В�туп

Роман Ю. Ð�ндруховича “Рекреації”, в Ñ�кому заперечуєтьÑ�Ñ� українÑ�ька літературна традиціÑ� Ñ�к передрадÑ�нÑ�ька, так Ñ– радÑ�нÑ�ька, Ñ�тав одним із найцікавіших Ñ– найвизначніших Ñ�вищ Ñ�учаÑ�ної українÑ�ької літератури. Величезна кількіÑ�Ñ‚ÑŒ критичних публікацій Ñ– точок зору на прозу Ð�ндруховича в українÑ�ькій періодичній літературі 90-Ñ… років - Ñ�Ñ�краве тому підтвердженнÑ�. СтоÑ�овно прози пиÑ�ьменника навіть було вжито жанрову дефініцію “новий українÑ�ький роман.

Однак попри велику кількіÑ�Ñ‚ÑŒ відгуків на твори ЮріÑ� Ð�ндруховича, їхній аналіз наврÑ�д чи буде Ñ�коро вичерпаний. Зокрема, на наш поглÑ�д, тема творчоÑ�Ñ‚Ñ– в критичних Ñ�таттÑ�Ñ…, приÑ�вÑ�чених прозі пиÑ�ьменника, доÑ�ліджена недоÑ�татньо, незважаючи на те, що людина творча Ñ�тоїть в центрі не лише “Рекреацій”, а й наÑ�тупних романів “МоÑ�ковіада” та “Перверзії”. У зв’Ñ�зку з цим доÑ�лідженнÑ� теми творчоÑ�Ñ‚Ñ– у згаданому творі Ю.Ð�ндруховича здаєтьÑ�Ñ� нам захоплюючим через Ñ�вою малодоÑ�лідженіÑ�Ñ‚ÑŒ.

Через Ñ�воє оÑ�обливе Ñ�тавленнÑ� до дійÑ�ноÑ�Ñ‚Ñ–, що характеризуєтьÑ�Ñ� щиріÑ�Ñ‚ÑŽ та іронізуваннÑ�м над будь-Ñ�ким моралізаторÑ�твом (Ñ�ам Ð�ндрухович називає таку життєву позицію “бубабізмом”) автор роману заперечує загальноприйнÑ�те в нашій літературі зображеннÑ� талановитої творчої оÑ�обиÑ�тоÑ�Ñ‚Ñ– Ñ�к безгрішного пророка , а предÑ�тавника Ñ�учаÑ�ного Ñ�уÑ�пільÑ�тва - Ñ�к чеÑ�ного робітника, Ñ�кого хвилюють лише проблеми голодуючих у Гватемалі. Такі Ñ�тереотипи Ñ�проÑ�товуютьÑ�Ñ�. Однак це зовÑ�ім не означає запереченнÑ� еÑ�тетичної вартіÑ�ноÑ�Ñ‚Ñ– творчоÑ�Ñ‚Ñ– зображених у романі поетів, Ñ�кі виÑ�влÑ�ÑŽÑ‚ÑŒÑ�Ñ� неÑ�хожими на зразкових громадÑ�н. Більше того, Ð�ндрухович не заперечує цінніÑ�Ñ‚ÑŒ духовного Ñ�віту кожного з них , будуючи Ñ�вою концепцію оÑ�обиÑ�тоÑ�Ñ‚Ñ– на визнанні приреченоÑ�Ñ‚Ñ– на Ñ�амоту вÑ�Ñ–Ñ… людей Ñ– Ñ�вободи Ñ—Ñ… вчинків. ЦÑ� Ñ�амотніÑ�Ñ‚ÑŒ Ñ– Ñ�вобода дій кожного з пиÑ�ьменників-перÑ�онажів роману зображена на тлі вÑ�езагального карнавалу, Ñ�кий завдÑ�чує Ñ�воїм Ñ–Ñ�нуваннÑ�м, зокрема, Ñ– темним диÑ�вольÑ�ьким Ñ�илам. Ð�мбівалентніÑ�Ñ‚ÑŒ притаманна Ñ– трактуванню феномена творчоÑ�Ñ‚Ñ–, що зображений у романі у вÑ�ій Ñ�воїй Ñ�уперечливоÑ�Ñ‚Ñ–.

Як вже було зазначено, з чаÑ�у Ñ�воєї поÑ�ви твір не виходить з кола уваги літературознавців Ñ– критиків. Цікавою Ñ” точка зору Ðœ.Павлишина, Ñ�кий відзначає не Ñ�кандальніÑ�Ñ‚ÑŒ “Рекреацій”, а важливіÑ�Ñ‚ÑŒ цього твору в плані відображеннÑ� ним змін в українÑ�ькій культурі, пов’Ñ�заних з процеÑ�ом виходу країни з колоніальної залежноÑ�Ñ‚Ñ–: “У “РекреаціÑ�Ñ…” оÑ�миÑ�люєтьÑ�Ñ� кінець парадигми національної культури Ñ�к заÑ�обу боротьби за виживаннÑ� нації Ñ– початок парадигми національної культури Ñ�к нормального міÑ�церозташуваннÑ� багатоманітноÑ�Ñ‚Ñ– Ñ�учаÑ�ного життÑ�”, - Ñ�тверджує літературознавець на початку Ñ�воєї Ñ�татті “Що перетворюєтьÑ�Ñ� в “РекреаціÑ�Ñ…” ЮріÑ� Ð�ндруховича ?” , Ñ– далі за допомогою категорій “поÑ�тколоніальніÑ�Ñ‚ÑŒ”,”колоніальніÑ�Ñ‚ÑŒ” та” антиколоніальніÑ�Ñ‚ÑŒ” він доводить Ñ�воє твердженнÑ�.

Юрій Крот у Ñ�татті “У пошуках романних значень” розглÑ�дає проблему жанру “Рекреацій”, Ñ�кий у першому виданні твору (в журналі “СучаÑ�ніÑ�Ñ‚ÑŒ” за Ñ�ічень 1992 року), визначений Ñ�к повіÑ�Ñ‚ÑŒ. Ð’ центрі уваги доÑ�лідника - діалогічніÑ�Ñ‚ÑŒ художнього Ñ�лова в прозі Ð�ндруховича (він розглÑ�дає також роман “МоÑ�ковіада”).

ПоÑ�тмодерним оÑ�обливоÑ�Ñ‚Ñ�м Ñ–, зокрема, провідній ролі мови в прозі пиÑ�ьменника приÑ�вÑ�чена Ñ�таттÑ� Т.Гундорової “ПоÑ�тмодерніÑ�Ñ‚Ñ�ька фікціÑ� Ð�ндруховича з поÑ�тколоніальним знаком питаннÑ�”.

Ð�а формальні оÑ�обливоÑ�Ñ‚Ñ– прози Ð�ндруховича Ñ�к одне із втілень Ñ�енÑ�у літературних вправ пиÑ�ьменника звертає увагу й вже згаданий Ðœ.Павлишин у Ñ�татті “Два “художніх тіла” Ñ�учаÑ�ної прози”.

Про втіленнÑ� карнавальної Ñ�тихії в трилогії “Рекреації”, “МоÑ�ковіада”, “Перверзії” пише Ð�.ЗборовÑ�ька (Ñ�таттÑ� “ЗавершеннÑ� карнавалу “Перверзій” Ю. Ð�ндруховича”). Ð�вторка розглÑ�дає взаємозв’Ñ�зок цих трьох романів, що втілений в ідеї СвÑ�та Ñ– “збочень”.

Як бачимо, роман “Рекреації” можна розглÑ�дати з кількох точок зору, що не виключають, а взаємодоповнюють одна одну. І хоча тут згадано лише незначну кількіÑ�Ñ‚ÑŒ Ñ�татей, приÑ�вÑ�чених твору Ю.Ð�ндруховича Ñ– його прозі взагалі, інші доÑ�лідженнÑ� також не вичерпують можливих тем. Зокрема, аÑ�пекту, в Ñ�кому доÑ�ліджуємо роман ми, окремої розвідки не приÑ�вÑ�тив ніхто, Ñ– лише Ðœ.Павлишин та Ðœ.Скаліцкі торкнулиÑ�Ñ� його в Ñ�воїх Ñ�тудіÑ�Ñ…. Метод зображеннÑ� дійÑ�ноÑ�Ñ‚Ñ– в романі “Рекреації ”

1.1 Питанн� по�тмодерно�ті роману

Як вже зазначалоÑ�Ñ�, метод відтвореннÑ� художньої дійÑ�ноÑ�Ñ‚Ñ– в романі “Рекреації” кардинально відрізнÑ�єтьÑ�Ñ� від реаліÑ�тичного, традиційно прийнÑ�того в радÑ�нÑ�ькі чаÑ�и, наприкінці Ñ�ких (1990 Ñ€.) Ñ– був напиÑ�аний твір. Т.Гундорова, Ðœ.Павлишин та інші літературознавці, наводÑ�чи вагомі аргументи, говорÑ�Ñ‚ÑŒ про належніÑ�Ñ‚ÑŒ “Рекреацій” до поÑ�тмодерного Ñ�поÑ�обу Ñ�вітобаченнÑ� та Ñ�вітовідображеннÑ� .

Дл� наших �тудій важливо про�тежити, в �кий �по�іб художник відбиває в романі феномен творчо�ті. Коротко проаналізуємо ознаки твору,що, на думку до�лідників (і на нашу думку), визначають його по�тмодерні�ть.

Ð’.Пахаренко в Ñ�воєму “Ð�ариÑ�Ñ– українÑ�ької поетики” визначає поÑ�тмодернізм Ñ�к “Ñ�вітоглÑ�дно еÑ�тетичний напрÑ�м, що в оÑ�танні деÑ�Ñ�тиріччÑ� приходить на зміну модернізму. Продукт поÑ�тіндуÑ�тріальної епохи, епохи розпаду ціліÑ�ного поглÑ�ду на Ñ�віт, руйнуваннÑ� Ñ�уперÑ�иÑ�тем - Ñ�вітоглÑ�дно-філоÑ�офÑ�ьких, економічних, політичних “.

Ð’ “РекреаціÑ�Ñ…” наÑ�вний один з найважливіших Ñ�вітоглÑ�дних елементів поÑ�тмодернізму - відкиданнÑ� віри в єдніÑ�Ñ‚ÑŒ Ñ– абÑ�олютну Ñ–Ñ�тинніÑ�Ñ‚ÑŒ ідеалів епохи, що передувала поÑ�тмодерному чаÑ�у Ñ–, Ñ�к наÑ�лідок, іронічніÑ�Ñ‚ÑŒ та Ñ�кепÑ�иÑ�, що переважають у тоні оповіді. Звичайно, заперечувані ідеали тут дещо відмінні від тих домінант культурного та ідеологоічного життÑ�, що розвінчуютьÑ�Ñ� в традиції західного поÑ�тмодерну. “Рекреації” Ñ�прÑ�мовують Ñ�вою руйнівно-відтворюючу енергію головним чином на колоніальні й антиколоніальні елементи культурних здобутків імперÑ�ької епохи Ñ–Ñ�торії України, Ñ�ка, Ñ�к відомо, мала Ñ�вої оÑ�обливоÑ�Ñ‚Ñ–. Разом з тим роман зачіпає Ñ– проблеми Ñ�вітової культури. ДлÑ� цього Ð�ндрухович заÑ�тоÑ�овує широко вживаний Ñ�еред поÑ�тмодерніÑ�тів прийом інтертекÑ�туальноÑ�Ñ‚Ñ–, що полÑ�гає у творчому переоÑ�миÑ�ленні, здобутків попередньої культурної епохи, Ñ�воєрідній грі з Ñ—Ñ— уламками, Ñ—Ñ… новому комбінуванні.

Ð�втор залучає до Ñ�труктури роману чиÑ�ленні алюзії й поÑ�иланнÑ� на твори роÑ�ійÑ�ькі, українÑ�ькі, а також приналежні до західного культурного проÑ�тору, Ñ�к елітарного, так Ñ– маÑ�ового. Важливо, що ці поÑ�иланнÑ� найчаÑ�тіше з’Ñ�влÑ�ÑŽÑ‚ÑŒÑ�Ñ� в іронічно-Ñ�атиричному забарвленні. Таким чином виÑ�влÑ�єтьÑ�Ñ� прагненнÑ� пиÑ�ьменника звільнити Ñ�відоміÑ�Ñ‚ÑŒ читача від “ідеалів-ідолів”, Ñ�к це називає О.Соболь, що першкоджають вільному Ñ�амовиÑ�ву оÑ�обиÑ�тоÑ�Ñ‚Ñ–.

Література не повинна Ñ�лугувати утвердженню будь-Ñ�ких ідей, чи то колоніальних, чи то антиколоніальних, Ñ�к це було протÑ�гом майже вÑ�ього розвитку українÑ�ької літератури. Тому іроніÑ� Ð�ндруховича Ñ�прÑ�мована не тільки на тоталітаризм, а й на українÑ�ьке національне культурництво. КоріннÑ� такого Ñ�тавленнÑ� до “Ñ�вÑ�тоÑ�Ñ‚Ñ–” тих чи інших “Ñ–Ñ�тин” у оцінці Ñ—Ñ… поÑ�тмодерніÑ�тами Ñ�к “замаÑ�кованих анонімних центрів влади, Ñ�кі принижують гідніÑ�Ñ‚ÑŒ оÑ�обиÑ�тоÑ�Ñ‚Ñ–, Ñ�амоÑ�тоÑ�ннÑ� людини”.

Відповідно до філоÑ�офії поÑ�тмодерну, це запереченнÑ� Ñ�тарого відбуваєтьÑ�Ñ� не заради вÑ�тановленнÑ� нової Ñ�трункої ієрархії цінноÑ�тей, а заради зруйнуваннÑ� будь-Ñ�ких ідеологічних Ñ�иÑ�тем. ЗвідÑ�и випливає абÑ�олютна не-тенденційніÑ�Ñ‚ÑŒ “Рекреацій”, в Ñ�ких майже кожна подіÑ� чи Ñ�имвол може трактуватиÑ�Ñ� неоднозначно. Це призводить до зруйнуваннÑ� бінарних опозицій (добро - зло, моральне - аморальне, виÑ�оке - низьке, патетичне - гумориÑ�тичне, тощо), що Ñ” важливою оÑ�обливіÑ�Ñ‚ÑŽ поÑ�тмодерної літератури, Ñ�ка протеÑ�тує проти модерніÑ�Ñ‚Ñ�ького ratio.

Ð’ романі відÑ�утнє протиÑ�тавленнÑ� не лише між протилежним етичними та еÑ�тетичними категоріÑ�ми, але, Ñ�к вказує Т.Гундорова, Ñ– між понÑ�Ñ‚Ñ‚Ñ�ми культура “офіційна” Ñ– “профанна”, метропольна Ñ– провінційна, національна Ñ– колоніальна. Тим Ñ�амим автор вказує на неактуальніÑ�Ñ‚ÑŒ побиваннÑ� імперÑ�ької, “великороÑ�ійÑ�ької” культури “низькою”, тобто колоніальною літературою “малороÑ�ійÑ�ькою”. До того ж введеннÑ� в доÑ�ить Ñ�кладний за Ñ�труктурою твір, що торкаєтьÑ�Ñ� проблем, актуальних протÑ�гом вÑ�ієї Ñ–Ñ�торії нашої культури, розмовної мови та, Ñ�к це назвав Ðœ.Павлишин, “Ñ�екÑ�уально-алкогольних неподобÑ�тв”, нівелює відÑ�тань між елітарною й маÑ�овою літературою, Ñ�ка підкреÑ�лювалаÑ�Ñ� модерніÑ�тами.

Чітко проÑ�тежуєтьÑ�Ñ� толерантне прагненнÑ� автора поÑ�тавити порÑ�д, поєднати взаємодоповнити не тільки абÑ�трактні ідеї, але Ñ– Ñ�вітоглÑ�ди різних людей. ДлÑ� цього Ð�ндрухович майже знищує відмінноÑ�Ñ‚Ñ– між внутрішніми монологами перÑ�онажів Ñ– влаÑ�ною розповіддю, що доÑ�Ñ�гаєтьÑ�Ñ�, зокрема, нетрадиційним викориÑ�таннÑ�м у названих випадках займенників другої оÑ�оби (ти, ви). ОÑ�ÑŒ, наприклад, фрагмент авторÑ�ької оповіді: “Ð�а Ринку ваÑ� вишикували шеренгами, Ñ�пинами до Ñ�онцÑ� над ратушею, ВаÑ� було дуже багато - Ñ�отні таких Ñ�амих, Ñ�к ви, що приїхали веÑ�елитиÑ�Ñ� на СвÑ�то ВоÑ�креÑ�аю чого Духу. Ви мовчали Ñ– дивилиÑ�Ñ� на офіцера, що проходжав перед вами, поглÑ�дав на годинника Ñ– щоÑ�ÑŒ видивлÑ�вÑ�Ñ� збоку колишньої вулиці Сакраменток.”. До того ж внутрішні монологи мають доÑ�ить великий обÑ�Ñ�г, що надає їм Ñ�амодоÑ�татноÑ�Ñ‚Ñ–, Ñ– найчаÑ�тіше вводÑ�Ñ‚ÑŒÑ�Ñ� в текÑ�Ñ‚ без лапок.

ОбразотвореннÑ� в “РекреаціÑ�Ñ…” має поÑ�тмодерні оÑ�обливоÑ�Ñ‚Ñ–. Ð’ кожному із образів чотирьох пиÑ�ьменників, що діють у романі, наÑ�вні автобіографічні риÑ�и, а це, за Ñ�відченнÑ�м Ð’.Пахаренка, дуже характерно длÑ� перÑ�онажу поÑ�тмодерного літературного твору. КонÑ�татаціÑ� неоднозначноÑ�Ñ‚Ñ– розуміннÑ� оÑ�обиÑ�тоÑ�Ñ‚Ñ– у творі, що належить до цієї культурноїтечії, ніби розпорошує Ñ—Ñ—, робить чимоÑ�ÑŒ хаотичним, неєдиним. Ми не знаходимо в романі жодної повної портретної характериÑ�тики головних героїв, у вÑ�ьому творі немає навіть опиÑ�у їхніх очей. Ð�втор лише інколи, там, де це дуже необхідно, згадує деÑ�кї риÑ�и їхньої зовнішноÑ�Ñ‚Ñ–, оÑ�обливоÑ�Ñ‚Ñ– поведінки Ñ– вдачі. Проте чимало міÑ�цÑ� приділено їхнім внутрішнім монологам, що відбивають романну дійÑ�ніÑ�Ñ‚ÑŒ через призму Ñ�уб’єктивного Ñ�прийнÑ�Ñ‚Ñ‚Ñ� перÑ�онажів, “діалектику” їхньої душі. Як вказує Т.Гундорова в Ñ�воїй Ñ�татті, - “в поÑ�тмодернізмі Ñ�уб’єкт взагалі не Ñ” центральним, антропоÑ� Ñ�к міÑ�це (”топоÑ�”) означуваннÑ� людиною Ñ�ебе у Ñ�віті об’єктів не Ñ” актуальним Ñ– продуктивним. Увага переноÑ�итьÑ�Ñ� на Ñ�ам процеÑ� означуваннÑ� - через мову, пиÑ�ьмо, комунікацію тощо”.

Отже, Ñ�к бачимо, “РекреаціÑ�м” виÑ�тачає Ñ�к зовнішніх, так Ñ– глибинно- філоÑ�офÑ�ьких ознак поÑ�тмодерного напрÑ�му. Серед них - відмова від тенденційноÑ�Ñ‚Ñ–, вільна гра алюзій.

Однак не в�і до�лідники одно�тайні у відне�енні роману до по�тмодерну. �е погоджуєть�� з цим, наприклад, О.Ільницький, �кий впевнений в тому, що зовнішні, формальні по�тмодерні ознаки цього твору не говор�ть ні про що, о�кільки дл� виникненн� даного напр�му в такій від�талій країні, �к Україна, немає ні �оціальних, ні політичних, ні культурних під�тав. � по�тмодернізм може виникнути лише в по�тінду�тріальному �у�піль�тві, що пережило пануванн� модерну.

ПомилковіÑ�Ñ‚ÑŒ такої думки доводить Ðœ.Павлишин у Ñ�татті “ЗаÑ�тереженнÑ� Ñ�к жанр”. Цей літературознавець вважає, що попереднє домінуваннÑ� в певній культурі модерну длÑ� розвитку в ній поÑ�тмодернізму не Ñ” обов’Ñ�зковим. Розвиток цих двох течій може відбуватиÑ�Ñ� Ñ– паралельно. ‘ПоÑ�тмодернізм може з’Ñ�влÑ�тиÑ�Ñ� - Ñ– таки з’Ñ�влÑ�єтьÑ�Ñ� - будь-де у Ñ�віті ‘на голому міÑ�ці’, Ñ�ебто без відношеннÑ� до модерніÑ�Ñ‚Ñ�тької передіÑ�торії. Він - Ñ�вище глобальне. Він виникає вÑ�юди, куди проникає вплив західної культури та міжнародного капіталізму. (…) Саме непереборний універÑ�алізм поÑ�тмодернізму викликає розпач в деÑ�ких речників культур третього Ñ�віту: він здатний прищепитиÑ�Ñ� вÑ�юди, Ñ– його толерантніÑ�Ñ‚ÑŒ Ñ– гнучкіÑ�Ñ‚ÑŒ дозволÑ�Ñ” йому Ñ�покійно ввібрати в Ñ�ебе Ñ– міÑ�цеве, таким чином змінюючи його Ñ– позбавлÑ�ючи його автентичноÑ�ті’, - впевнений доÑ�лідник. Отже, при Ñ�учаÑ�них контактах України з Заходом, Ñ�кі поÑ�тійно розвиваютьÑ�Ñ� Ñ– поглиблюютьÑ�Ñ�, виникненнÑ� поÑ�тмодерну на українÑ�ькому грунті Ñ” не тільки можливим, а й неминучим, - вважає Марко Павлишин,порівнюючи цю течію з модою.

І�нує ще одна точка зору на проблему по�тмодерно�ті роману ‘Рекреації’. Це точка зору його автора, Юрі� �ндруховича. ‘�а мій погл�д, по�тмодернізм - не напр�м, не течі�, не мода. Можливо, це одна з інтелектуальних фікцій нашого ча�у, така �обі конференційна вигадка �кихо�ь французів чи американців’, - �тверджує відомий пи�ьменник. - �ле в той же ча� ‘по�тмодернізм - це єдиний можливий �ьогодні �по�іб ми�тецького ви�лову. Бо це така �вітова культурна �итуаці�, від �кої нікуди не подіти�� ‘. Отже, в�і україн�ькі пи�ьменники є по�тмодерні�тами.

‘Інша річ, - продовжує Ю.�ндрухович, - що з легкої руки кількох літературних критиків �аме � був начебто ‘офіційно визнаним по�тмодерні�том’.(…) Я о�оби�то не надавав би цьому аж такого значенн�.’[там же]. Пи�ьменник пропонує не �поруджувати перед �обою муру лише дл� того, щоб потім його долати, а про�то �приймати вла�ні твори такими, �кими вони є, не розподіл�ючи їх за тими чи іншими течі�ми.[див. там же].

І �правді, �кщо відмовити�� за будь-�ку ціну до��гти мети увібгати твір у рамки �кої-небудь течії, то можна помітити, що роман - не про�то інтелектуальна гра алюзій, �ка є характерною дл� по�тмодерних творів. ‘Стратегі� автора виходить також поза по�тмодерні�т�ьку гру. �ндрухович багаторазово підкре�лював, що �воїми творами він хотів би дати пробу літератури, звільненої від ідеологічних чи національних обов’�зків’,- пише О.Гнатюк у передмові до виданн� прози пи�ьменника. Більше того, за зовнішнім по�тмодерним хао�ом романної дій�но�ті, про �кий пи�али й Т.Гундорова, й М.Скаліцкі, й Бондар-Терещенко, й М.Павлишин, на нашу думку, прогл�дає до�ить �кладна й �трунка �и�тема відображенн� �віту, де кожний елемент знаходить�� на �воєму мі�ці, �ке належить тільки йому, про що і буде ве�ти�� мова у на�тупному розділі цієї роботи.

1.2 Втіленн� принципу карнавально�ті в романі ‘Рекреації’

�айважливішою ознакою цього твору, що визначає побудову його образної �труктури, є карнавальні�ть. За її допомогою в романі, за ви�ловом М.Павлишина, ‘о�ми�люєть�� кінець парадигми національної культури �к за�обу боротьби за виживанн� нації і початок парадигми національної культури �к нормального мі�церозташуванн� багатоманітно�ті �уча�ного житт�’.

Згідно з концепцією М.Бахтіна, що дуже ��краво художньо проілю�трована романом ‘Рекреації’, карнавальні дій�тва ‘подавали зов�ім інший, підкре�лено неофіційний а�пект �віту, людини й люд�ьких відно�ин: вони немовби будували�� по той бік в�ього офіційного’. �дже запереченн� офіційної, панівної правди веде за �обою утвердженн� нового, більш прогре�ивного й вдо�коналеного пор�дку, вважає вчений. Це головний мотив перетворенн�, во�кре�інн� про�тежуєть�� і в назві роману �ндруховича (‘ре-креаці�’ можна розшифрувати �к ‘наново-творенн�’), і в назві о�новної події твору - Св�то Во�кре�аючого Духу. Отже, заново народити�� повинен і цілий �віт( зокрема, україн�ька культура), і кожний, хто потрапив на це �в�то. Відповідно до цих двох рівнів відродженн�, принцип карнавально�ті реалізуєть�� �к в поетиці роману взагалі, так і в конкретних �южетних епізодах.

Так, щодо загального прочитанн� ‘Рекреацій’, то найперше впадає в око - і це відбиваєть�� у перших відгуках читачів на роман - запереченн� лек�ичного пуритан�тва. �ндрухович викори�товує чи�ленні розмовні, жаргонні та лайливі �лова і вирази (не�лабо, дурхата, крейзуха, зшизів, лажа та ін. ). По-друге, відбуваєть�� знищенн� межі між утопією, фанта�тикою, і реальні�тю. Ді� відбуваєть�� в неі�нуючому мі�ті Чортопіль, з’�вл�єть�� пер�онаж, пан Попель, що має демонічні ознаки, але разом з тим читач по�тійно наштовхуєть�� на реалії тодішнього рад�н�ько-перебудовного житт�. По-третє, у тек�ті на�вні алюзії до інших літературних творів, по�иланн� на ма�ову і ви�оку культуру Заходу, Украіни й Ро�ії. �дже дл� карнавалізованої літератури, �к вважає М. Бахтін, характерне вживанн� в�тавних жанрів. Згадуєть�� кіноактер Міккі Рурк, режи�ери Фелліні і Гічкок, �южет про чикаг�ького ган�тера з американ�ького кіно, книга рекордів Гіне�а, Фрейд, Ге��е, Глюк, Скарлатті та інші композитори, Рільке і Гайне; у тек�ті на�вні алюзії до роману Ге��е ‘Степовий вовк’ та інших творів західних авторів. Серед чи�ленних по�илань на укрїн�ьку і ро�ій�ьку культури найважливіші �то�ують�� ‘Май�тра і Маргарити’ М. Булгакова та ‘Енеїди’ І. Котл�рев�ького. Один з авторів виразний пред�тавник колоніальної культури, другий - зачинатель антиколоніальної пардигми в україн�ькій літературі. Як вже зазначало��, обидва ці принципи (колоніально�ті й антиколоніально�ті) заперечують�� ‘Рекреаці�ми’ через �вою обмежені�ть.

�ай��кравіший момент, що допомагає навіть не вельми ерудованому читачу відчути карнавальні�ть романного бутт�, це, звичайно, опи� �в�ткової проце��ії перебиранців та дій, �кі відбувають�� під ча� Св�та Во�кре�аючого духу на гловній площі Чортопол�, Ринок.

Зацитуємо фрагмент величезного переліку уча�ників цієї проце��ії:

‘То були �нгели Божі, Цигани, Маври, Козаки, Ведмеді, Спудеї, Чорти, Відьми, Ру�алки, Пророки, Отці Ва�иліани в чорному, Жиди, Пігмеї, Повії, Улани, Легіонери, Па�тушки, Ягн�та, Каліки, Божевільні, Прокажені, Паралітики на Роздорожжу, Вбивці, Розбишаки, Турки, Інду�и, Січові Стрільці, Волоцюги, Кобзарі, Металі�ти, Самураї, Дармограї, Сердюки, Олійники, Мамелюки… ‘.

Погоджуючи�ь з М. Павлишиним, ми повинні зазначити, що цей �пи�ок - не про�то �уміш випадкової екзотики. Уча�ники проце�ії пред�тавл�ють конкретні і�торико-культурні кола, �кі включені у відновленн� Духу. Пер�онажі україн�ького вертепу, пред�тавники періодів україн�ького державотворенн� та ключових національних міфів (Запорожці, Козаки, Січові Стрільці), фігури з біблійної, кла�ичної та алхімічної традиції, фольклору, �уча�ної міжнародної �убкультури (Хіпі, Панки, Металі�ти). Від�утні народи, що проживають на території рад�н�ької імперії, окрім тих, �кі і�торично виправдані в україн�ькому карнавалі (Татари, Євреї).

Таким чином, в карнавальній проце�ії формуєть�� образ нової по�тколоніальної �пільно�ті у вимірах про�тору і ча�у. Замі�ть рад�н�ького культурного контек�ту виникають інші контек�ти, з �ких можна черпати культурну енергію.

Тепер розгл�немо, �к вплинуло карнавалізоване �в�то Во�кре�аючого Духу на кожного з чотирьох головних героїв, що були запрошені на нього головним режи�ером цього незвичайного дій�тва.

Між індивідуальним �вітом кожного з них та карнавалом, що прагне об’єднати в єдине �в�ткове ціле �воїх уча�ників, не може не виникнути напруга. І Оре�т Хом�ький, і Гриць Штундера, і Юрко �емирич, і Ро�ти�лав Мартофл�к - в�і вони непере�ічні, кожен із �воїм неповторним, інколи трагічним �вітом. Звід�и їхній ін�тинктивний пот�г до �амотно�ті, �кий оберігає їхнє внутрішнє бутт�, надає відчутт� �амодо�татно�ті, заважає злити�� із різнобарвним і безликим натовпом. Від�в�ткувавши �вою зу�тріч пі�л� розлуки в пивничці та ре�торані, побродивши �еред ��кравої і безшабашної феєрії карнавалу, друзі розход�ть��. Мета подорожі кожного з них - віднайденн� �амототожно�ті.

Проте, чи відпу�кає �в�то наших пер�онажів? Залишивши�ь на �амоті, віддаливши�ь від епіцентру карнавалу, площі Ринок, вони продовжують жити за законами карнавальної альтернативної дій�но�ті. У поді�х, що відбувають�� з ними, на�вні ознаки карнаваль-ного: переод�ганн�, фанта�тика, руйнаці� �оціальних у�тоїв, декоронізаці� корол� карнавалу, �амоіроні� тощо.

Я�кравою о�обливі�тю карнавалу є перевд�ганн�. Так, Гриць Штундера майже під�відомо знаходить �обі новий образ, що ріднить його з героїчним минулим україн�ького народу: змінює зачі�ку на козацький о�еледець, а ‘мармури’ на �трілецький одно�трій. Такий од�г відповідає його внутрішній, дещо войовничій, �утно�ті й о�обливо його душевному �тонові у той момент. Справа в тому, що Гриць ‘змінює імідж’ перед тим, �к відправити�� шукати мі�це, де було �ело, з �кого депортували його рід.

Доводить�� перевд�гати�� і Юркові �емиричу. Його новий од�г, ко�тюм із фраком та метеликом дл� �віт�ької вечірки, на наш погл�д, не можна трактувати однозначно. З одного боку, впадає в око контра�т між зухвалі�тю поведінки поета і його зовнішнім вигл�дом. Якщо вз�ти до уваги нат�ки про невиліковну хворобу �емирича й те, що чемні пані й пани на вечірці на�правді - мерці, цей контра�т можна розгл�дати �к гру зі �мертю і проте�т проти неї. З іншого боку, можна згадати, що з чотирьох друзів тільки �емирич вирішив відшукати кинутого поетами напризвол�ще нетверезого Білінкевича, їх �упровідника. Отже, ко�тюм джентльмена в цьому випадку - вираз внутрішньої, дбайливо прихованої шл�хетно�ті Юрка.

Марта, жінка Ро�ти�лава Мартофл�ка, також кинута чоловіком напризвол�ще заради компанії шанувальників, залишивши�ь у номері готелю наодинці з Оре�том Хом�ьким, од�гає замі�ть джин�ів і �ветра халатик на голе тіло, вирішивши зробити єдиний в �воєму житті ‘бодай лихий, але вчинок’.

�е позбавлена карнавальна реальні�ть роману і фанта�тики. Під ча� �воєї подорожі, що прол�гає, зокрема, через лі�, у �кому майже під кожним деревом похований ‘ворог народу’, що його роз�тріл�ли енкаведешніки під ча� �талін�ьких репре�ій, Гриць Штундера майже фізично відчуває при�утні�ть цих роз�тріл�них.

Юрко �емирич взагалі потрапл�є в об�тавини, за �ких, неможливо відрізнити давно померлих людей від живих реальних і�тот. �авіть ча�овий вимір вечірки у Виллі з Грифонами інший - початок двадц�того �толітт�.

Важливим елементом карнавалу є невизнанн� ним будь-�ких �оціальних у�тоїв та норм. Сто�овно пер�онажів ‘Рекреацій’ цей елемент про�вл�єть�� в �ек�уальному плані. Так, Ро�ти�лав Мартофл�к, ‘наді� нації’, ‘офіційний поет’, будучи у нетверезому �тані, зраджує �воїй жінці з тридц�тиво�ьмирічною повією. Проте і Марта проводить ніч з Хом�ьким. Цікаво, що Штундера і �емирич також потрапл�ють у �итуації флірту. �ле Штундеру дівчина, �ка захоплюєть�� його ‘чи�тими генами’, не цікавить - ним володіють думки про Сільце. � �емирич про�то опин�єть�� в умовах, не�при�тливих дл� флірту, про �кі ми згадували.

Ро�ти�лав Мартофл�к, �к поет, найвідоміший �еред чотирьох друзів, потрапл�є в об�тавини, що нагадують детронізацію корол� карнавалу. Спочатку він перебуває в центрі уваги молоді, що знайома з його творчі�тю і захоплюєть�� ним, але по�тупово юнаки та дівчата, �кі запро�или його до �вого �толу, втрачають інтере� до поета, до його незрозумілих і �амому Мартофл�кові промов і про�то за�инають. Далі відбуваєть�� повне моральне падінн� відомого пи�ьменника - його нічні пригоди в борделі.

�евід’ємною ознакою карнавального є також подвійна �пр�мовані�ть ви�міюванн� - йому підл�гає і �віт навколо, і �ам ви�міюючий. Я�краво ілю�трують цей принцип на�лідки ранкового �прийн�тт� Мартофл�ком �воїй нічних пригод. До об’єктів його іронізуванн� включаєть��, зокрема, �итуаці� трикутника: він - Марта - Хом�ький. Пере�лідуваний підозрами поет зі�тавл�є �ебе з героєм чи�ленних анекдотів про поверненн� чоловіка з відр�дженн�. Іроні� й �амоіроні� включені і в, здавало�� б, гранично �ерйозну оповідь про Гриц� Штундеру. Знайшовши на мі�ці рідного �ела недобудований ‘Центр международного туризма ‘Гуцулочка’’, він звертає �вою у�вну промову до майбутніх клієнтів ‘Центру’:

‘(…)До ваших поÑ�луг також комфортабельні номери з ваннами Ñ– телевізорами, відеотелефонами, реÑ�торан, бар, нічний бар, казино, плавальний баÑ�ейн, Ñ�ауна, диÑ�котека - Ñ– вÑ�е це, Ñ�мішно Ñ�казати, за Ñ�кихоÑ�ÑŒ тиÑ�Ñ�чу доларів на добу, хіба це гроші (…). У програмі відпочинку - кінні походи за перевал Ñ– дегуÑ�таціÑ� вин. Фольклорний анÑ�амбль ‘Золоті дримбарі’ виконає длÑ� ваÑ� гуцульÑ�ькі мелодії, а молодий поет Грицько Штундера із козацьким оÑ�еледцем почитає Ñ�вої вірші’.

�агадаємо й про те, що кожного з не вельми до�коналих пи�ьменників, що діють в ‘Рекреаці�х’, автор наділив автобіографічними ри�ами. Тому загальний іронічний підтек�т роману �пр�мований і на нього �амого.

Закінченн� нічних пригод дл� кожного з пер�онажів однакове - �имволічне ‘відправленн� вниз’, падінн�. Випадково падає в траншею Гриць Штундера, ви�трибує з вікна Вілли з Грифонами до травневого �аду �емирич. Під ча� неквапливої бе�іди за шампан�ьким Хом�ький отримує такий удар від Мартофл�ка, що падає на підлогу. �ле і �ам Мартофл�к л�гає на підлогу. В цьому знаходить зовнішній вираз його п�ихологічний �тан.

Треба �казати, що М. Бахтін пише про о�обливе значенн� в карнавальній культурі ‘верху’ і ‘низу’, що мають аб�олютне топографічне значенн� �к у ко�мічному, так і у вла�не тіле�ному а�пекті; при цьому зниженн� має амбівалентний характер, адже знижуючи (відправл�ючи до могили, під землю або до тіле�ного низу - зад, репродуктивні органи) карнавал тим �амим дає змогу відродити�� (земл�, материн�ьке лоно �имволізують плодючі�ть). �ле �кщо традиційний �ередньовічний та рене�ан�ний карнавал робить це �имволічно, в театралізованому дій�тві чи через мову (лайка, кл�тьба), то �ндрухович, на наш погл�д пародіюючи концепцію ро�ій�ького вченого, демон�трує в романі цей принцип буквально.

Показовою є �цена, коли нарешті в�і друзі-пи�ьменники й Марта збирають�� в одному номері. Панує мовчанн�. Цей момент можна проти�тавити початку роману, де показане ве�еле, діоні�ій�ьке �в�ткуванн� ними �воєї зу�трічі. �ле тепер, переживши момент віднайденн� �амототожно�ті й �имволічну �мерть у карнавалі �воєї �амотньої ночі, кожен мовчить.

‘Здавало��, цей номер закл�тий мовчанкою. �авіть �кщо б �юди увірвало�� ще зо два де��тки поетів, у�е одно б довело�� б мовчати і зга�ло дивити�ь кожному у �вій кут, кожному у �вою ніч. Вона �то�ла за плечима у кожного, глибока і чорна’.

Самотні�ть і втома поглинули пот�г до �вободи і �амовиразу в кожного з при�утніх.

Отже, необхідне щоÑ�ÑŒ, що виведе героїв з цього непорушного Ñ�тану. Цю роль виконує пÑ�евдопереворот, що Ñ�творює ілюзію зміни державної влади. Така уÑ�вна загроза тоталітаризму призводить до зовнішньої нівелÑ�ції індивідуальноÑ�Ñ‚Ñ– кожного, що підкреÑ�люєтьÑ�Ñ� в текÑ�Ñ‚Ñ– (‘ВаÑ� було дуже багато - Ñ�отні таких Ñ�амих Ñ�к ви…’) .

Проте, ‘путч’ ви�вл�єть�� грандіозним поштовхом дл� поверненн� до �ебе, нового, го�трішого, ніж раніше, �амовідчутт�, перео�ми�ленн� минулого. Це дуже добре видно з внутрішнього монологу Мартофл�ка , в �кому ним у�відомлюєть�� чимало філо�оф�ьких і�тин.

�ле о�ь путч ви�вл�єть�� черговим �юрпризом карнавалу, жартом, і це знову відроджує в кожному з при�утніх відчутт� �вободи вла�ної о�оби�то�ті, наново народжує душу людини. Цікаво, що �аме тут, у кінці а не раніше, нарешті з’�вл�єть�� головний режи�ер Св�та Павло Мацапура, �кого можна трактувати �к альтернативного бога, адже він у�е це вигадав і влаштував. Ц� думка підтверджуєть�� акцентом на �вітлі і ��йві в опи�і зовнішно�ті головного режи�ера.

Таким чином, в романі ‘Рекреації’ чітко про�тежуєть�� зі�тавленн�, проти�тавленн� і, нарешті, злитт� двох начал - карнавального й о�оби�ті�ного. Ц� опозиці� є однією з о�новних у творі й �лугує дл� втіленн� важливої ідеї відродженн� й оновленн� національної культури й о�оби�то�ті в країні, що входить в нову по�тколоніальну еру �вого і�нуванн�.

2. Феномен творчоÑ�Ñ‚Ñ– в романі “Рекреації”

Втіленн� провідної ідеї руйнуванн� колоніальної й антиколоніальної парадигми вітчизн�ної культури в творі �ндруховича ті�но пов’�зане із проблемою творчо�ті й творчої людини. Тема творчо�ті, �к і образи пи�ьменників, що діють в творі, �к і ве�ь �віт, що їх оточує, ви�тупає тут в �воїй карнавальній і, у зв’�зку з цим, дещо �кандалізованій (у �прийн�тті шароварно-народницької �відомо�ті) іпо�та�і.

Через це майже вÑ�Ñ– згадки про “виÑ�оке покликаннÑ�” головних героїв позбавлені будь-Ñ�кого патетизму та урочиÑ�тої Ñ�ерйозноÑ�Ñ‚Ñ–, макÑ�имально знижені й буденні. Слово “поет” длÑ� героїв роману Ñ” тавром, що навіÑ�ило на них Ñ�уÑ�пільÑ�тво разом із чужими, зайвими обов’Ñ�зками “безгрішних лідерів нації”.

Саме в такому контекÑ�Ñ‚Ñ– з’Ñ�Ñ�овуєтьÑ�Ñ� длÑ� читача з внутрішнього монологу ХомÑ�ького рід занÑ�Ñ‚ÑŒ цього перÑ�онажа. Фраза “кожен митець повинен любити Ñ�вій рідний край”, що виникає з глибин його пам’Ñ�Ñ‚Ñ– разом із поганим запахом від поетки-патріотки, Ñ�ка близько нахилилаÑ�Ñ� до нього та повторювала те ж Ñ�аме різними Ñ�ловами протÑ�гом години, викликає, Ñ– це цілком природньо, лише негативні почуттÑ�. ОÑ�обливо це Ñ�тоÑ�уєтьÑ�Ñ� людини, що, Ñ�к ХомÑ�ький, поÑ�тійно чинить внутрішній опір уÑ�Ñ�кому примуÑ�у.

Проте Ñ�тановище визнаного пиÑ�ьменника дозволÑ�Ñ” кориÑ�туватиÑ�Ñ� деÑ�кими перевагами, що він з уÑ�піхом Ñ– робить: “Подумки калькулюєш Ñ�вої цьогорічні кредити - набираєтьÑ�Ñ� деÑ�ÑŒ так до тиÑ�Ñ�чі, але то пуÑ�те, адже ти вже закінчуєш оту повіÑ�Ñ‚ÑŒ у новелах Ñ– у видавничому плані маєш гарантовану позицію на дев’Ñ�ноÑ�то другий рік, а тому вперед, ХомÑ�ький, життÑ� прекраÑ�не…”. Отже, ніÑ�ких захмарних виÑ�очин, Ñ�ама математика, прозаїчні розрахунки. До того ж, тим, що ти поет, можна вдало Ñ�кориÑ�татиÑ�Ñ� при Ñ�творенні іміджу:

“Саме так, ХомÑ�ький, - довгий Ñ– широкий Ñ�ірий плащ, тижневий заріÑ�Ñ‚ на підборідді (бродвейÑ�ький Ñ�тиль), волоÑ�Ñ�Ñ� на потилиці зібране хвоÑ�тиком, темні окулÑ�ри зразка шіÑ�тдеÑ�Ñ�Ñ‚ п’Ñ�того року, капелюх, Ñ�аме так, мандрівник, рок-зірка, поет Ñ– музикант ХомÑ�ький, чи проÑ�то Хома, веÑ�елий Ñ�курвий Ñ�ин влаÑ�ною перÑ�оною ощаÑ�ливлює провінційний Чортопіль Ñ�воїм візитом.”

Про ХомÑ�ького Ñ�к поета читач може Ñ�клаÑ�ти Ñ�обі враженнÑ� з оцінок друзів, Ñ�к, наприклад, Ñ�лів з МартофлÑ�кового внутрішнього монологу, з Ñ�ких з’Ñ�Ñ�овуєтьÑ�Ñ�, що ХомÑ�ький вміє “видобути поезію навіть з лайна…”.

Кожному з друзів, за виключенн�м хіба що Мартофл�ка, доводить�� робити над �обою зу�илл�, щоб прочитати в при�утно�ті інших �вої поезії. Сто�уєть�� це, на нашу думку, і Хом�ького. �ле він, �к людина звикла до тоталітарного пре�ингу, приму�у, найшвидше і найлегше реагує на пропозицію Мартофл�ка за �толиком в ре�торані почитати �вої о�танні вірші, - і ніби напівжартома починає читати поезію �ндруховича (виникає один з найцікавіших прикладів �амопо�иланн�), а пізніше розповідає до�ить дивний і плутаний �южет �воєї іще не закінченої пові�ті у новелах.

�ле найдивовижніше те, що герої цієї пові�ті, що опи�ує події за �в�трій�ького пануванн� напередодні Першої �вітової війни, ніби підтверджуючи і�тинні�ть перене�еного з вла�ної у�ви в дій�ні�ть художнього твору, оживають під ча� напівфанта�тичної вечірки мерців, на �ку потрапл�є Юрко �емирич.

До речі, Ð�вÑ�тро-УгорÑ�ька, імперÑ�ька тематика твору ХомÑ�ького виÑ�влÑ�Ñ” оÑ�новну лінію його взаємовідноÑ�ин із Ñ�вітом, Ñ�ку ми визначаємо Ñ�к “митець - проблема Ñ�вободи”

Єдине, що Ñ�тає відомим читачеві про творчіÑ�Ñ‚ÑŒ Юрка Ð�емирича - назва його книжки “Втеча в Єгипет”. Один з примірників Ñ—Ñ— він дарує демонічному панові Попелю, Ñ�кий не тільки задарма перевозить Юрка й ГрицÑ� в Ñ�воєму шикарному “крайÑ�лері-імперіалі” до ЧортополÑ�, але й обіцÑ�Ñ” зробити обом поетам запрошеннÑ� до Ð�мерики; а другий - презентує королю чортопільÑ�ького рекету Пєті, щоб Ñ�коÑ�ÑŒ загладити погане враженнÑ� про Ñ—Ñ… компанію, що Ñ�клалоÑ�Ñ� в цього “поважного” чоловіка.

Р.КорогодÑ�ький у Ñ�воїх примітках до “Рекреацій” вказує на зв’Ñ�зок, що вÑ�тановлюєтьÑ�Ñ� через цю назву із Ñ�амим автором: “Саме таку назву дав би Ð�ндрухович Ñ�воїй наÑ�тупній піÑ�лÑ� “Екзотичних птахів та роÑ�лин” збірці, Ñ�кби вона йому напиÑ�алаÑ�Ñ�”. Вузьке розуміннÑ� цієї метафори могло б вказувати на дворічне перебуваннÑ� Ð�ндруховича в МоÑ�кві, “в єгипетÑ�ькій неволі”, під чаÑ� навчаннÑ� на Вищих літературних курÑ�ах”. Проте, взÑ�вши до уваги оÑ�обливоÑ�Ñ‚Ñ– відноÑ�ин Ð�емирича зі Ñ�мертю, можна трактувати назву “Втеча в Єгипет” Ñ�к таку, що Ñ�имволізує мрію про втечу від Ñ�трашної небезпеки, що загрожує Юркові.

�емирич жодного разу не читає в романі �воїх віршів, адже більше від у�іх �воїх товаришів не любить їх читати кому�ь. �а нашу думку, це підтверджує внутрішню, приховану за зухвалі�тю інтравертні�ть, а відтак і �кромні�ть, чемні�ть і тактовні�ть поета. Тут також можна говорити про о�обливе �тавленн� до вла�них поезій �к до чого�ь занадто інтимного, о�оби�ті�ного, глибоко ви�тражданого і тому не призначеного до публічного читанн�. �дже людина, що �тоїть на порозі �мерті, знає набагато більше про житт�.

У текÑ�Ñ‚Ñ– Ñ” ще одна цікава характериÑ�тика віршів Ð�емирича, що належить одному з мерців- мерзотників на вечірці на Віллі з Грифонами: в них “багато проÑ�тору Ñ– патріотизму”. Якщо цю оцінку зіÑ�тавити із назвою збірки, то на нашу думку, виходить дещо парадокÑ�ально длÑ� людини, що прагне втекти. Проте не Ñ�лід забувати, що оцінює в даному випадку перÑ�онаж, що має відношеннÑ� більше до потойбічного Ñ�віту. Взагалі, верÑ�ій тут може бути безліч, принаймні можна захоплюватиÑ�ÑŒ майÑ�терною інтелектуальною грою автора в цьому, Ñ�к Ñ– в багатьох інших, епізодах твору. Ми вважаємо, що у відношеннÑ�Ñ… Ð�емирича зі Ñ�вітом Ñ�Ñ�краво втілена опозиціÑ� “митець - проблема Ñ�мерті”.

ДлÑ� глибокого розкриттÑ� лінії “митець - етноÑ�” Ð�ндрухович подає Ñ–Ñ�торію народженнÑ� поета в Грицеві Штундері, проÑ�тому розбишакуватому хлопцеві.

“Ð�а ДонбаÑ�Ñ– так Ñ�амо ходили з ножами, Ñ– коли піÑ�лÑ� випуÑ�кного ми побилиÑ�Ñ� з шахтарÑ�ькими петеушниками, Ñ� діÑ�тав під ребро, але неглибоко, за два тижні оклигав, почав ходити з віршами, вони Ñ�кладалиÑ�ÑŒ Ñ�амі Ñ�обою, але Ñ� тоді навіть не підозрював, що коли кинувÑ�Ñ� в бійку, аби діÑ�тати ножем, ціле Ñ�ільце Ñ�тоÑ�ло за мною, Ñ� тоді про нього не знав, а воно мене врÑ�тувало від ножа, мене, Ñ�вого найменшого”.

Отже, дл� Гриц� �аме іманентна при�утні�ть його роду, що найго�тріше відчувала�ь ним у момент нічної подорожі до �ільц� й позначила�� на в�ьому його житті, �тала поштовхом дл� творчо�ті. Можливо, �аме завд�ки цій підтримці він єдиний, хто в умовах межової �итуації, коли в�іх уча�ників �в�та шикують на площі вій�ькові, �проможний думати про �вою поезію, що більш значуща дл� нього, ніж вла�не житт�.

Штундера також єдиний Ñ�еред друзів-поетів, майже точна цитата з поезії Ñ�кого наводитьÑ�Ñ� в романі. Мовчазний Гриць читає Ñ�вій твір у не зовÑ�ім тверезому Ñ�тані, через відÑ�утніÑ�Ñ‚ÑŒ рукопиÑ�у й погану пам’Ñ�Ñ‚ÑŒ його читаннÑ� обриваєтьÑ�Ñ� на четвертому Ñ€Ñ�дку, але вÑ�е одно читач отримує про його творчіÑ�Ñ‚ÑŒ враженнÑ� Ñ�к про дещо абÑ�олютно не тривіальне, “ура-патріотичне”, а цілком навпаки.

Характерно, що �вою �пробу читанн� він робить, коли ненави�ний йому Білинкевич на декілька хвилин змушений покинути �упроводжуваних ним поетів.

Проте і Штундера не �правл�є враженн� духовно вищої і�тоти завд�ки �воїй поведінці, і, зокрема, тому, що і він піддаєть�� �поку�і продати �вій рукопи� панові Попелю за де��ть доларів.

РоÑ�тиÑ�лавові МартофлÑ�ку, на нашу думку, назва “поет” надає найбільшої впевненоÑ�Ñ‚Ñ– порівнÑ�но з іншими його друзÑ�ми. Ð�а відміну від Ð�емирича йому навіть подобаєтьÑ�Ñ� читати поезії привÑ�елюдно, проте головне длÑ� нього - бути в центрі уваги, й званнÑ� відомого пиÑ�ьменника, “надії українÑ�ької поезії” - проÑ�то шлÑ�Ñ… до цього, Ñ�поÑ�іб Ñ�амоÑ�твердженнÑ�.

У випадку МартофлÑ�ка, “Ñ�вітлий образ поета” Ñ�потворюєтьÑ�Ñ� найбільше. Мова іде про його нічні пригоди в борделі “доÑ�ить низького гатунку”. ВикориÑ�таннÑ� Ñ�лова “поет” в реченнÑ�Ñ… типу “…малий приплівÑ�Ñ� деÑ�ÑŒ аж по другій, до того ж не Ñ�ам, а ще з Ñ�кимоÑ�ÑŒ кудлатим, казав, що то великий поет” з внутрішнього монологу повії Марти підкреÑ�люють внутрішню конфліктніÑ�Ñ‚ÑŒ оÑ�обиÑ�тоÑ�Ñ‚Ñ– людини, що має творчі здібноÑ�Ñ‚Ñ–, Ñ—Ñ— вчинків. Ð�втор наголошує на відÑ�утноÑ�Ñ‚Ñ– зв’Ñ�зку між поетичною творчіÑ�Ñ‚ÑŽ людини та тими вчинками, на Ñ�кі вона здатна, виÑ�тупає за Ñ�вободу будь-Ñ�ких проÑ�вів оÑ�обиÑ�тоÑ�Ñ‚Ñ–, навіть Ñ�кщо це втеча від Ñ�амої Ñ�ебе, Ñ�амозабуттÑ�.

Окрім того, поет Ро�ти�лав Мартофл�к відверто �мішний в ролі пророка. �а жаль, не розуміючи цього, він прагне �тати політиком.

Однак не тільки задоволеннÑ� влаÑ�ного Ñ�лаволюбÑ�тва, але Ñ– проÑ�то товариÑ�тво хороших друзів важливіші длÑ� МартофлÑ�ка за вірші, Ñ– в цьому він може відверто Ñ�обі признатиÑ�Ñ�: “Ñ�ходженнÑ� донизу не має кінцÑ�, ніби мій роман у віршах, Ñ� заходжу вÑ�е глибше, але дно втікає, тож Ñ� ніколи не допишу той роман, але дідько з ним, головне, що ми на Ñ�вÑ�Ñ‚Ñ–, Ñ– Ñ� Ñ�кажено радий бачити ваÑ�, чудові хлопчиÑ�ька, мої братове…”. Отже, зрештою МартофлÑ�к не Ñ” одержимим уÑ�відомленнÑ�м Ñ�вого меÑ�іанÑ�тва й архіважливіÑ�Ñ‚ÑŽ Ñ�воєї творчоÑ�Ñ‚Ñ– длÑ� людÑ�тва.

Мабуть, через це вірші Ñ�вої в романі він читає обидва рази в доÑ�татньо інтимній обÑ�тановці: перший раз в реÑ�торані в приÑ�утноÑ�Ñ‚Ñ– лише двох друзів - Штундери й Ð�емирича, не рахуючи Білинкевича, що був найбільш нетверезий в товариÑ�тві, а другий - лише длÑ� одного Ñ�лухача - “вухатого менеÑ�трелÑ�”, що єдиний ще не Ñ�пав Ñ�еред “палких шанувальників”, що запроÑ�или відомого поета до Ñ�ебе.

Жодного разу його твори не цитуютьÑ�Ñ�. Ми навіть не знаємо, про що там ішлоÑ�Ñ�, проте читачеві Ñ�тає відомо, що Ð�емиричу не Ñ�подобалаÑ�ÑŒ поезіÑ�, Ñ�ку прочитав МартофлÑ�к в реÑ�торані. Певно, тут вÑ�тупає в конфлікт макÑ�имально екÑ�травертна Ñ�иÑ�тема “митець - Ñ�оціум”, в Ñ�кій живе МартофлÑ�к, Ñ– макÑ�имально інтравертна лініÑ� Ð�емирича “митець - проблема Ñ�мерті”. Ð�ле в кінці роману легковажний Ñ– Ñ�амолюбний МартофлÑ�к, “аматор комфорту Ñ– гарÑ�чих ванн”, поÑ�тає перед нами в іншому Ñ�вітлі. ОÑ�обливо це Ñ�тоÑ�уєтьÑ�Ñ� дещо наївно-патетичного внутрішнього монологу поета. Ð’ чаÑ� коли війÑ�ькові ведуть уÑ�Ñ–Ñ… “може, щоб прочитати лекцію з цивільної оборони, може, щоб розÑ�трілÑ�ти”, думки його Ñ�відчать про більш глибоке розуміннÑ� Ñ�уті покликаннÑ� поета, ніж читач міг підозрювати в ньому: “Ñ� пишаюÑ�Ñ�, що був знайомий з цими хлопцÑ�ми, це чудові поети Ñ– найперше тому підтвердженнÑ� - те, Ñ�к вони помруть”. Він Ñ– Ñ�ам готовий вмерти Ñ�к герой, захищаючи Ñ�вою жінку або протеÑ�туючи проти нового імперÑ�ького тоталітаризму. Таким чином, дві, здавалоÑ�Ñ� б найвіддаленіші Ñ�иÑ�теми взаємовідноÑ�ин поета Ñ– Ñ�віту (”митець - Ñ�оціум” та “митець - проблема Ñ�мерті”) об’єднуютьÑ�Ñ� в Ñ�відомоÑ�Ñ‚Ñ– однієї людини, із підключеннÑ�м третьої лінії “митець - проблема Ñ�вободи”.

Ð�Ñ�пект взаємовідноÑ�ин пиÑ�ьменників та переÑ�ічної людини, що цікавитьÑ�Ñ� літературним бомондом (Білинкевич) виÑ�вітлений, на противагу традиційному народницькому розумінню цих відноÑ�ин, також у дещо іронічно-гумориÑ�тичній манері. Білінкевич чужий у товариÑ�тві поетів, хоч будь-Ñ�кою ціною намагаєтÑ�Ñ� Ñ�тати їм в пригоді. Ð�іхто Ñ�еред поетів, що діють в романі, не бачить в ньому гідного Ñ�піврозмовника. ХтоÑ�ÑŒ Ñ�тавитьÑ�Ñ� до нього зверхньо через його наївну Ñ– пуÑ�ту цікавіÑ�Ñ‚ÑŒ, хтоÑ�ÑŒ, навпаки, через цю цікавіÑ�Ñ‚ÑŒ підозрює в ньому кагебіÑ�та й має агреÑ�ивні наміри щодо нього, проте вÑ�Ñ– впевнені: Білінкевич далекий від розуміннÑ� Ñ—Ñ… Ñ�кладної поезії. Таке Ñ�тавленнÑ� до переÑ�ічної людини, потенційного читача, породжує феномен елітноÑ�Ñ‚Ñ– творчої продукції, призначеноÑ�Ñ‚Ñ– Ñ—Ñ— тільки длÑ� обмеженого кола реципієнтів, що взагалі заперечує уÑ�відомленнÑ� поетом Ñ�воєї меÑ�іанÑ�ької ролі, а Ñ�аму цю його роль Ñ�тавить під знак питаннÑ�, ніби підтверджуючи приклад МартофлÑ�ка-”політика”.

До того ж не Ñ�лід забувати про “подвійніÑ�Ñ‚ÑŒ” Білінкевича “хорошого хлопцÑ�” Ñ– “кагебіÑ�та” в одній оÑ�обі. Таким чином, потенційний читач може виÑ�витиÑ�ÑŒ не лише цікавим дурником, а й предÑ�тавником відверто ворожого табору. Тому байдуже-підозріле Ñ�тавленнÑ� пиÑ�ьменників до комÑ�омольцÑ� має доÑ�татньо Ñ�ерйозні підÑ�тави.

Слід зазначити, що в текÑ�Ñ‚Ñ– наголошуєтьÑ�Ñ� на безÑ�умнівній талановитоÑ�Ñ‚Ñ– уÑ�Ñ–Ñ… чотирьох головних героїв. ПоÑ�тійно викориÑ�товуютьÑ�Ñ� епітети, Ñ�кі Ñ�відчать, що вони - поети “Ñ�лавні”, “чудові”, “визначні”, “видатні” тощо. Отже, перед нами Ñ�правжні митці. Ð�ле в “РекреаціÑ�Ñ…” Ñ” згадки про пиÑ�ьменників іншого ґатунку (Ð�агнибіда. Коротич та інші), твори Ñ�ких, певно, мають лише формальне відношеннÑ� до літератури, а вони Ñ�амі - до людей з пиÑ�ьменницьким покликаннÑ�м. Ð�а нашу думку, герої “Рекреацій” Ñ– такі автори певним чином протиÑ�тавлені в романі.

ЗвернімоÑ�Ñ� тепер до мети прибуттÑ� наших поетів на СвÑ�то ВоÑ�креÑ�аючого Духу. Ð�дже вони приїхали не проÑ�то розважатиÑ�ÑŒ, але Ñ– читати вірші на вечорі поезії, до Ñ�кого в романі так Ñ�права Ñ– не доходить. Цей захід, деÑ�Ñ�тий пункт Ñ�еред інших парадокÑ�ально-абÑ�урдних заходів СвÑ�та типу “величавого мітингу протеÑ�ту” та “Ñ�акрального бенкету”, чи ХреÑ�ного ходу до ПиÑ�аної Скали з формуваннÑ�м колон на вулиці ДзержинÑ�ького, вартий інших подій Ñ�вÑ�та, адже його проведеннÑ� плануєтьÑ�Ñ� не де-небудь, а на Ñ�тадіоні (!) “Трудові резерви”. Ð�ам залишаєтьÑ�Ñ� тільки дивуватиÑ�Ñ� Ñ�к можна таку інтимну, елітарну та Ñ�ерйозну річ Ñ�к вечір Ñ�правжньої поезії проводити на Ñ�тадіоні, адже вірші - це не гаÑ�ла на мітингу й не ораторÑ�ькі промови.

Симптоматичною Ñ” Ñ– назва цього заходу “Ми Ñ” тому, що наÑ� не може бути”, що Ñ” Ñ€Ñ�дком з поезії Ліни КоÑ�тенко “Ой, ні, ще рано думати про вÑ�е…”. “Поза контекÑ�ту Ñ�вого першоджерела цей Ñ€Ñ�док набуває Ñ�когоÑ�ÑŒ парадокÑ�альновÑ�езагального значеннÑ�, - пише в примітках до роману Р. КорогодÑ�ький. - Ці “ми” - це, можливо, Україна, Ñ�ка, кориÑ�туючиÑ�ÑŒ фразеологією тих років “підводитьÑ�Ñ� з колін”. Безумовно, організатори чортопільÑ�ького феÑ�тивалю мали на увазі Ñ�аме таке розуміннÑ�. Однак логіка романної дії вноÑ�ить деÑ�кі корективи до цієї проекції, можливо, навіть повертає Ñ€Ñ�дкові його первіÑ�ну, коÑ�тенківÑ�ьку орієнтацію”.

Дуже важливо, що нагадуваннÑ�м Мацапури про цей вечір завершуєтьÑ�Ñ� твір, оÑ�таточно повертаючи до реальноÑ�Ñ‚Ñ– наших героїв, Ñ�кі тільки-но пережили “наново-твореннÑ�” Ñ�вого духу. Тому в оÑ�танніх фразах “Рекреацій”, що Ñ�казані головним режиÑ�ером СвÑ�та ВоÑ�креÑ�аючого Духу чи не найÑ�Ñ�кравіше виÑ�вилаÑ�Ñ� амбівалентна Ñ�уть феномена творчоÑ�Ñ‚Ñ– Ñ�к він розумієтьÑ�Ñ� в творі. Ð�дже Ñ�аме він, цей феномен, це воÑ�креÑ�іннÑ� в квадраті (тільки дух, що вмирає Ñ– народжуєтьÑ�Ñ� знову може щоÑ�ÑŒ народити, Ñ�творити нове), змушує того, хто творить, переÑ�тупити через Ñ�ебе, щоб донеÑ�ти Ñ�воє творіннÑ� іншим, відмовитиÑ�Ñ� від Ñ�ебе тільки через влаÑ�не вміннÑ� творити.

Отже, читанн� віршів на �тадіоні ви�вл�єть�� гроте�кно-�имволічним зображенн�м взаємовідношень поета і �у�піль�тва, де першій змушений відбувати непо�ильно т�жку, але неминучу повинні�ть належати о�танньому, цьому грандіозному мон�тру, що може тільки розчавити, а не зрозуміти.

О. Гнатюк говорить про зміÑ�Ñ‚ закінченнÑ� роману: “Герої та їхнÑ� дійÑ�ніÑ�Ñ‚ÑŒ зазнають перетвореннÑ� - рекреацій. Ð�втор не лишає нам ілюзій - Ñ– вони, Ñ– дійÑ�ніÑ�Ñ‚ÑŒ будуть багато разів наново творитиÑ�ÑŒ. Це неоптиміÑ�тичний оптимізм поÑ�тмодернізму; більшого не дозволÑ�Ñ” вірніÑ�Ñ‚ÑŒ Ñ�обі та Ñ�амій дійÑ�ноÑ�Ñ‚Ñ–”.

Можна додати, що феномен творчо�ті має �вій про�в і в інших площинах романного про�тору.

Як Ñ�правжній митець, Ð�ндрухович залучає до процеÑ�у творчоÑ�Ñ‚Ñ– Ñ– читача. ОÑ�танній має не тільки включитиÑ�Ñ� до розгадуваннÑ� образів твору, але Ñ– дещо додумувати, “додавати”, адже дуже чаÑ�то автор занадто лаконічний. Це Ñ�тоÑ�уєтьÑ�Ñ� Ñ– багатьох риÑ� зовнішноÑ�Ñ‚Ñ– героїв, що в текÑ�Ñ‚Ñ– знаходÑ�Ñ‚ÑŒÑ�Ñ� в “непроÑ�вленому” Ñ�тані, Ñ– здогадуваннÑ� щодо пÑ�ихологічних реакцій перÑ�онажів на Ñ‚Ñ– чи інші події (маємо на увазі, наприклад, внутрішній Ñ�тан ХомÑ�ького піÑ�лÑ� Ñ�утички з наркоманом чи під чаÑ� ранкової розмови з МартофлÑ�ком), Ñ– розшифровка зовнішніх проÑ�вів почуттів та думок перÑ�онажів, що ніÑ�к не коментуютьÑ�Ñ�, а лише конÑ�татуютьÑ�Ñ� автором (наприклад, облизуваннÑ� губ Ñ– наÑ�виÑ�туваннÑ� Юрка в шерензі на площі під чаÑ� “путчу”).

Взагалі, феномен творчо�ті до�татньо оригінально ви�вл�єть�� в поетиці роману в цілому. Зокрема, це �то�уєть�� образу оповідача, до�ить толерантного, проте зов�ім не байдужого до �воїх героїв, �кий викори�товує то займенники другої о�оби, то третьої говор�чи про �воїх пер�онажів, в мовленні �кого також трапл�ють��, �к і в мові героїв твору, і розмовна, і жаргонна лек�ика, і �кий дає змогу відчути по�тійну зміну �вого на�трою прот�гом розповіді. Така тактика автора змушує відчути майже фізично його при�утні�ть, навіть невіддільні�ть його о�оби�то�ті від тек�ту. Отже, ми приходимо до логічної опозиції до тези про те, що митець і його творчі�ть незалежні один від одного. Це лише одна із багатьох таких опозицій, прихованих у тек�ті, �кі �воїм мирним �піві�нуванн�м у ньому дають про�то правдиву картину багатоманітно�ті �віту.

Тема творчо�ті втілена також у �кладній �и�темі алюзій і �амопо�илань, що �уттєво поглиблюють змі�т тек�ту, об’єднують його із �иловим полем �вітової та вітчизн�ної культури. �втор не тільки, �лідуючи по�тмодерному принципу, руйнує або перео�ми�лює попередню традицію, але і залучаєть�� її підтримкою, черпає енергію з її глибоких і багатих �карбниць.

Ви�новки

Однією із Ñ�кладових чаÑ�тин проблематики роману ЮріÑ� Ð�ндруховича “Рекреації” Ñ” новий, порівнÑ�но із звичайним народницьким розуміннÑ�м у попередній літературній традиції, поглÑ�д на феномен творчоÑ�Ñ‚Ñ–. ВикориÑ�товуючи поÑ�тмодерніÑ�Ñ‚Ñ�ьке й карнавальне Ñ�вітоÑ�прийнÑ�Ñ‚Ñ‚Ñ�, автор твору зображує Ñ�учаÑ�ний Ñ�віт Ñ– людей в іронічному Ñ�вітлі, руйнуючі колоніальну й антіколоніальну ідеологічні Ñ�иÑ�теми, що обмежують Ñ�прийнÑ�Ñ‚Ñ‚Ñ� людиною Ñ�віту, Ñ–Ñ— Ñ�вободу вибору та дій. Тому в вир карнавалу СвÑ�та ВоÑ�креÑ�аючого Духу потраплÑ�Ñ” й широкий Ñ�пектр здобутків Ñ�к українÑ�ької та роÑ�ійÑ�ької, так Ñ– західної (елітарної й маÑ�ової) культури з метою переоÑ�миÑ�леннÑ� культурного доÑ�віду минулого. Головних перÑ�онажів Ð�ндрухович проводить у карнавальній дійÑ�ноÑ�Ñ‚Ñ– Ñ�вÑ�та шлÑ�хом Ñ�амопошуку в забутті, наново-творенні та наново-уÑ�відомленні Ñ�амих Ñ�ебе. При цьому творчіÑ�Ñ‚ÑŒ виÑ�влÑ�єтьÑ�Ñ� чимоÑ�ÑŒ окремим, незалеж-ним від дій та моральної поведінки поетів, що зображені у творі.

Через образи чотирьох героїв автор доÑ�ліджує оÑ�новні Ñ�фери взаємовідноÑ�ин творчої людини зі Ñ�вітом, що визначаютьÑ�Ñ� такими опозиціÑ�ми: митець - проблема Ñ�вободи (ХомÑ�ький), митець - Ñ�оціум (МартофлÑ�к), митець - проблема Ñ�мерті (Ð�емирич), митець - етноÑ� (Штундера). Ð’Ñ�Ñ� Ñ�ерйозніÑ�Ñ‚ÑŒ проблематики зв’Ñ�зків митцÑ� із вÑ�еÑ�вітом прихована. Слово “поет” Ñ– його Ñ�иноніми найчаÑ�тіше звучать у текÑ�Ñ‚Ñ– в підкреÑ�лено буденних, прозаїчних обÑ�тавинах. Це робитьÑ�Ñ� з метою поÑ�Ñ�нити читачу: пиÑ�ьменик не призначений длÑ� Ñ�лужіннÑ� “виÑ�оким ідеÑ�м” Ñ�уÑ�пільÑ�тва, в Ñ�кому він живе, він має бути вільним від обов’Ñ�зку Ñ�лужити будь-кому та будь-чому. Ð�іби на підтверд-женнÑ� таких переконань автора роман відрізнÑ�єтьÑ�Ñ� відÑ�утніÑ�Ñ‚ÑŽ тенденцій-ноÑ�Ñ‚Ñ–, що, на наш поглÑ�д, підноÑ�ить його на виÑ�окий художній рівень, незважаючи на активне викориÑ�таннÑ� згрубілої лекÑ�ики в мові твору.

Ð�еминучіÑ�Ñ‚ÑŒ Ñ�пілкуваннÑ� митцÑ� із Ñ�уÑ�пільÑ�твом Ñ– вÑ�ÑŽ Ñ�кладніÑ�Ñ‚ÑŒ такого Ñ�пілкуваннÑ� розкрито через образ запланованого в програмі Ñ�вÑ�та вечора поезії на Ñ�тадіоні “Трудові резерви” під назвою “Ми Ñ” тому, що наÑ� не може бути”, Ñ�ка розкриває вÑ�ÑŽ неоднозначніÑ�Ñ‚ÑŒ феномену творчоÑ�Ñ‚Ñ– в тако-му Ñ�уперечливому Ñ�віті.

Можемо Ñ�казати, що, керуючиÑ�ÑŒ влаÑ�ним доÑ�відом, Юрій Ð�ндрухович адекватно втілив у романі “Рекреації” вÑ�ÑŽ неоднозначніÑ�Ñ‚ÑŒ, Ñ�уперечливіÑ�Ñ‚ÑŒ, внут-рішню конфліктніÑ�Ñ‚ÑŒ буттÑ� митцÑ� в Ñ�учаÑ�ному українÑ�ькому Ñ�уÑ�пільÑ�тві.

Джерело: http://www.zsu.zp.ua/99/l-article.php?item=38
�втор: Ірина Цапліна