Агов, мої маленькі чортенята (Пісня мандрівного спудея)** – 5, 10
Азарт** – 9
Алхімія** – 4, 5
Амалія Неборака (Adios muchachos…) – 11
Ваня Каїн** – 2, 4
Вольф Мессінґ. Вигнання голубів** – 11
Дидактична вистава в Театрі Богуславського** – 1
Етюд з воронами* – 1, 11
Єдиноріг** – 3
Життєпис (Зиновій Блюм)** – 9
З біографії пілота – 8
Ієронім Босх ХХ** – 1
Йосифа Кун – 2
Країна дітей – 3
Липи (коло) – 2, 11
Любовний хід по вулиці радянській** – 6
Мафія** – 9
Ми так жили немов співали джаз… (Елегія післяноворічного ранку)** – 11
Ніжність** – 5, 9
Пам’ятник – 11
Пастух Пустай, поет, баронський син** – 5, 11
Постріл** – 9
Птахорізка** – 4,7
Радіо/Міґрант – 3,4
Річка – 2
Трава – 5
Трубач (Лемберзька катастрофа 1826 р.)** – 11
Фаустове свято. Ніч** – 2
Цирк «Ваґабундо» частина l** – 3
Цирк “Ваґабундо” частина ll** – 3, 4
Absolutely Vodka*** – 8
And everybody (…) you*** – 8, 10
And the Third Angel Sounded*** – 8
Bombing New York City*** – 8
Calling Dem*** – 11
Girl You Will Be A Woman Soon*** – 8
Life Is A Long Song*** – 8
L’viv City. Підземне Зоо** – 3
Old Soldier Is Very Drunk*** – 8
Seven–eleven*** – 11
Sie Konnen Den Computer Jetzt Ausschalten*** – 8
Welcome To My Foolish Dreamland*** – 8
Without you*** – 8, 10

11 – 2009 Made in ЮА
10 – 2008 Вибраний народом
9 – 2008 Кримінальні сонети
8 – 2006 Пісні Мертвого півня
7 – 1998 Шабадабада
6 – 1997 Міський бог Ерос
5 – 1996 Il Testamento
4 – 1995 Live у Львові
3 – 1994 Підземне зоо
2 – 1993 Мертвий півень ‘93
1 – 1992 Ето

А список по альбомах має ось такий вигляд:

Ето (1992)
3. Ієронім Босх ХХ**
8. Етюд з воронами*
11. Дидактична вистава в театрі Богуславського**

Мертвий півень ‘93 (1993)
02 Річка
04 Коло
05 Йосифа Кун. Дух
08 Фаустове свято. Ніч**
11 Ваня Каїн*

Підземне зоо (1994)
01 L’viv City. Підземне Зоо**
02 Цирк “Ваґабундо” частина l**
03 Цирк “Ваґабундо” частина ll**
06 Радіо/Міґрант
10 Країна дітей
11 Єдиноріг**

Live у Львові (1995)
06 Алхімія**
07 Птахорізка**
08 Ваня Каїн**
09 Цирк “Ваґабундо” частина ll**
10 Радіо/Міґрант

Il Testamento (1996)
02 Трава
03 Агов, мої маленькі чортенята
04 Алхімія**
05 Пастух Пустай, поет, баронський син**
11 Ніжність**

Міський бог Ерос (1997)
02 Любовний хід по вулиці Радянській**

Шабадабада (1998)
10 Птахорізка**

Пісні Мертвого півня (2006)
01 And Everybody (…) You***
02 Without You***
03 Old Soldier Is Very Drunk***
04 Absolutely Vodka***
05 And the Third Angel Sounded***
06 Welcome To My Foolish Dreamland***
07 Bombing New York City***
08 Girl You Will Be A Woman Soon***
09 Sie Konnen Den Computer Jetzt Ausschalten***
10 Life Is A Long Song***
11 З біографії пілота

Кримінальні сонети (2008)
1 Азарт**
2 Постріл**
3 Життєпис**
4 Ніжність**
5 Мафія**

Вибраний народом (2008)
02 Агов, мої маленькі чортенята
08 And Everybody (…) You***
09 Without You***

Made in ЮА (2009)
01 Пам’ятник
02 Seven–eleven***
03 Вольф Мессінґ. Вигнання голубів**
04 Амалія Неборака (Adios muchachos…)
05 Трубач (Лемберзька катастрофа 1826 р.)**
06 Липи (коло)
07 Ми так жили немов співали джаз… (Елегія післяноворічного ранку)**
08 Calling Dem***
09 Пастух Пустай, поет, баронський син**
10 Етюд з воронами*

Поетичні збірки, в яких можна знайти деякі з текстів пісень:

* *«Середмістя» (1989)
* **«Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія«: Колекція віршів» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997)
* ***«Пісні для мертвого півня» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)

Джерело: http://deadrooster.org.ua/post/pivni-patriarha-1/

Бесіда відбулася після виступу Юрія Андруховича та Сергія Жадана, які знайомили українську публіку з творчістю швейцарських поетів Педро Ленца і Рафаеля Урвайдера. Андрухович часом експериментує зі звуковим представленням своїх творів: розпочав «сольну» діяльність разом з польським гуртом Karbido. Хоча й раніше у нього був досвід роботи з іншим польським проектом, наслідки якого можна почути на диску «Andruхоїd» (2004), проте, на відміну від «Самогону» (перший диск, записаний разом з «Karbido»), він не мав творчого продовження. Письменник розповів про «Цинамон» (нещодавно він був озвучений на Festiwalu Dwa Brzegi w Kazimierzu Dolnym і скоро з’явиться в продажі) та про спільну роботу з гуртом «Мертвий півень».

— Пане Юрію, як виникла ідея озвучити свої поезії під музичний супровід?

— Це була мрія. Можливо, навіть писання поезії стало вже наслідком того, що я мріяв з музикантами виступати. Десь у підлітковому віці почав слухати рок-музику й цікавитись, про що йдеться в піснях. Я англійської мови, нажаль, у школі не вивчав, тому доводилось кожне слово шукати в словнику… А згодом так розмріявся, щоб виступати на сцені з рок-музикантами. Коли почав свої перші юнацькі вірші писати, то я собі уявляв — може колись вони стануть музичними композиціями.

— Коли писали тексти «Пісень для Мертвого Півня», які, за вашими словами, «неможливо було б заспівати», чи виникало бажання «не-проспівати» їх разом із «Півнем»?

— Ні. Іронія в тому, що я назвав так збірку – «Пісні для Мертвого Півня», але насправді співати їх ніхто не повинен був. Ось це, власне, була несподіванка для мене, що «Півням» вдасться створити такі композиції.

— Які відмінності роботи над «Самогоном» та другим, спільним з польським гуртом Karbido, альбомом?

— Були достатньо відмінні обставини студійні, тому що «Самогон» ми записували у Вроцлавській студії, погано пристосованій для музики саме такого характеру. А вже над «Цинамоном» працювали в комфортних умовах у Варшавській студії, яка належить одному з учасників Karbido, він же у нас програмер і клавішник. Було більше часу, і ми набули досвід. Але в цілому принципових відмінностей немає, бо це практично ті самі музиканти, і невеликий проміжок часу пройшов від роботи над створенням першого альбому. Хоча «Цинамон» як музичний проект достатньо відмінний. Утім, про це варто говорити вже після того, як альбом побачить світ. У кінці вересня вийде польське видання, а коли буде українське – поки що сказати не можу, але дуже сподіваюсь, що наступного року.

— Розкажіть про Ігоря Смичика, який зібрав у етнографічних експедиціях чимало матеріалу, в тому числі й «Зелену ліщиноньку».

— Я від нього запам’ятав цю пісню, і згадую в «Таємниці» — даю йому кілька характеристик: геніальна людина – і як художник, і як музикант. Він чудово грав на гітарі, але відколи закінчили інститут, ми не бачились, а тому він для мене, ніби людина з минулого часу. Ігор живе в Кіровограді, працював викладачем художньої школи. Чи він якось розвивав свої музичні нахили — мені невідомо. Він не грав у жодному гурті (був застільний музикант, тобто, коли у гуртожитку компанія збирається за столом і хтось, як душа компанії, грає на гітарі та співає). То були позитивні застілля. Вони «підсвічувалися» красивими піснями й голосами. Суттєво відрізнялося від застіль студентів, наприклад, механічного факультету. Там переважно мордобоєм усе закінчувалося. Це був період, коли радянська естрада змагалася з найкращими зразками західного арт-року, і в наших гуртожитках перемагала, звичайно, радянська естрада. Тому такі застілля давали нам шанс щось протиставити.

— У якому напрямку плануєте розвивати манеру подачі тексту — в сторону співу чи речитативу, як це було в «Andruхоїdі» чи «Самогоні»?

— Я б сказав, що «Самогон» вже багато в чому відмінний від «Andruхоїdа». В «Цинамоні», мабуть, в цілому, вже трошки більше моментів власне співу. Але зараз мені ще не дано вгадати. По-перше, ми ж задумали трилогію: після «Самогону» і «Цинамону» має ще бути «Абсент». А ще поки що невідома його концепція, ми тільки знаємо, що буде третій альбом із такою назвою. І от може в «Абсенті» дійсно спробувати вже поспівати. Я побачу, які будуть реакції на «Цинамон». Як будуть сприйматися оті шматки співу.

— Чи виникали ідеї «живих» альбомів з Karbido чи «Мертвим півнем»?

— Це симпатична ідея, але її реалізація в тумані. Тому що це, на мій погляд, немає сенсу робити в ситуації, коли кількість публіки недостатньо вагома. Публіка має співпрацювати. Має бути дуже активна її присутність. І це означає вихід на інший рівень відомості, популярності…

Автор: Олексій Куценко
Джерело: http://sumno.com/article/zhyly-nemov-spivaly/

За словами фронтмена «Мертвого півня» Міська Барбари, вже раніше було декілька спроб задіяти Андруховича в записі. «Але щоб він безпосередньо брав участь в написанні і виконанні в студії, такого ще не траплялося. Він спеціально прилетів на запис з Берліна. З ним ми провели чотири фантастичні дні в Харкові. Альбом складається з дев’яти пісень плюс бонус. Всі тексти на вірші Андруховича. Бонус співає сам Андрухович. Це наша давня пісня «Етюд з воронами», розповідає Барбара.

Андрухович на бонусі й постері

До альбому додається постер, котрий, як і загальний дизайн, створила харківська художниця Марічка Рубан. На постері – фото портрета Андруховича, який хрестиком вишила вчителька української літератури з Запорізької області. Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:

«Made in ЮА» записувався у харківській студії М-АРТ. Музикантів дуже вразила тамтешня неймовірна колекція гітар – близько 50. Їх використовували сповна, каже Місько Барбара. «Цей альбом відрізняється різноманіттям стилів. Відповідно кожен трек потребує особливого звучання. Коли ми граємо триб’ют до американського року, то грає якась стара стильова гітара. Коли йдеться про аргентинські мелодії, то відповідно з’являється латиноамериканський звук».

Берлінський шок

Коли питаєш Міська Барбару, які моменти в 20-річній історії групи були найбільш значущими, то він без коливань відповідає, що такі моменти пов’язані з Німеччиною. Зокрема з Берліном. Вперше до німецької столиці «Мертвий півень запросили» 1993 року на фестиваль Berlin Independent Days. «Ми мали виступ в Taheles Café. Для нас, як для людей, які вперше виїхали за кордон, це був шок. На той момент Taheles Café був дуже значущий клуб, і виступ в ньому став для нас випробуванням власних сил і умінь, як музикантів. Ми співали українською, а публіка на 99 відсотків складалася з людей, які не розуміли текст. І коли нас тричі викликали на біс, було усвідомлення того, що ми ж таки чогось варті. І те, що ми граємо може бути цікавим не тільки нам самим, але й людям, яким нічого не відомо не про нашу музику, ані про нашу країну».

Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift: «Мертвий півень» ефективніший за МЗС

Ще Місько Барбара пригадує дуже важний для «Мертвого півня» спільний виступ з Андруховичем на німецькому фестивалі Bardentreffen. Концерт проходив у зруйнованому бомбам під час війни костелі. «Це був майже чотиригодинний концерт, під час якого Андрухович читав і пробував співати. Нас запросив туди Вальтер Мосманн, який опікувався нами. Той наш виступ було названо найкращою подією фестивалю. Після концерту Мосманн сказав дослівно таке: «Ви зробили для своєї країни більше, ніж весь ваш МЗС. Мабуть, ви заслужили якоїсь медалі. Але по-перше, вам її ніхто не дасть. А по-друге, навіщо вона вам потрібна?»

За двадцять років склад «Мертвого півня» змінювався неодноразово. Але класичним Барбара вважає найперший. А далі вже були всілякі варіації. Місько нарахував за час існування гурту вісім барабанщиків. Тепер, жартує він, із колишніх музикантів гурту можливо створити окремий барабанний оркестр.

Автор: Олександр Павлов
Джерело: http://www.dw-world.de/dw/article/0,,4769164,00.html

Іти війною на Москву чи ляха –
Яке це щастя супроти оков
Нудьги і туги. Я шалію, мов
Ефйоп скажений. Тоскно мені, бляха!

Бодай ти стала бабою старою,
Огидною, без носа і зубів,
Рахубо моя, згубо біснувата!

А все, що маєш, – є лишень дірою,
Котру я, грішний дурень, полюбив.
Ану тебе до ката – твого тата!

Цей вірш є своєрідним апендиксом до мого «параісторичного оповідання» «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака». Воно у свою чергу має кілька редакцій, остання з яких постала, здається, 1990 року. Ця редакція, крім цілого ряду виправлень, містить на закінчення акросонет «Амалія Неборака», що його буцімто написав сам герой оповідання Самійло Немирич. Ідею мені подав, як то часто бувало, Віктор Неборак. Сталося це після того, як я прочитав йому все оповідання вголос. Наприкінці оповідання є історія про те, як перебуваючи у львівській в’язниці, міський бандюган Немирич з-за ґратів спостерігає за 13-літньою дівчинкою Амалією, дочкою львівського ката. І як він безнадійно в неї закохується. Далі я пишу про те, що з любовного розпачу Немирич написав акросонет, присвячений тій дівчинці. У попередній редакції її прізвище було Цимборовська. Неборакові оповідання дуже сподобалося. Коли він дослухав його до кінця, то спитав: «А чому б тобі не додати той акросонет? Напиши щось таке в ренесансово-бароковому стилі». Проблема полягала тільки в тому, що сума перших літер імені і прізвища АМАЛІЯ ЦИМБОРОВСЬКА аж ніяк не становила чотирнадцять. А сонет обов’язково мусить складатися з 14-ти рядків. І тут мені спало на думку, що той, хто це підказав, мусить бути якось віддячений. АМАЛІЯ НЕБОРАКА давала саме 14 літер.

У найновішій редакції ми з півнями, керуючись принципом політичної коректності, погодилися на заміну рядка «Іти війною на татар чи ляха» рядком «Іти війною на Москву чи ляха».

Юрій Андрухович

Необходимое предисловие. У Юрия Андруховича есть такой любимый герой – украинский супермен – Стас Перфецкий. Это как бы аlter еgo Андруховича – то, каким он видит себя сам. В финале романа “Перверзія” Андрухович вывозит Перфецкого из Украины. В феврале 2005 Андрухович написал поэму. “Стас Перфецький повертається в Україну!”

…роса на сонці згинула,
вороженьки практично теж,
після революції справлю собі
штани з багатьма кишенями,
дезодоранти Axe продаються
майже на кожному кроці,
час повертатися

— Перфецький повернувся в Україну. І що з ним тут далі буде?

— Повернувся і знов поїхав. Головний мотив, може не так зрозуміли, – йдеться не про повернення фізичного тіла Перфецького. Перфецький десь уперше в житті вийшов із ситуації конфлікту зі своєю батьківщиною. Тобто він перестав ставитися до неї конфліктно. І це, мабуть, метафора повернення.

— Йому правду розповіли про Україну, що все там добре? Може, не так вже і добре?

— Він, перш за все, стежив за телевізійною картинкою на західних телеканалах, які були йому доступні. А крім того, я писав до нього постійно листи, і я його надзвичайно активно запрошував повертатись. Мені здалося на той момент, коли це мені написалося (лютий 2005), мені тоді здалося, що він от-от повернется. Було якесь таке стовідсоткове враження, що так станеться. Відбулося щось таке, що нам зараз важко переосягнути. Але, напевно, він вкотре відклав це своє повернення. Тому що він повернувся, помнувся, туди-сюди. На якомусь кордоні йому не вдалося пройти всі процедури транспортні. Він почухався. Ні, це ще не той рівень Свободи, який мені потрібен. І, напевно, розвернувся.

— І що потрібно для того, щоби він повернувся, і взагалі в голові не мав жодної думки, що можна кудись поїхати?

— Думку про те, щоб кудись поїхати треба завжди в голові мати. Але не в сенсі кудись поїхати назавжди, а так, подорожувати. Можна їздити якимось самотнім мандрівником, який не туристичні міста відвідує,

а йде за інтуіцією своєю. Що потрібно, щоб Перфецький повернувся раз і назавжди? Потрібно, щоб ми усі раз і назавжди повернулись. Тому що ми не тут, не там. І ми вкотре думаєм,

а може краще, дійсно, звідси їхати? Так довго, як ми будемо так думати, – він не буде повертатись.

Ми інфіковані бідністю, дурістю,
пасивністю та зневірою.
Я розумію,
що до інфікованих організмів
існують загалом два підходи –
їх можна або лікувати,
або якомога надійніше
ізолювати від інших –
таких, що вважають
себе здоровими

— В тій же поемі “Перфецький повертається в Україну!” є шматок про ізоляцію Європою країни, як найлегший спосіб вирішити проблему незручного, некомфортного сусіда. Це ваші думки після конференцій в Страсбурзі і Лейпцигу, в яких брали участь вже після помаранчевих подій?

— Якщо між нами, між нами, українцями, вашими читачами і мною; але це не треба говорити їм. Насправді, вони самі розуміють, що неможна нас ізолювати, у нас надто велике суспільство, Україна має якесь таке достатньо ключове положення, без якого їм не обійтися. Але їм потрібно постійно говорити про гірший варіант, говорити: ви хочете нас ізолювати. Треба постійно хамити. Ну в якомусь м’якшому сенсі, ну не матюкати. Але намагатися говорити їм екстремальні речі, радикальні. Тому що вони заколисані політичною коректністю. В них прийнято сказати від і до, а далі замовчати. Ми можемо їм принести те, що ми не можемо замовчувати. Ось нам щось не так, щось не подобається. Ви хочете нас ізолювати.

І так далі.

— У Сергія Жадана така філософія: я – анархіст, я проти будь-якої влади. Тому що це влада. Ось у Андруховича це не так. Він у певний час ставав на бік певних політичних сил. Чому? Не легше було б сказати: я письменник, я належу всій Україні, мені не цікаво бути за когось?

— У 2004-му році усі – і анархісти, і не анархісти – ставали на бік якихось політичних сил. І навіть можна сказати вже зараз, на бік однієї й тієї ж політичної сили, яка тоді перемогла. Я був тоді у Харкові, але це нічого не значить. Анархізм не в тому полягає, щоб в цілому відмовитись від активної дії. Я думаю навпаки. Анархізм – це достатньо активна модель політичної діяльності. Те, що я, скажімо, не можу себе таким чином означити, не означає, що воно далеке до мене.

В моєму розумінні анархізм – це якесь естетичне явище, а не політичне.

— З Вашої поезії, “Пісні для Мертвого Півня”. “Тодішні хоча б мали страх, А ці нічим не краще”. Про кого це?

— Це було написано ще в 1999 році. Тоді малися на увазі теперішні – кучмісти, а колишні – комуністи, радянська влада. Але це сприймаєтся. Це цікава історія, пов’язана з тим, що їм (гурту “Мертвий Півень”) на УТ-1 відцензурували цю пісню, ось зараз. Показували повністю концерт (це був світовий форум українців) та цю пісню вирізали.

Час повертатися –
нові покоління студенток
усе повторюють і
повторюють у темряві
твоє незабутнє перфектне
досконале ім’я

— Досить про політику. Сьогодні під час Вашого виступу та спілкування з читачами в залі було багато дівчат, які дуже хотіли підійти до Вас, поставити питання, але чомусь соромились. Я до них підійшов із диктофоном та запитав, що б вони хотіли запитати в Андруховича. Як думаете, що вони сказали?

— Ой, ну шось високе чи таке?

— Ну, не дуже. Вона хотіла запитати… Якщо щось не те буде, вибачайте… я цитую: “А чи Андрухович розуміє, що він стає дідуганом і вже не є молодіжним письменником?” Як вам така сентенція?

— Для мене це удар нижче поясу. Таким запитанням мене можна, безумовно, знищити на якісь п’ять хвилин. Але з іншого боку, я ніколи не хотів бути молодіжним автором. Це що? Автор якихось молодіжних журналів, молодіжних видань. Я хотів бути автором для всіх, але оскільки молодь наділена найточнішими інстинктами і вона все розуміє найкраще, то для мене це показник, якщо автор подобається молодим, то він хороший. Це означає, що це правильно, все зроблене ним. Тому через таке запитання на п’ять хвилин я би втратив настрій і засумував би.

— А може вона мала на уваз, що і Ваша молодь вже підросла. Що вона вже в цій країні рішення приймає. Молодь, яка починала читати вас.

— Ну, та молодь, яка починала з мене, це люди, яким за тридцять. Але в мене такий аргумент з минулого року, коли ми двадцятиліття “БуБаБу” (це таке літературне об’єднання) святкували. Два концерта в Києві і Львові – і більшість були ті, кому вісімнадцять-двадцять. Так що – все в нормі.

— Про “БуБаБу” питання. Овіяна легендами премія “БуБаБу”, що це було таке?

— Премія, яка називалася за найкращий вірш року, премія пана Базя. Премію отримував поет або поетеса, який чи яка опублікували впродовж цього року вірш українською мовою. Це була найдорожча пляшка алкогольного напою, яка купувалася, дуже складно буде пояснювати, в такому-то радіусі в центрі міста в найближчому магазині до головпоштамту. Ми ділили на трьох сумму цієї пляшки і купували. Справді, без дураків. Якщо ця пляшка коштувала 150 доларів, ми давали стільки, якщо триста доларів – стільки. Були такі часи, що найдорожча пляшка стоїла двадцять рублів чи десять, – ми теж купували таким чином.

— В мене була дуже дешева, – до нашої бесіди несподівано приєднується Місько Барбара, соліст групи “Мертвий Півень”, актор театру “Арабески”.

— А це один з академіків, лауреатів, – представляє його Андрухович.

Джерело: http://www.mediaport.info/gazeta/pages.php?gazeta_id=227&page=7
Автор: Дмитрий Литвиненко