По-перше, він ровесник “того самого” Андруховича, але досі поезій не писав, а був патріархом музичної групи під назвою Бу-Ба-Бу, яка, щоправда, означає не “бурлеск-балаган-буфонаду”, а значно більш прозаїчні речі: “бубон-барабан-бутафорія” Це й не дивно, в музикантів завжди було гірше з вербальним мисленням, ніж у поетів. Зате зі слухом традиційно краще. Бу-Ба-Бу, як і БУ-БА-БУ, складається з трьох людей. Окрім Андруховича, до Бу-Ба-Бу входять Ігор Неборак і Сашко Іздрик (для порівняння, у склад БУ-БА-БУ входять теж Неборак, але Віктор, і теж Сашко, але Ірванець). Як і “той самий” Андрухович, Андрухович цей (для спрощення надалі так і розрізнятимемо авторів як Той і Цей, не плутати з Чуком і Геком), попри те, що поезій сам не писав, був співвидавцем часописів “Четвер-Імперія” та “Перевал 76”, що вже і зовсім попахує плагіатом для тих, хто в курсі, що Той співвидавав “Четвер”, “Перевал”, а “Потяг 76” видає й досі. Що ж до прозової творчості Цього, що його так і хочеться назвати якимось міцнішим словом, то тут, як то кажуть, коментарі зайві. Достатньо самих лише назв: “Реінкарнація”, “Москвіяна”, “Переверзії”, “Тринадцять ритуалів на місцевості” та “Володар перснів”. Єдине тішить – останнім часом автор переорієнтувався у своїх плагіаторських зацікавленнях, припинив списувати з найвідомішого сучасного українського класика та перейшов на наслідування авторів зарубіжних (можна припустити хоча б Дж. Р. Толкієна) або й голлівудських зразків, якщо мався на увазі однойменний блокбастер, уже сам по собі вторинний. Із чим ми і вітаємо не лише його, а й себе, бо зможемо нарешті зітхнути спокійно.

Стосовно презентованої книги віршів, то автор не лише виявляє в ній дивну непоінформованість у багатьох украй важливих для поета речах (наприклад, що “Мертвий півень” давно пишуть у лапках і з великої букви), а й показує свою зверхність, даючи віршам англомовні назви. Складається враження, ніби він хоче образити українського читача цим своїм дивним українсько-англійським суржиком, не кажучи вже про те, що в цьому відчувається явний брак патріотизму. Не поінформований автор і про те, що вірші зазвичай повинні мати рими, писати в них потрібно про поетичні речі, а не про те, що “Дємбєль нєізбєжен!” чи що “Я знаю, що наш дім Україна”. Такі істини пишуть на парканах, а не в поетичних книжках. Соромно, товаришу Андруховичу, на вашому місці я взяла б собі поетичний псевдонім. Назвіться собі Дем’яном Бєдним чи ще якось, а нашого, українського, найсвятішого прізвища не соромте!

Львівська газета

26 січня, 2005 року

Автор: Наталка Сняданко

Джерело: http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/01/26/2038/

Niebo nad nami w gwiazdach. To sierpie?, sierpie?.
Miasto pod nami pi?kne niby Galaktyka.
To sierpie?, sierpie?.
To ognisko, przy kt?rym dopiero co siedzieli?my.

“To Nowy Jork – m?wi? –
Przygotowa? si? do bombardowania”.

Zaczynamy niejednocze?nie,
ale wszyscy czterej. Strumienie si? krzy?uj?,
miasto pod nami syczy i ga?nie ca?ymi
kwarta?ami.

“Wi?cej uwagi na Manhattan – m?wi?. –
Czarnego Harlemu i Bronxu nie ruszamy”.
“Z Brooklinem i Queensem sko?czone” –
dopowiada John,
troch? bardziej pijany i bardziej skoncentrowany.

Zburzywszy Chryslera, Seegram i Empire State
jeste?my w pe?ni zadowoleni z operacji.
Zaci?gamy zamki w rozporkach, wychodzimy
na baz?, w ciemno??, czuj?c si? asami przestworzy.

Minie jeden miesi?c – i takie ?arty wydadz? si?
niestosowne.

Co za g?upi pomys? – cz?stowa? piwem dziwk?
o drugiej w nocy,
podaj?c si? za biznesmana z Pryba?tyki
na delegacji w Kijowie!

A jednak – jaka okazja
pos?ucha?, co wie tutejszy nar?d
o kraju, w kt?rym ?yje,
o tych, kt?rzy nigdy ju? w nim nie b?d? ?yli,
o tych, kt?rzy nie b?d? ?yli w og?le.

Zabili go, opowiada,
do wielu rzeczy si? dokopa?,
by? najlepszym dziennikarzem
w naszym kraju.

Nie mog? prostowa? jej pomy?ek,
nie mog? wiedzie?, jak to by?o naprawd?,
jak naprawd? si? nazywa?.

Po prostu chce si? wierzy? we w?asne k?amstwo:
jestem biznesmanem z Pryba?tyki
(tak, biznesman z Pryba?tyki!),
i ju? od samego rana
w tym kraju
mam podpisywa? umowy, oblewa? je,
pi? kaw?, koniak, ?yka? atenolol,
wysy?a? faksy i esemesy
i wraca? co szybciej do swojej Rygi.

A ona
powtarza i powtarza:

Kikabidze,
Kikabidze jego nazwisko.

Sto baks?w na miesi?c – pomy?la?em.
I wszyscy ci? posuwaj?.
To plus czy minus, jak to rozumie?, pomy?la?em.
I w jakim sensie, pomy?la?em, czy?by w dos?ownym,
a mo?e w przeno?nym?
I w kt?rym by?oby lepiej?
W dos?ownym? W przeno?nym?
Mia?em nad czym my?le?, a poci?g
mkn?? sobie dalej i ko?a
jak g?upie wystukiwa?y
jedno i to samo, jedno i to samo:
Sto baks?w na miesi?c!
I wszyscy ci? posuwaj?, posuwaj?!
Sto baks?w na miesi?c!
I wszyscy ci? posuwaj?, posuwaj?!
Sto baks?w na miesi?c!
I wszyscy ci? posuwaj?, posuwaj?!

Zgodnie z Peterem Zilagim
w ci?gu ostatnich kilku lat
W?grzy stracili ?wiatowy prymat
w samob?jstwach
i teraz s? tylko gdzie? w pierwszej
pi?tce.

To mo?e oznacza?, ?e oni
odnajduj? coraz wi?ksze porozumienie ze ?wiatem.
Czyli ?e coraz wi?cej ludzi rozumie ich j?zyk.
To r?wnie dobrze
mo?e nie oznacza? nic
poza przedwczesno?ci? tego wniosku.

Zam?wili mi taks?wk?
gdzie? mi?dzy pierwsz? i drug? w nocy, kierowca
mia? z osiemdziesi?t lat
i nie m?wi? ?adnym turystycznym j?zykiem.
Dobrze, ?e o takiej p??nej porze
podr?? z Pesztu do Budy
nie trwa zbyt d?ugo,
inaczej przysz?oby mi jak najszybciej
opanowa? w?gierski,
?eby jako? podtrzyma? z nim rozmow?,
co z jednej strony nie jest ?atwe
po dw?ch butelkach wypitej napr?dce
palinki.

Przed mostem Wolno?ci (Szabads?g hid),
on, oczywi?cie, zapomniawszy, ?e nie jestem tutejszy
(zwa?ywszy na jego wiek,
to wcale nie dziwne i nawet naturalne),
zacz?? mi co? z o?ywieniem opowiada?.
Tak, jakbym w swoim codziennym ?yciu
my? spalinowe lokomotywy na dworcu Keleti
i by? w stanie zrozumie? na czym polega dowcip.

Chwyta?em moment,
kiedy mo?na w ?lad za nim si? u?miechn??,
Cho? naj?mieszniejsze by?o co innego:
on nigdy nie s?ysza? nazwy hotelu,
w kt?rym mieszka?em.
Musia?em pokazywa? drog?
gestami, i tylko katedra ?w. Mateusza (M?ty?stemplom)
uratowa?a mnie a jednocze?nie i jego.

Zap?aci?em mu znacznie wi?cej
ni? nale?a?o, po czym dowiedzia?em si?,
?e brakuje mu po?owy z?b?w –
tak szeroko si? u?miechn??.
Czego mi po?yczy?
na po?egnanie?

Dobrej nocy? ?pij spokojnie? Niech ci si? szcz??ci,
synku, by?e? moim milionowym pasa?erem?

To pozostanie jego i moj? tajemnic?.
Tak samo jak ten chorobliwie opuch?y m?ody Cygan,
kt?ry w?cha? klej z foliowego woreczka
nast?pnego dnia na wyspie Ma?gorzaty (Margit sziget).
Spotkali?my si? wzrokiem,
tak jako? wyci?gn?? przed siebie r?k? –
odejd?, niczego tu nie widzia?e?, znikaj.
To pozostanie nasz? tajemnic?.

Nie wykluczam, ?e od czasu do czasu
on myje spalinowe lokomotywy na dworcu Keleti –
?eby tylko prze?y?, zje?? swoj? kanapk?,
zapi? piwem,
?eby tylko by? bli?ej Budy z jej zielonymi
wzg?rzami.

?eby tylko nie skoczy? do tego strasznego Dunaju,
w jego czarno-szare wody,
jednocze?nie przesuwaj?c sw?j ojczysty kraj (M?gyarorsz?g)
o kilka szczebli w g?r?
w ?wiatowej statystyce.