу запропонували написати сценарій до нового фільму (українського/буржуйського), чим би Ви відповіли?

Швидше за все відмовився б. Але з радістю писав би сценарії відеокліпів)

Сучасний світ стає дедалі споживацьким, особистість змалку є під тиском відповідної нав*язливої реклами. Що має утримувати людину, (а надто – дитину) від замкнення особистості в колі споживацьких маргінесів (в тому числі літературних ).

Почуття, первинність почуттів. Відчуття справжнього. Усвідомлення того, що внутрішнє значно важливіше від зовнішнього. А з іншого боку – іронічна дистанція, споживацтво просто має знати своє місце, от і все.

Дякую. Щасти.

Дякую й Вам! У Вас дуже гарне псевдо. (Харцизяка – дод.)

Що Вам, пане Андруховичу, тепер цікаво? Минулого літа у Вижниці я зустріла швейцарського кінодокументаліста, який вирішив помандрувати Україною після того, як прочитав книжку Ваших есеїв у німецькому перекладі. Усе, що він знав про Україну – він знав завдяки Вам, і це справило на нього таке сильне враження, що він захотів приїхати сюди. Тобто скидається на те, що Ви стали візитівкою України для європейської інтелігенції. Ваш прискіпливий пошук смислів і підтекстів центральноєвропейського простору, всі ці райнські і дунайські рибини-метафори, полтвівські вугрі, що продираються до атлантики нетрями львівської каналізації – це класно і мистецьки переконливо, АЛЕ чи не боїтеся Ви стати таким собі письменником на експорт? Бо останніми роками Ви живете – як можна судити з того, що Ви друкуєте – лише в цій темі, Ви знаходите себе і плекаєте себе (та стару добру австро-угорську Україну) як інтегральну частку Європи, і дуже цим замиловані. Але чи не здається Вам, що у Ваших перших, тобто українських читачів зараз здебільшого дещо інші “больові точки”, та й проблеми самоідентифікації дещо інші? Свого часу Ви стали кумиром нинішніх 40-30-річних саме завдяки тому, що двома першими романами влучно втрапили саме в ці “больові точки” цілого покоління. Мені здається, багато хто хотів би, щоб Ви були “українським Селінджером”, але Вам це нецікаво. Що Вам тепер цікаво – розкажіть, будь ласка.

Я мушу Вам трохи заперечити. Передусім я не вважаю, що «больові точки» українців та європейців аж так різняться. Тобто не виключаймо себе самі з «єдиного простору». Нас і так століттями з нього виключали. Не протиставляймо читача на Заході читачеві в Україні – насправді це одного поля ягоди. От зараз у Німеччині страшенно популярний «Культ» Дереша, а наступного року страшенно популярним буде «Депеш Мод» Жадана. Чи від цього щось втрачає їхній український читач? Чому до всіх існуючих кордонів Ви додаєте все нові й нові?

Мені, як і завжди, цікава дійсність. І пишучи свої романи, я ніколи не думаю «о, це для українського читача, а оце для якогось німецького чи польського». Органи болю – повторюся – у нас усіх ті самі. Не думайте про мене погано:)
Якщо Ви на зв’язку, поясніть б. л. пасаж із Селінджером, я не допетрав.

Музичні смаки Перфецького і Андруховича, чи є між ними щось спільне?

Багато спільного, фактично все. Вони змінюються і доповнюються практично з однаковою швидкістю.

На Ваші тексти було написано добре відомі присутнім рок-пісні, авангардну музику Алли Загайкевич, поставлено джазовий проект “Андрухоїд”. Можливо, щось інше, маловідоме, але теж цікаве?

Я щойно повернувся з Вроцлава, де записав компакт з тамтешньою групою “Карбідо”. Вийшло цікаво, на мій погляд. І назва дуже хороша — “Самогон”.

Чи були пропозиції знімати кіно за Вашими творами? Якщо _так_, чи можете розповісти докладніше?

Було кілька, особливо за “12 обручами”. Не можу детальніше, бо справи, так би мовити, ще не закриті.

Відомо, що Набоков любив грати в шахи, а музику не любив і не розумів. Чи грає Юрій Андрухович в шахи? 😉

Ні, не граю. Ми з Набоковим взаємно доповнюємося:))

Чи не надоїв постмодернізм? В його “барвисто-барокковій” стилістиці, Вам притаманній? Чи не хочеться щось таке “инше” написати?

Маєте на увазі “чи не набрид”? У школі вчителька казали, “надоїти можна стільки-то кг молока від корови”.
А по суті: існує щось таке, що до мене колись підклеїли. Воно начебто називається “постмодернізм”. Ваня Каїн у московському літінституті жартував, що це — “модернізм на постном маслє”. Отака дефініція. Інші мені не подобаються, але я цим не переймаюся. Я роблю те, що я роблю — незалежно від того, як це собі назовуть і що до цього підклеять.

c’mon, в еуропах вчительки рідної мови забуваються, нажаль…і підколювати – негоже 🙁 В принципі, байдуже, як саме і ким є задефінований Ваш стиль. Питання, швидше, стоїть – буде чи не буде змінюватися Ваш стиль.

Перепрошую, більше не буду (підколювати – дод.). Постійно змінюється. Мені на це звернув увагу Марко Павлишин, котрий сказав приблизно так: “Ти вже, Юрку, приречений на те, що кожен твій роман буде цілком інший роман”. А він розумний, Марко Павлишин і знає, що каже.

Смисл жизні. Пане Андрухович, чи збираєтесь ви написати роман, в якому пояснити все-таки, в чому сенс життя? 🙂 Всі чекали, що це проясниться в “12 обручах”, але я там знайшов, найбільше, пояснення в чому сенс життя не є. А де позитивна програма?

Ну Ви жартуйте, жартуйте:)) Підколюйте старого:)) Ні, якщо чесно: “позитивна програма” — це коли написано добре. Коли роман відбувся, то це вже “позитивна програма”. Якої б “чорнухи” там не було всередині. Найперше потурбуймося про порозуміння, а сенс життя потурбується за себе (і за нас) сам.

Ви з римою зав’язали остаточно?

Ніколи не знати. Побачимо. У кожному разі думаю, що принаймні для деяких перекладів рима ще знадобиться.

То ви ще й перекладаєте? Я хотіла і так про це спитати, але щось знітилася, що і так забагато питань вам задаю. Але ви самі кажете, що людите читачок тіпа як от я. 🙂 Тоді питання, яке я хотіла запитати раніше: Чи пробували ви себе в ролі парекладача? Кого б хотіли перекласти, і з якої мови на яку?

Знаєте, я навіть “Гамлета” колись переклав, а це Вам не…:))

Стах Перфецький: Юрко, привіт! Оце думаю повертатися чи ні. Валізку спакував… Що скажеш? До речі, от що хочу спитати: наскільки ти сам схожий на мене – рефлексіями, звичками тощо?

Але спершу доведи, що ти не самозванець. Три докази, що ти справді Перфецький. Я весь увага.

Ваші 12 обручів є, наскільки я знаю, дуже популярними в Німеччині. А Ви не думаєте, що це певною мірою може бути просто “ефектом Цумбруннена”? 🙂

Певною мірою так. Усе на світі є “певною мірою” ефектом чогось іншого. Але як пояснити, що “12 обручів” такі популярні в Польщі і що їх саме перекладають в Іспанії? Мабуть, “певною мірою” тому, що це просто хороший роман.

Чи були у Вашому житті зрада, велике горе, або радість, гідні роману?

Про все це — в майбутній книжці, яку зараз пишу. Досі це було, але натяками. Пам’ятаєте “Центрально-східну ревізію”?

Чи будуть перевидаватись Ваші есеї?

Так, обов’язково. Ще цього року.

Ваша колонка у Дзеркалі тижня Вона щось стала дуже нерегулярною. Ви продовжуватимете співробітництво з ДТ?

Я намагаюся робити це, як і раніше, раз на два тижні. Але не все залежить від мене. Останнім часом ДТ просто знімає літ. сторінку заради чогось там іншого. Проте на разі я продовжую туди писати — поки не вичерпається “Берлінський щоденник”.

І ще чи можна зараз десь надибати Ваше “Зліва, де серце”?

Ні, не можна. Але то не біда.

Публицации в “Зеркале недели” Уважаемый Юрий! Почему Ваши немецкие заметки в “ЗН” написаны в стиле героя песни В. Высоцкого: “Ах милый Ваня, я гуляю по Парижу. И все что вижу, и все что слышу…” Это что, новое литературное направление? Когда состарюсь – издам книжонку

Обязательно издайте! Но не старьтесь!

Про вподобання

Чи почитуєте якихось філософів, якщо так, то кого?

Не занадто – я не вмію сконцентруватися на суто філософському тексті.

Як ви ставитесь до творчості Володимира Пелевіна? Чи не є він на ваш погляд найкращим та найцікавішим сучасним російським письменником? Чи можливо видання його творів українською?

Маєте на увазі Віктора? Так, він один із. Один із найкращих та найцікавіших у Росії, згоден. Щодо видання його українською. От зараз ми готуємо в «Колекції Перфецького» український переклад «Доброго Сталіна» іншого Віктора – Єрофєєва. Побачимо, як це піде, який буде ефект.

Менi здалося, що Вам подобається мистецтво модерну – сецессiйна архiтектура, поезiя символiзму … Я вгадав? Як Ви вважаєте, чи може це витонченне мистецтво вiднайти свою нишу в сучасностi?

Було таке захоплення. Думаю, що воно так чи інакше є частиною нашої сучасності, іноді ми цього не помічаємо, але воно в ній так чи інакше присутнє.

Колись Ви писали, що, дякувати Богу, Ваше рiдне мicто вiдрiзняється вiд Донецька, Запорiжжя та Луганська, якi, в свою чергу, нiчим один вiд одного не вiдрiзняються. Як одесит хочу Вас запитати – до яких мiст Ви вiдносити Одесу?

По-перше, я переглянув свою необізнаність щодо Д-ка, З-жя та Л-ка. По-друге, Одеса дуууууже відрізняється від усього світу. Одеса — це міф, що там багато казати!

Кого вважаєте найбільш рафінованим українським письменником сучасности? Твори якого є вишукані, дзвінко-мелодійні, ориґінальні в світовому контексті і такі, що після прочитання їх хочеться якщо не з’їсти, то принаймі на зуб попробувати 🙂

Я Вам відповів би з радістю, але скромність не дозволяє:))

В принципі, очікував подібної відповіді. Тоді звужу вибір (чим, надіюсь, полегшу його для Вас 🙂 ): хто окрім Вас? 🙂

Дякую за полегшення! Назову тим часом одне ім’я — Жадан. Я днями прочитав рукопис його найновішої книжки “Гімн демократичної молоді” — і що сказати? Старий знову написав прекрасну книжку!
Але він у цьому не самотній. Проблема не в тому, що в нас мало дуже добрих письменників, а в тому, що у світі майже немає для них перекладачів.

Нещодавно один кумпель повідомив мені що як на його кумпельський смак в Україні є два моцних письменники. Це Андрухович і Подерев’янський. Що Ви думаєте про творчість останнього ?

Ставлюся з великою повагою і любов’ю. Жалкую, що ми ніколи досі не перетнулись особисто. Але я не згоден з Вашим кумпелем, що є тільки два. Покажіть йому ще кількох авторів — Ви знаєте кого.

Які поети вам більше подобаються – живі чи мертві? а якщо серйозно, хто ваші улюблені поети з числа мертвих, живих, місцевих, немісцевих…

Ну що ж, є сенс подумати окремо над тим, як сьогодні виглядає мій особистий поетичний “гіт-парад”. Давайте я Вам тут привселюдно й урочисто пообіцяю, що напишу на цю тему якийсь такий розлогіший спеціальний текст.

Тут нещодавно Курков розводився про бажання знайти чи написати “справжнього українського супергероя”. Чи вважаєте ви, що літературі/читачам, та й просто людям потрібні герої? Чи може природнішою/кориснішою для нас смертних є ситуація “герої сплять, в домах розпусти ще співають…”?

Курков сказав — Курков зробить. Буде Вам і супер, буде і герой. Особисто я підтримав би Вашу другу опцію. До речі, якась до болю знайома цитата.

Жадан пише що “все залежить від музики”. Як там…”все зав’язується на музиці – знайомства, шкідливі звички, як поводишся у ліжку, за кого голосуєш і чи голосуєш взагалі”. Стандартне запитання від Майдану: що слухаєте?

У ці хвилини я поставив собі MP3 з фантастичною збіркою етнофолькової музики різних країн і народів, це триває вже кілька годин і я тут, відповідаючи Вам, аж підскакую. Ямайка, Італія, клезмер, шансон (французький), Балкан, Румунія, гуцули, знову Ямайка — такий мікст, що аж пре. Мені це записав Мохнатий, а Мохнатому прислав якийсь його знайомий ді-джей і все це разом називається Skirpki, dudki i garmoshki. До речі, про Скрипку, Олега. 25 березня виступаємо разом у Берліні на сцені театру Фольксбюне. Тобто я маю запросити ВВ на сцену і видати німцям якийсь веселий текст про них. Таке.

Про дім, закордон, роботу, інтернет…

Над чим працюєте зараз? Як Берлін – сприяє, не сприяє? В яких умовах вам добре працюється на загал?

Пишу нову книжку. Не знаю, чи це можна назвати романом, але, мабуть, можна. Усе на світі можна назвати романом. Берлін цьому сприяє, бо тут багато простору і значно більше вільного часу.

Що для вас дім? за яких обставин ви чуєтеся вдома (“heimisch”)? чи може ви бездомний?

Дім – це Франківськ або Франек. Це «вдома». Чи варто пояснювати чому? А «як вдома» я почуваюсь у багатьох місцях. Я навчився всюди почуватися добре і «як вдома». Цьому можна навчитися, справді.

За незначним винятком (як напр. оце спілкування) і на відміну від багатьох провідних сучасних письменників иншомовних літератур, сучасні українські письменники назагал не мають ані власних “офіційних” веб-сайтів, ані спілкування з читачами в Інтернеті. Чи це пояснюється їхньою банальною комп’ютерною неписемністю, ніяковістю перед “залізом”, характерною малоросійською недбалістю, невиліковною совковістю нехтування читачами чи чимось иншим?

Не можу пояснювати за інших. Але й в іншомовних літературах поряд з активними в Мережі авторами існує не менше «провідних», які цього не потребують. Визнаймо за ними їхнє право.

(До речі, чи плануєте Ви самі започаткувати особистий “офіційний” вебсайт, щось на кшталт WWW.ANDRUKHOVYCH.UA? Позаяк те, що міститься на сайті Віталія Живого http://vitaly.rivne.com/andrukhovych/index.htm при всій повазі до його ентузіазму, не оновлювалося роками…)

Так, його бажано б давно ліквідувати, проте моя малоросійська недбалість заважає:)
Іншого офіційного сайту не планую: я й без нього по 10 – 12 годин денно не відходжу від компа. У мене є безліч інших засобів спілкування з читачами, а передусім із читачками:)

Який чи які українські літературні веб-сайти Ви регулярно відвідуєте? Чому саме цей чи ці сайти?

Літературні? Не пригадую. «Потяг 76» не рахується, звісно.

Які дійсні причини занепаду Потягу-76 і втрати Вашого особистого інтересу до цього Інтернет-проекту? Чи були там об’єктивні перешкоди, технічні проблеми, брак коштів тощо?

Головна причина занепаду та, що ми відмовилися публікувати Олеся Бережного:) Якщо серйозно, то обгрунтуйте, в чому занепад. Мені якось його не видко і запаху тління не чути. А брак коштів був, є і буде – ну то й що? Ми звикли.

З огляду на мізерність накладів паперових книжок і журналів та складнощі з їхнім розповсюдженням, чому в Україні ще ніхто серйозно не зацікавився можливостями Інтернету саме з метою розвитку та розповсюдження української літератури? Принаймні, на перспективу.

Запитання до активістів Інтернет-спільноти. Я підтримую.

Чи маєте якусь робочу “норму” – кількість написання сторінок/слів/знаків щодня, щотижня, щомісяця тощо?

Ні, не маю. Хіба що при написанні газетних колонок, але там це мус. Загалом же я по краплі вичавлюю з себе професіонала.

P.S. Коли очікувати нового роману від Андруховича?

Сподіваюся, ще цього року.

P.P.S. Найщиріші вітання надсилають Провокації на К.В.Ж.Д.

Дякую, не забуваю.

“Колись було літо-літо, а тепер зима” Чи швидше навпаки? Який період Вам є ближчий/рідніший/приємніший – кінець 80-х/початок 90-х, час Вивихів, жриць на Академічній, ще тілько троха лисіючого Неборака та інший вар’яцій чи сьогодні? коли Вас, в основному, по закордонах носить? 🙂

Найкращий час — теперішній. Але й ті часи були чудові. Я це намагаюся поєднати у новій книжці, з любов’ю до всіх прожитих часів. Та й відчепіться вже від тих закордонів — я лише тиждень, як з України. Між Берліном і Франеком відстань просто ніяка, я можу жити і там, і тут водночас.

Скажіть будь ласка, як чи впливає на Ваші взаємини з Ірванцем і Небораком те, що у Вас гроші є, а у них – сумнівно? 🙂

Можете не сумніватися — у них теж є:)) Ми були й залишаємося в рівних умовах.

Скільки часу Ви проводите за кордоном і чи не боїтеся “по Тиролях” різних відірватися від коріння? Коротше, коли Ви у Еуропі, на Батьківщину тягне?

Гм, як писав колись Івашкевич, “в Варшаві — про Париж, в Парижі — про Варшаву”:)) Я вже на цю тему злився. Для мене не існує якоїсь неподоланної прірви між Європою та Україною, це єдиний простір. Так, я розумію, що далеко не всі співгромадяни мають таку ж можливість, будемо вважати, що мені з цим пощастило. У кожному разі я щиро хочу, щоб усі українці вільно й без віз подорожували Європою і, повірте, дещо теж для цього роблю. Кайфовість моєї нинішньої ситуації в тому, що я можу бути водночас у Берліні і вдома. Щодня можу їздити туди-сюди і часто так роблю. Це не вигнання, не еміграція і не втеча від Батьківщини. Це як подорож з Франека до Києва або до Львова. А от до Штатів я ще 100 разів подумаю чи їхати і швидше за все не поїду, бо там уже справді рубає по коріннях, та й відбитки пальців для їхньої візи здавати не хочеться.

Потяг № Львів-Відень через Будапешт. 10-12 годин і вже Австрія. (До Львова з Франківська вже можна якось своїм ходом, поки не запустять наступний потяг Чернівці-Відень). Коли думаєте, почне ходити такий потяг в реалі?

Не знаю, але переконаний, що буде. Принаймні літак — з тих найдешевших, за 19 євро туди й назад.

Образно, звичайно, уявляється, що Ви тільки так і добираєтесь до Відня. Вже зараз. Хто до Вас найчастіше підсідатиме в найближчому майбутньому: політики, митці, бізнес?

Ні, я Відень не дуже люблю і буваю там нечасто. Політики з бізнесом швидше за все відпадають.

На чому зараз поляки добираються до Відня? Уявляю, що їздять бусіками.

І літають дешевими літаками.

Івано-Франківськ і околиці (аж до Яремче) Чим живе місто? Що більше відчувається: а) тут відбувся масовий виїзд людей б) тут відбувається масове повернення людей в) тут відбувається масовий виїзд і в’їзд з сіл на базар і з базару До речі, які Ваші улюблені села і містечка?

У Франківську відчувається передусім те, що це живе місто. Я не вірив би собі, але всі західні гості, котрі приїздять, кажуть: “Як так, чому Львів такий депресивний, а Франківськ такий жвавий?”. І я навіть не знаю, що їм сказати.

До популяризації літератури через Інтернет. Як Ви ставитеся до того, що деякі Ваші романи були викладені в онлайн-бібліотеках повними текстами?

Про Майдан

Чи читає Андрухович сайт Майдан, що саме читає (новини, статті, форуми), як давно читає, чи сам шось пише на форумі, і якщо ні – то чому, ну і головне – навіщо читає (тобто напрошуємося на об’єктивний комплімент)?

Я Майдан дуже шаную й ціную. Щоправда, від минулої виборчої кампанії перестав заходити регулярно, даруйте. Політична напруга впала – і в мені, мабуть, певні центри тимчасово виключилися. Я по 20 разів на день заходжу на УкрПравду, на Майдан значно рідше. На жоден із форумів не пишу. Уявіть собі – щоденно відповісти на 40 – 50 мейлів, різними мовами – це вже само по собі як форум. А хочеться ще й романи писати.

Editorial Ви кажете, що у, так би мовити, мирний час, більше читаєте УП, віддаючи перевагу перед Майданом. Чому? Прохвесіоналізм? Певні автори? Якщо можна вербалізувати, поясніть будь ласка, бо це для нас може бути практично корисним.

Передусім — просто сила звички. Крім того, в мене є особливий внутрішній сантимент до УП через постать Гії Гонгадзе. Для мене це досі його дітище і дітище дуже успішне, хоч я може багатьох речей не знаю. Ні, я не бачу якихось спеціальних переваг УП щодо Майдану. До того ж це досить відмінні формати, як Ви знаєте краще за мене. Буду поєднувати.

Дорогі, дуже дякую і до нових зустрічей!
Щиро Ваш — ЮА.

Джерело: http://maidan.org.ua/wiki/index.php/Інтернет-конференція_Андруховича_на_Майдані

Написати відгук

Comment