in критика

Юрій Андрухович. Пісні для мертвого півня.

АВТОР цієї книги – однофамілець одного із найвідоміших українських поетів і письменників, який має ще й підозріло схожу біографію.

По-перше, він ровесник “того самого” Андруховича, але досі поезій не писав, а був патріархом музичної групи під назвою Бу-Ба-Бу, яка, щоправда, означає не “бурлеск-балаган-буфонаду”, а значно більш прозаїчні речі: “бубон-барабан-бутафорія” Це й не дивно, в музикантів завжди було гірше з вербальним мисленням, ніж у поетів. Зате зі слухом традиційно краще. Бу-Ба-Бу, як і БУ-БА-БУ, складається з трьох людей. Окрім Андруховича, до Бу-Ба-Бу входять Ігор Неборак і Сашко Іздрик (для порівняння, у склад БУ-БА-БУ входять теж Неборак, але Віктор, і теж Сашко, але Ірванець). Як і “той самий” Андрухович, Андрухович цей (для спрощення надалі так і розрізнятимемо авторів як Той і Цей, не плутати з Чуком і Геком), попри те, що поезій сам не писав, був співвидавцем часописів “Четвер-Імперія” та “Перевал 76”, що вже і зовсім попахує плагіатом для тих, хто в курсі, що Той співвидавав “Четвер”, “Перевал”, а “Потяг 76” видає й досі. Що ж до прозової творчості Цього, що його так і хочеться назвати якимось міцнішим словом, то тут, як то кажуть, коментарі зайві. Достатньо самих лише назв: “Реінкарнація”, “Москвіяна”, “Переверзії”, “Тринадцять ритуалів на місцевості” та “Володар перснів”. Єдине тішить – останнім часом автор переорієнтувався у своїх плагіаторських зацікавленнях, припинив списувати з найвідомішого сучасного українського класика та перейшов на наслідування авторів зарубіжних (можна припустити хоча б Дж. Р. Толкієна) або й голлівудських зразків, якщо мався на увазі однойменний блокбастер, уже сам по собі вторинний. Із чим ми і вітаємо не лише його, а й себе, бо зможемо нарешті зітхнути спокійно.

Стосовно презентованої книги віршів, то автор не лише виявляє в ній дивну непоінформованість у багатьох украй важливих для поета речах (наприклад, що “Мертвий півень” давно пишуть у лапках і з великої букви), а й показує свою зверхність, даючи віршам англомовні назви. Складається враження, ніби він хоче образити українського читача цим своїм дивним українсько-англійським суржиком, не кажучи вже про те, що в цьому відчувається явний брак патріотизму. Не поінформований автор і про те, що вірші зазвичай повинні мати рими, писати в них потрібно про поетичні речі, а не про те, що “Дємбєль нєізбєжен!” чи що “Я знаю, що наш дім Україна”. Такі істини пишуть на парканах, а не в поетичних книжках. Соромно, товаришу Андруховичу, на вашому місці я взяла б собі поетичний псевдонім. Назвіться собі Дем’яном Бєдним чи ще якось, а нашого, українського, найсвятішого прізвища не соромте!

Львівська газета

26 січня, 2005 року

Автор: Наталка Сняданко

Джерело: http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/01/26/2038/

Написати відгук

Comment