На початку вечора: А. Портнов (історик, культуролог, лінгвіст, один з організаторів та ведучий зустрічі з Ю. Андруховичем) промовив: „Якщо ви помітили, в фойє „Діорами” вивішено два оголошення. Перше — „Битва за Дніпро”. Друге — „Екзотичні тварини”. У що перетвориться сьогоднішній вечір, залежить від нас з вами”.

Если в современной украинской литературе и есть кто-то, кого действительно стоит читать, то Юрий Андрухович — один из этих немногих. Андрухович — наверное, наш самый главный автор, чьи программные произведения («Рекреації», «Московіада», «Переверзія») были изданы в 10 странах мира, включая Германию, Австрию, Швецию, Канаду и США.

Приехав в Днепропетровск, о котором когда-то говорил как про «урбаністичну потвору радянськог штибу», писатель презентовал свою новую книгу «Дванадцять обручів» и дал эксклюзивное интервью «БВ». (Бизнес-Время №33, 2 октября 2003г.)

Дійсно, щодо вечору у організаторів виникали деяки сумніви. Не факт що українська література, навіть найкращі її зразки, відомі широкому колу дніпропетровського читача. Чи прийде публіка, враховуючи те, що місцеві телеканали проігнорували цю подію, не дивлячись на те, що і сама зустріч з паном Юрієм, його прїзд до нашого міста, і презентація нової книжки — абсолютний екслюзив. По-перше, культовий письменник вперше на Східній Україні, по-друге — новий роман «Дванадцять обручів» після львівського книжкового форуму представлено саме у Дніпропетровську. Тож трохи дивувало, що зала була повна. Студенти, політики, письменники, поети, дiячі культури i ті, хто знає, що існує сучасна українська культура.

Серед величезної кiлькостi питань лише деякi могли викликати бурхливу дискусiю (наприклад, чи сподобалось Юрiю писати пiд псевдонiмом Любка Дереша — виявилось, що автор роману «Культ» реально iснує). Але в основному днiпропетровцiв цiкавив внутрiшнiй свiт автора, чи є вiн насправдi таким, яким бачиш його мiж рядкiв. (“Чого ви бiльш за все на свiтi боїтеся? — «Нiчних дзвiнкiв i послань по Е-мейлу, бо вони зазвичай вiщують бiду»).

Дуже щира бесіда затягнулася, і регламент було зламано абсолютно спокійно, без болю з обох сторін. Впевнений в собі, така собі європейська кінозірка, постійно з невимушеною посмішкою, Андрухович, справді зачарував зал.

Інтерв’ю, яке представлено вам — це не півгодинна розмова «під диктофон», а розкуте спілкування до і після презентації за чаєм, та його необхідними чинниками.

- Десять виданих книжок (перша у далекому 1985 році) — признання не тільки на батьківщині, а й в Європі та за Океаном. І не дивлячись на це, нового роману чекали 7 років…

- Мені бiльше подобається жити, нiж писати. Тому процес іноді, затягується. А насправді, під час роботи над романом я зненавидів сам процес написання літературних творів.

- Тобто, можна сказати, що писати вам важко і іноді не по кайфу?

- Те, що я роблю, письменництво, література — це заміна того, що можливо я хотів би робити насправді. Нажаль я не опанував жоднен музичний інструмент, хоча, якби навпаки, то напевно значне простіше мені було б висловлюватись мовою музики.

- Можливо саме через це, останні десять років ваші вірші такі популярні в колах рок-музикантів? Рахували скільки створено пісень на ваші твори?

- Ні не рахував, навіть не всіх виконавців знаю. Звичайно «Мертвий півень» чи «Плач Єремії» — то тішить трохи, хоча не завжди подобається те, що виходить. Власне нова книжка з моїми поезіями яка незабаром вийде носить назву «Пісні для „Мертового півня“. Усе написане верлібром, тому сподіваюсь, що у них не вийде покласти на них музику. (сміється) Звичайно вірші писанi українською мовою, та усi мають iншомовнi назви (взагалi для Юрiя набуло звички змiшувати мови, бо вiн досконало володiє українською, росiйською, польською, англiйською та нiмецькою).

- А самі ніколи не хотіли створити музичний проект?

- Ще з юності мріяв створити власний рок-гурт. Навіть назву придумав: „Вертеп“. Та якось не судилось. А зовсім нещодавно таки записав альбом з польським тріо, сподіваюсь видати його навесні 2004 року.

- Тобто мрії ваші збуваються?

- Так майже всі збулися, тільки не завжди тоді, коли цього хочеться найбільше.

- Можливо вам завжди хотілося й в Дніпропетровську побувати?

- Майже так. Давно мріяв об’їхати Україну, розпочавши саме зі Сходу. Взагалі подорожі, це необхідний компонент мого існування, і не тільки творчості.

- Відомо, що ви робили дисертацію, науково досліджували поезію Антонича (львівський поет 20–30 років).

- Антонич — моя перша поетична любов. Саме з нього почався роман „Дванадцять обручів“ в 1996 році. „Дванадцять обручів весни“ — це назва його вірша. Ну а далі роман виріс в найінтимніший роман за весь період моєї творчості. Там багато не тільки від мене, а чимало про мене.

- Вас перекладали і перекладають, дякуючі Богові, чимало, а от наскільки вдалими є переклади? Відомо що переклад може абсолютно спаплюжити текст.

- До більшості перекладів я причетний особисто, та не завжди можу цього зробити. Так перший перекладений роман вийшов у Фінляндії, тому взнати наскільки вдалий переклад важко. Така ж ситуація з угорською, хоча з листів відомо, що переклад вважається дуже вдалим.

- Напевно банальне питання, ваше ставлення до Оксани Забужко?

- Так часто запитують. (сміється) Ми дуже добрі знайомі, товаришуємо, наскільки це є можливим, хоча ще з Ірпінських семінарів кінця 80-х, де пані Забужко вже була авторитетом, а я початківцем, лишилися відносини наставниці і учня, звичайно умовно.

- Вас називають українським Пелєвіним? Яке ваше ставлення до нього? Чи читали ви його останній роман?

- А його не називають російським Андруховичем? Останній роман не читав, хоча дуже шаную його творчість, улюблений твір „Чапаєв та пустота“, і сподіваюсь найближчим часом познайомитись з ним особисто. Ми запрошені на літературний форум, який пройде в жовтні в Угорщині.

- З кумедного: одного разу на 1-му Національному, мала вийти програма за моєю участю, під назвої: „Зустріч з Юрієм Андруховичем — патріархом Бу-Ба-Бу“ (Ремарка — Ю.Андруховича разом з В.Небораком i О.Iрванцем

вважають родоначальниками постмодернiзму на Українi, коли вони створили творче об’єднання „Бу-ба-бу“ — „Бурлеск-балаган-буфонада“), але редакційне керівництво телеканалу вирішило не перенавантажувати глядацьку публіку різними незрозумілими на їхню думку „бубабубами“, і скоротили назву до „Зустріч з Юрієм Андруховичем — патріархом“. В такому вигляді і пройшла назва в телепрограму. Тим самим величезна кількість віруючих людей, здебільшого похилого віку, зібралась біля телевізорів о пізній порі, десь так о 23–30. Звичайно їхньому здивуванню і обуренню не було меж!

Автор: Тихо АНГЕЛУЦИ
Джерело: http://artvertep.dp.ua/news/230.html