<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?>
<rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>Юрій Андрухович &#187; дванадцять обручів</title>
	<atom:link href="http://andruhovych.info/tag/dvanadcyat-obruchiv/feed/" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>http://andruhovych.info</link>
	<description>біографія, статті, рецензії, інтерв'ю, фотографії, відгуки, коментарі</description>
	<lastBuildDate>Mon, 16 Aug 2010 11:22:59 +0000</lastBuildDate>
	<generator>http://wordpress.org/?v=2.9.1</generator>
	<language>en</language>
	<sy:updatePeriod>hourly</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>1</sy:updateFrequency>
			<item>
		<title>Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»</title>
		<link>http://andruhovych.info/andruxovich-vs-artur-pepa-na-shlyaxu-do-zovsim-inshogo-romanu/</link>
		<comments>http://andruhovych.info/andruxovich-vs-artur-pepa-na-shlyaxu-do-zovsim-inshogo-romanu/#comments</comments>
		<pubDate>Thu, 05 Feb 2009 19:09:46 +0000</pubDate>
		<dc:creator>admin</dc:creator>
				<category><![CDATA[думки]]></category>
		<category><![CDATA[критика]]></category>
		<category><![CDATA[дванадцять обручів]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://andruhovych.info/?p=341</guid>
		<description><![CDATA[Моє перше враження від цієї книги &#8211; нарешті затребуваний, медіатизований, зрілий і не раз уславлений (ба навіть «канонізований») український письменник узявся за універсальне, не обмежене віковими чи «тусівковими» рамками полотно з українського життя 2000-х років. Якщо в перших романах Юрія Андруховича герої апелювали до вигаданих королів на чужій землі («Московіада»), демонстративно тікали від конкретності на [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p>Моє перше враження від цієї книги &#8211; нарешті затребуваний, медіатизований, зрілий і не раз уславлений (ба навіть «канонізований») український письменник узявся за універсальне, не обмежене віковими чи «тусівковими» рамками полотно з українського життя 2000-х років. Якщо в перших романах Юрія Андруховича герої апелювали до вигаданих королів на чужій землі («Московіада»), демонстративно тікали від конкретності на бучних ушануваннях абстрактного Духу («Рекреації») або просто від&#8217;їжджали до карнавальної Венеції («Перверзія»), то в «Дванадцяти обручах», здавалось би, письменник устромив своє перо в самісінький нервовий центр нашого з вами тут-і-зараз &#8211; ось вона, саме ЦЯ Україна в саме ЦЮ добу, до болю знайома і до болю незахищена в своїй «олігофренічній безпорадності». Ця Україна має цілий набір ознак посткомунізму і вічні запитання на устах: звідки ми, хто ми і куди йдемо?</p>
<p>Відповідь на ці запитання буде іншою, ніж у «класичного» Андруховича початку 90-х. Адже його герої вже досягли першої поставленої мети &#8211; «дотягнути до станції Київ» (див. останній абзац «Московіади»). І один із челенджів для письменника, що береться писати про аномічне українське суспільство з його посттоталітарним браком орієнтирів, полягає в тому, щоб дати героям нову мету, до якої прагнути. Для когось ця мета &#8211; написати «зовсім інший роман», в якому була б «можливість міфу й поезії», змога «колажувати час, а з ним і простір, перевернути гори й безодні» (Артур Пепа); для когось іншого &#8211; розгадати значення символічних дванадцяти обручів (Коля), а для третього &#8211; отримати жадану шенґенську візу (Ліля та Марлена)&#8230;</p>
<p>Щоб відповісти на запитання, поставлені новим часом, письменник послуговується постмодерним методом, удаючись до мистецького аналізу минулих історичних діб. Андруховича завжди цікавили історичні передумови сучасності, і цей твір &#8211; спроба систематизувати нашарування кількох історичних епох і логічно завершити мандри автора в часі. Після аналізу барокової та австро-угорської спадщин у «Рекреаціях», після вичерпної характеристики радянської культури в «Московіаді», «Дванадцять обручів» є антологією типів, давно визрілих (у попередніх прозових творах автора &#8211; зокрема в есеїстиці), але художня обробка яких остаточно завершується тільки в цій книзі. Відповідно, постмодерні прийоми ремінісценції та (само)цитування залишаються улюбленими в Андруховича: «якась непрохана авторка жіночих романів зміїно вигулькнула тут», «перепрошую, це з мене раптом поперли «Рекреації». Автор дуже вправно будує на давно закладеному фундаменті цілковито новий культурний об’єкт: «таким чином, пишемо ще раз і спочатку (курсив мій &#8211; О. В.)». Він висловлює тут письменницьке бажання написати нову історію, новим голосом задокументувати сучасні події та ідеї.</p>
<p>Отже, образи «Дванадцяти обручів» &#8211; це нашарування кількох культурних пластів: габсбурзького (початку 20-го сторіччя), польського (Друга Річ Посполита), радянського та пострадянського. Останній є новим для великих прозових форм у творчості Андруховича: за другу половину 90-х та початок 2000-х років в Україні підросли автентичні Ильки Варцабичі, Ярчики Волшебники, покоління юної Колі та «Королівської крільчихи». Всі вони &#8211; питомі українські образи, уможливлені незалежністю, несхожі на запозичених з інших часів та країн Малафєїв, Докторів та Карлів-Йозефів. Читачу впадає у вічі підкреслена несумісність типів, приналежних до різних епох: наприклад, «спрофанованого так званою вищою школою варіанта обмеженого кар&#8217;єриста-цербера, погонича студентів і &#8211; чого вже там? &#8211; безнадійного хабарника» і «того класичного &#8211; віденсько-варшавський стиль &#8211; професора в третій ґенерації, знавця мертвих мов і міжвоєнних анекдотів, пов&#8217;язаного швидше за все з якимось католицьким навчальним закладом або таємним науковим товариством». Ареною ж для зіткнення цих типів є міфологізований карпатський топос &#8211; полонина Дзиндзул, полігон для центральноєвропейської історії з його «мертвим індастріалом» і контрабандно-хоррорним «трансильванським» духом, що відповідає народній концепції «проклятого», «недоброго» місця. На жаль, автор не до кінця опановує це складнюще смислове навантаження місця подій і не пропонує цілісної інтерпретації цього топосу, обмежуючись хронологією подій на полонині та описом кімнати, захаращеної сувенірами різних культур («увесь музей гуцульського мистецтва вкупі з косівським базаром»), які знов-таки несуть багатющі конотації, але яким дещо бракує узагальнення та художньої трансформації. Чи є ці контрастні культури згубними одна для одної, чи веде їхнє штучне змішування до взаємного знищення, чи, навпаки, сучасність зуміла сплавити їх у нову оригінальну єдність? Авторський голос торкається цього питання зокрема на рівні ностальгії за певним цивілізаційним типом (див. посилання на Б. Грабала на початку книги). Носій цього типу Карл-Йозеф, з одного боку, захоплюється новочасною українською культурною сумішшю, а з іншого &#8211; гине на тлі типового (хоч і карикатурно зачорненого) українського культурного ландшафту. За збігом обставин, найщасливішим у кінці книги виявляється подружжя Пепа-Воронич, яке поєднало спадок кількох культур і, зрештою, виглядає найорганічніше на тлі сучасності.</p>
<p>Другим після Карпат важливим топосом роману є Львів, майже по-кундерівськи визначений як «середохрестя загубленої Європи», зображений широко й діахронічно. По цей бік часового відрізку &#8211; Львів пострадянський, «пропахлі запустінням, холодом, пліснявою і безконечним фіктивним ремонтом леґендарні приміщення готелю «Жорж», «криклива й порожня музика», «якісь безецні фізіономії, потилиці й зади», «трагікомічний антураж», «цинічна безвихідь». Це місто-тло. По той бік &#8211; Львів 20-30-х років, уже не тло, а дійова особа, «місто поліційних духових оркестрів, провінційних публічних зібрань, народних кав&#8217;ярень і суспільних чайних», місто богемне й робітниче, пожвавлене гуркотом залізниці та деренчанням фортеп’ян у кублах. Це Львів Богдана-Ігоря Антонича, дещо несподіваного, але чи не найдорожчого авторові героя «Дванадцяти обручів». Йому присвячено відступи у формі лекції професора-філолога та вставної оповіді-біографії. Добре обізнаний із фактами життя й творчості поета, автор витворює міф Антонича для художніх потреб власної книги. Він уписує того в зачарований мікрокосм, де вже живуть головні герої, і робить дух Антонича рушієм подій реального світу (листи юної Колі «зниклому другові», образ «весни розспіваного князя» в рекламному кліпі). Автор навіть пропонує власну версію розв&#8217;язки міфу: Антонич продовжує жити після власної смерті (до речі, вельми контроверсійної) в двох утіленнях &#8211; фізичному (старезний професор Доктор) та духовному (навіки двадцятисемирічний). Думається, роль Антонича в книзі &#8211; узагальнити та репрезентувати, з одного боку, заселену міфами «лемківську» Україну, стихійне «зелене», на тлі якого розгортається головна сюжетна лінія (воно ж наприкінці поглинає «зайду» &#8211; Карла-Йозефа) а з іншого боку &#8211; дух бунтівливого урбанізму, втраченого різноликого Львова, який за багато років по смерті поета проходить через переосмислення на рівні новітньої культури (у фотоподорожах того-таки Карла-Йозефа чи в кліпі «Старий Антонич»).</p>
<p>Оскільки більшість образів, про які йдеться вище, вже частково опрацьовувались самим Андруховичем у раніших творах, він розкриває їх практично вичерпно &#8211; аж до меж, означених його власним методом. Не дивно, що наступна його книга &#8211; «Таємниця» &#8211; написана у формі спогадів та коментарів, але не є новим етапом у творчій кар’єрі письменника. У «Дванадцяти обручах» він іще може переосмислити накопичений культурний капітал. У «Таємниці» звичний ресурс виснажено, а нового ще не відкрито, тому автор не пропонує жодного самоцінного продукту, а «пережовує» вже написане у рамках звичайного письменницького самомилування. Тому «Дванадцять обручів» певним чином є підсумком цілої лінії в творчості Андруховича. Перерісши вік Артура Пепи, він має перед собою новий челендж &#8211; написати-таки отой «зовсім інший роман».</p>
<p>Автор: Ольга Вох<br />
Джерело: http://sumno.com/literature-review/andruhovych-vs-artur-pepa-na-shlyahu-do-zovsim-ins/</p>
<div class="ngg-related-gallery"><a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/00045-1.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="00045-1.jpg" alt="00045-1.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_00045-1.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/4.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="4.jpg" alt="4.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_4.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/404020.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="404020.jpg" alt="404020.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_404020.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" alt="220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0023-1-1.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="0023-1-1.jpg" alt="0023-1-1.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0023-1-1.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/img.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="img.jpg" alt="img.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_img.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/87131.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="87131.jpg" alt="87131.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_87131.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/fot44.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="fot44.jpg" alt="fot44.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_fot44.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/foto-51686-11757.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="foto-51686-11757.jpg" alt="foto-51686-11757.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_foto-51686-11757.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/106.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Андрухович vs Артур Пепа: На шляху до «зовсім іншого роману»" ><img title="106.jpg" alt="106.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_106.jpg" /></a>
</div>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://andruhovych.info/andruxovich-vs-artur-pepa-na-shlyaxu-do-zovsim-inshogo-romanu/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>2</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>«12 обручів» на бульварі Сен-Жермен</title>
		<link>http://andruhovych.info/12-obruchiv-na-bulvari-sen-zhermen/</link>
		<comments>http://andruhovych.info/12-obruchiv-na-bulvari-sen-zhermen/#comments</comments>
		<pubDate>Wed, 04 Feb 2009 21:49:00 +0000</pubDate>
		<dc:creator>admin</dc:creator>
				<category><![CDATA[різне]]></category>
		<category><![CDATA[дванадцять обручів]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://andruhovych.info/?p=339</guid>
		<description><![CDATA[Бульвар Сен-Жермен у Парижі – це вулиця книгарень. В той час як Хрещатик у Києві – вулиця зачинених книгарень. У книгарнях на Сен-Жермен, на полицях східноєвропейської сучасної літератури можна було знайти «Московіаду». «Московіада» французькою донедавна була єдиною книгою українського автора. Але щойно у книгарні надійшов переклад «12 обручів» (Les 12 cercles). З цієї нагоди Юрій [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p>Бульвар Сен-Жермен у Парижі – це вулиця книгарень. В той час як Хрещатик у Києві – вулиця зачинених книгарень. У книгарнях на Сен-Жермен, на полицях східноєвропейської сучасної літератури можна було знайти «Московіаду». «Московіада» французькою донедавна була єдиною книгою українського автора. Але щойно у книгарні надійшов переклад «12 обручів» (Les 12 cercles). З цієї нагоди Юрій Андрухович завітав до Парижа і провів презентацію у бібліотеці Симона Петлюри.</p>
<p>19 район – найбільш проблемний район Парижа. Справа тут не тільки в іміграційному контингенті, тут найбільший відсоток незайнятості населення. Українська бібліотека знаходиться поруч з церковою Св. Жана баптиста з Бельвіль, неподалік Святкової площі (Place des fetes), яка має сумну репутацію після короткометражки «Париж, я люблю тебе» (там хлопця підрізали, але це стало нагодою зізнатися у почуттях).</p>
<p>Вхід до бібліотеки (в першу чергу тут приміщення церкви) зовсім непомітний, а зала презентацій знаходиться на останньому поверсі. Піднімаючись крутими сходами догори, важко не помітити на стінах портрет Тараса Григоровича, рушники, обереги та інші традиційні речі. А опинившись у світлиці (залі презентацій), мимоволі переносишся в затишну українську хатину, прикрашену різдвяною символікою. За вікном поволі темнішає, запалюють свічки, а промінь світла з Ейфелевої вежі став сигналом для початку презентації.</p>
<p>Спершу Юрій Андрухович розповідав про творчість та Бу-Ба-Бу, представляв свою поезію: читав етюди будівель (церкви, корчми, старого заводу) та зізнання в коханні до Варвари Ляндашівни, обличчя якої можна побачити лише на її труні, адже жила вона ще у XVII столітті.</p>
<p>Далі Андрухович розповів про «12 обручів». Цей роман писався після тривалої творчої паузи. «12 обручів» – це любовний трикутник між Цумбрунненом, Артуром Пепою та його дружиною, а також між Україною, Росією та Європою. «Цумбруннен» дослівно перекладається як «коло джерел» і це доволі поширене прізвище у Швейцарії. Також автор знущається і висміює власну дисертацію про Богдана-Ігора Антонича. Дуже вдало описується влада олігархів та сучасна Україна («праздная жизнь» у кабаку). За словами Андруховича, Цумбруннена вбили через безглузде непорозуміння, через те, що він не знав української мови.</p>
<p>Перекладач твору зізналася, що переклад був дуже складним, адже важко перекласти гру слів з української на французьку. І що за змістом роман нічим не поступається світовим бестселлерам.</p>
<p>Далі було вільне спілкування, під час якого Андрухович розповів про:</p>
<p>Останні книги: Книга «Таємниця» вийшла тоді, коли автору виповнилося 47 років. Андруховичу хтось гадав на долоні і сказав, що все закінчиться у 47 років. (Мимоволі пригадується пісня МП «Absolutely vodka»). Таким чином, книга виглядає як певний підсумок.</p>
<p>«Трициліндровий двигун любові» &#8211; це промоційний проект харківського видавництва «Фоліо», щоб заохотити до сучукрліту схід України. Юрій наполягав на назві «Потрійний захист від каріесу». До книги потрапили його ранні оповідання, що писалися під час служби у війську.</p>
<p>«100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки» &#8211; Юрій Андрухович є першим у списку, адже його прізвище починається на А. Далі список продовжує його дочка Софія Андрухович та його зять Андрій Бондар.</p>
<p>Святкування 100-ліття Бу-Ба-Бу: Святкували у Львівському оперному театрі у 1994 році. Тоді Андруховичу виповнилося 34 роки, Ірванцю та Неборакові – 33. Отже, разом = 100 років. Хітом того вечора була літаюча гіпсова голова Неборака.</p>
<p>Знайомство з Сергієм Жаданом: Власне, Сергій Жадан (ще будучи студентом) з’явився у хаті Андруховича недільного ранку. Напередодні була субота і&#8230; Юрій пізно ліг спати й прокинувся не в настрої. Точніше його розбудила о 8-й ранку мати зі словами: «Там до тебе якийсь студент із Харкова». Сергій енергійно розпитував його про творчість, про Віктора Неборака й Олександра Ірванця. Також Жадан зробив університетську театралізовану постановку «Рекреацій» і показав чорно-білі фотографії зі спектакля. А далі, взявши координати Неборака, Сергій Жадан поїхав до Львова.</p>
<p>«Мертвий півень»: Співпраця «Мертвого півня» й Андруховича почалася з того, що «Мертвий півень» записував пісні на вірші Юрія. Зрештою, Андрухович видав книжечку «Пісні мертвого півня» з віршами, з яких пісні зробити просто неможливо. Але МП не знали, що це неможливо і записали альбом «Пісні мертвого півня», який вважається одним з найкращих.</p>
<p>Нові проекти: Наразі Юрій Андрухович хоче написати 11 взаємопов’язаних історій на зразок «Чувирла і чудовиська», адже головними героями будуть негідники. Це, певним чином, виклик соцреалізму, де головним героєм мав бути позитивний комсомолець тощо.</p>
<p>Також автор хоче видати книгу про гурт «Мертвий півень» до їхнього 20-річчя. Нинішні двадцятирічні слухачі – це діти тих двадцятирічних слухачів двадцятилітньої давності. Тобто цю музику слухають кілька поколінь, що робить групу українськими «Роллінг Стоунс». Історія «Мертвого півня» – це історія України за весь час її незалежності. Андрухович вже має декілька годин записів інтерв’ю з кожним з учасників гурту.</p>
<p>Кав’ярні: Андрухович розповів про нинішній культ львівських кав’ярень. Це і знаменита «Криївка», де озброєний до зубів вояк УПА запитує у присутніх, чи є серед них москалі й комуністи. Цікаво, що 90% публіки &#8211; російськомовні. Андрухович відзначив також «Захер Мазох», «Гасову лямпу» &#8211; присвячену героям Франка – бориславським шахтарям та львівським каменярам, та «Жидівську ресторацію», де треба обов’язково торгуватися.</p>
<p>По закінченні презентації гостей частували кутею, пампушками й гарячим вином (глійнтвейоном або glög) та співали колядки.</p>
<p>Джерело: http://sumno.com/reportage/12-cercles-made-in-france-by-ua/</p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://andruhovych.info/12-obruchiv-na-bulvari-sen-zhermen/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>2</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Двенадцать обручей (уривок)</title>
		<link>http://andruhovych.info/dvenadcat-obruchej-urivok/</link>
		<comments>http://andruhovych.info/dvenadcat-obruchej-urivok/#comments</comments>
		<pubDate>Mon, 03 Nov 2008 21:55:38 +0000</pubDate>
		<dc:creator>admin</dc:creator>
				<category><![CDATA[переклади]]></category>
		<category><![CDATA[дванадцять обручів]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://andruhovych.info/?p=311</guid>
		<description><![CDATA[И тем не менее наутро первого дня они конечно все проснулись – кто как, разумеется, и кто с чем.
Артура Пепу чуть ли не силой выдернуло из его сновидений, ему хотелось оставаться там подольше, довести дело до завершения, хоть какого-нибудь, но грохот, устроенный Ромой Вороныч в ванной (лавины сброшенных в раковину умывальника косметических безделиц вкупе со [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p>И тем не менее наутро первого дня они конечно все проснулись – кто как, разумеется, и кто с чем.</p>
<p>Артура Пепу чуть ли не силой выдернуло из его сновидений, ему хотелось оставаться там подольше, довести дело до завершения, хоть какого-нибудь, но грохот, устроенный Ромой Вороныч в ванной (лавины сброшенных в раковину умывальника косметических безделиц вкупе со всяческими флаконами и аэрозолями), решительно прервал его блуждания в потусторонье. Теперь он лежал вверх лицом на своей половине двуспальной кровати, рядом с нетронутой полосой отчуждения между собственной территорией и жениной, и печально реконструировал в себе только что пережитое. Артур Пепа любил это меланхолическое утреннее обследование собственных сновидений.</p>
<p>На сей раз полночи он истратил на то, что все снимал и никак не мог толком снять какую-то с размытой внешностью девицу, скорей всего студентку. Поистине, это был один из скучнейших снов из тех, что случались в его жизни. Ему припомнилось, что в какой-то большей компании она вдруг бросила на него вполне красноречивый взгляд (в принципе, как он теперь понимал, ничего там не было, кроме обезьяньего любопытства) – но этого хватило, чтобы он, старый осел, вознамерился ее колупнуть. Потом они несколько часов о чем-то говорили, уединившись в одной из дальних комнат, при этом он очень удивлялся собственной простоватой изобретательности, когда всякий раз умудрялся выводить их беседу из безнадежного тупика, отыскивая какой-нибудь последний шанс для ее продолжения. К тому же они беспрерывно курили всякое говно, и Пепа, слегка побаиваясь, думал о неизбежном приближении первых поцелуев. Студентка, как нарочно, оказалась довольно неосведомленной, она, правда, что-то такое слыхала о своем собеседнике как об интересном человеке, но очень слабо представляла себе, чем он вообще занимается, поэтому больше рассказывала о собственной жизни – о родителях, братьях и сестрах, и еще каких-то родичах из Пйотркова Трибунальского в Польше, да о какой-то Багире, которая привела враз четырех котят, и сколько у нее подруг, и кто из них настоящие, а кто только делает вид, будто они ей подруги, потому что в действительности это такие сучки (тут она раз десять, будто ее заело, с напором повторила «сучки, сучки, сучки»), но, в конце концов, перескочила на то, как все они ежедневно ходят на пары (при том сообщила расписание занятий в полном объеме с понедельника по пятницу, особенно запомнилась латентная цикломеханика в четверг) и как списывают друг у друга конспекты, прогуливают семинары, посещают кружок аэробики, потому что тренер по плаванию пристает, далее было о том, как им живется в общежитии, как они заклеили на зиму окна – и даже в общем умывальнике, причем в умывальнике большая половина раковин разбита, а также, как они готовят себе макароны по-флотски и ходят этажом ниже смотреть «Большую стирку». Отвечая что-то совершенно невпопад на ее вопрос о том, чем закончилась вчерашняя серия «Бандитского Петербурга», которую она пропустила из-за (внимание – сон!) метеоритной бури, он ловко перевел беседу на ее колготки, выслушав попутно историю о каком-то Славике с базара, который посоветовал ей носить на размер меньше. Имелись в виду, конечно, джинсы, в которые, несмотря на глухое разочарование Артура, неизвестно когда и как успела превратиться ее короткая юбчонка с разрезом. Потом настал черед преподавателей – и все они промаршировали, как по авансцене, перед деланно заинтересованным взглядом Артура, какие-то абсолютно лишенные харизмы пани и панове, что-то около двадцати фигур, каждую из которых студентка описала в деталях и не без ехидства («А Яков Маркович, химик, вечно портит воздух!» – радостно завершила она). Пользуясь неожиданной говорливостью девицы, Артур Пепа тем временем обдумывал свои дальнейшие шаги, памятуя о необходимости подобрать ключ, чтобы закрыться изнутри и, наконец, перейти к конкретным любовным действиям. Поэтому пока девушка, продолжая методично сбрасывать его ладонь cо своих коленей (джинсов на ней уже не было), рассказывала о нависшей над ней перспективе незачета по таксонометрии, он успел рассмотреть внимательно, что и где тут находится, и в результате решил, что еханый ключ должен быть не иначе как в унитазе, вмонтированном прямо в паркетный пол посреди комнаты – и ключ действительно оказался там, поэтому, вытерев его как следует бумажной салфеткой Tempo, он, как-бы беззаботно пританцовывая, приблизился к двери и успел запереть ее на два замка как раз в тот миг, когда неведомый лосяра принялся колотить в нее с противоположной стороны, вероятно, рогами. Девушка тем временем села на унитаз и вполне откровенно прожурчала свое пи-пи, как она сама это назвала, чего оказалось достаточным для того, чтобы лосяра за дверью угомонился и заглох. Потом Артур Пепа сказал ей, что он ее очень любит, но девушка лишь отрицательно качала головой и запрещала ему касаться даже груди, вместе с тем позволяя держать себя за руку. </p>
<p>Пришлось убеждать ее еще активнее, и он обнаружил в себе просто фантастические ресурсы любовной лексики (все эти куртуазные каскады так и остались там, во сне, хотя он помнил, что там был высший пилотаж), он говорил, что ждал ее всю свою жизнь, что он вообще однолюб, но однажды в жизни случается чудо, и сегодня оно случилось, и ему для полного счастья достаточно знать, что она где-то тут, рядом (самое смешное, что в этих порывах он как-то даже назвал ее ласточкой, от чего, проснувшись, почувствовал особенный стыд), при этом он обцеловывал ей руки и плечи, возбуждаясь все сильнее, он должно быть весь светился изнутри любовью и нежностью, и наконец она кокетливо сказала свое «ну хорошо, сегодня я тебе поверю», после чего улеглась перед ним на живот, уже совершенно голая. И тогда, попытавшись войти в нее сзади, Артур Пепа понял, что на самом деле ему не так уж и хочется, глупее всего было то, что на все это истрачено столько времени и усилий, а теперь оставалось разве что извиниться за беспокойство – и в ту минуту, когда последняя надежда на хоть какую-нибудь эрекцию махнула прощально рукой, за дверью снова стали бешено грохотать, на этот раз всяческими флаконами и аэрозолями, и под шум воды, пущенной в ванну его женой изо всех имевшихся там кранов, Артур Пепа разлепил глаза.</p>
<p>Вот так и лежал он теперь навзничь, раздумывая, можно ли такое сновидение считать эротическим, не является ли оно еще одним свидетельством уходящего времени, утекания жизни и – самое главное –  не предвещает ли чего-то очень недоброго.</p>
<p>«Какой дурень, дурень, Боже, какой дурень!» – думала свое пани Рома. «Какой дурень, дурень, дурень», &#8211; не переставала думать она, садясь в свеженаполненною акриловую ванну причудливой формы.</p>
<p>Вода показалась ей слишком горячей, и она открутила холодный кран, одновременно думая о двух вещах: что вода горячая и что он дурень. К тому же он так быстро стареет, что это похоже на стихийное бедствие. И если бы все эти дуры, которых он, этот дурень, пытается соблазнить/которые пытаются соблазнить его, если бы все эти дурочки могли знать, как он стал слаб, бездарен и неинтересен и насколько он к этому охладел! Неужто точно так же выпрашивали бы у него автографы?</p>
<p>Да он просто дурень и больше никто, подытожила она, блаженно вытягиваясь в ванне.</p>
<p>Ей нравилось омывать этой зеленоватой, чуть пенистой водой свои довольно широкие, плавно округленные плечи. Плечи числились среди ее выдающихся достоинств. «Мне надо бы носить вечерние платья с открытыми плечами», &#8211; подумала она и представила себя в девятнадцатом веке. Мимо нее, тяжело дыша и потея, протиснулся сквозь толпу каких-то подлых аристократов Оноре де Бальзак. Довольно красноречиво при этом взглянув на ее декольте.  «А бальзаковский возраст – это сколько?» – подумалось ей. То есть со скольких лет это начинается, уточнила она, открыв глаза. В каком возрасте моя кожа начала цвести по весне? Хорошо, что у меня впереди еще несколько весен.</p>
<p>Хорошо, что можно вот так лежать в этой зеленой весенней воде. И главное – сколько угодно – горячей и холодной. Это вам не Львов. Тут вам не по часам. Здесь вам всегда. Эти миллионеры могут все. Интересно, когда он к нам выйдет? И как он может выглядеть? Наверно, что-то такое лысое, с большим брюхом и узенькими щелками вместо глаз. Полтора метра ростом. Складки на затылке и т. д. Они обычно бывшие спортсмены, борцы. Трудно представить себя в постели с борцом. Вечно на лопатках. Разве что с борцом за независимость, сострила она.</p>
<p>«Вот – мое тело», &#8211; подумала она, привстав в ванне и сосредоточенно намыливаясь. </p>
<p>«Почему мое тело именно мое? – предалась она любимым софизмам. – Это так странно: думать о своем я, что такое я, почему я это я. В этом что-то кроется, от нас упрятана какая-то главная мысль. Это тело могло быть чьим-то. Почему оно мое?»</p>
<p>Ее тело с годами набрало немного веса, но не чересчур. Она все еще оставалась привлекательной – тут уж вне всяких сомнений, это покрытое легкой паволокой пара зеркало напротив не позволяло солгать (на самом деле зеркало, как и большая часть обломков искаженного Антимира, все-таки немножко лгало: оно слегка вытягивало и тем самым делало стройнее фигуры – сейчас как раз настолько, чтобы пани Рома оставалась вполне довольной своим телом).<br />
«Дурень, &#8211; подумала она, &#8211; безнадежный идиот и законченный дурень».</p>
<p>Она не просто оставалась привлекательной – она была сексуальной. Ибо сексуальность – это прежде всего уверенность. Что-то такое она вычитала неделю назад в журнале «ELLE Україна». Ей эта формулировка очень понравилась своей стройностью и точностью: «Сексуальность – это уверенность». И действительно, черт возьми, размышляла пани Рома, чем еще может быть сексуальность, если не уверенностью, и разве можно представить себе неуверенного человека сексуальным! С того дня она решила быть уверенной. Она столько лет прожила в неуверенности, что теперь оставалось лишь уверенно брать все, что оставалось. «Почему самые важные для нас истины приходят так поздно»? – состроила она гримасу зеркалу и, конечно, показала сама себе язык. Язык ассоциировался с шарообразной формы мороженым, которое следовало долго, страстно и со всех сторон облизывать. «Это телевизионное», &#8211; правильно определила пани Рома. </p>
<p>Потом ей захотелось постоять на одной ножке, сделать несколько упражнений, например, ласточку. Она сто лет не делала ласточку. Линии шеи, плеч, спины, ягодиц и ног образовывали свои прекрасные дуги, полукружья и выпуклости. Она открыла для себя собственную совершенную пластичность. Ее с детства убеждали в том, что она неуклюжа.</p>
<p>Интересно, кто первым выдумал такую чушь? Любимый папочка с его маразмами? Ненавистная маменька с ее миазмами? А может, это он ей внушил, чтобы держать подле себя на коротком поводке, старый желтозубый мольфар?</p>
<p>Пани Рома никак не могла вспомнить, считалась ли она неуклюжей еще до Коли, или уже после нее. Еще до замужества или уже после него? Еще до школы или уже после нее? Еще до собственного рождения? Возможно, кто-то так решил за нее – и кранты?</p>
<p>Он следил за каждым ее движением, не позволял танцевать с другими, а сам танцевать не умел. И именно потому, сраный старый пес, он всем говорил, что его жена не танцует, что она – ой держите меня! – стыдится собственных движений! А  теперь, сдохший старый мольфарище, гляди – вот как я – держите меня! – делаю ласточку!                   </p>
<p>Она просто не могла не поскользнуться, тяжело не плюхнуться в ванну, вздымая пенные брызги и выплеснув при этом на коврик с надписью «Слава Йсу!» добрую треть воды. «Идиот, &#8211; подумала она, &#8211; Боже, какой идиот, ушлепок и дурень!»</p>
<p>Чуть позже, массируя под душем слегка ушибленное и от того не менее соблазнительное место, она добавила: «Я стою между ними обоими». Ей хотелось продолжить эту свою мысль, но она была словно загипнотизирована. Я стою между ними обоими. Я стою. Меж ними. Обоими. Ясто. Ю. Меж. Нимиобо. Ими.</p>
<p>Позже, когда она уже вытиралась всеми пятью полотенцами, ее мысль продвинулась немного дальше: «Одного из них я люблю, второй мне нравится».</p>
<p>Хотя чего-то здесь не хватало. «Один из них любит меня», &#8211; твердо знала она. В отношении второго не было уверенности, поэтому о нем молчок. Одного из них я люблю. Один из них любит меня. Одногоизних я. Одинизних меня. Тело сделалось сухим и теплым. Несомненно, это было ее тело. Хорошо, что оно было ее.</p>
<p>Она снова стояла перед зеркалом – теперь уже вылезши из ванны. Она втирала в себя свой любимый крем от морщин.<br />
«У тебя взрослая дочь», &#8211; послышалось гнусаво у нее за спиной.</p>
<p>O Scheisse , выругалась она по-немецки. Он снова тут! Она уже знала, что сейчас он прицепится сзади и начнет дышать ей в затылок, щекоча шею опущено-пшеничными усами. Его не увидишь в зеркале, но он тут. Она решила не оглядываться.</p>
<p>«У тебя взрослая дочь, &#8211; пропыхтело еще раз. – Подумай о своем возрасте. Ты моя».</p>
<p>«Убери руки, &#8211; подумала она в ответ, вздрогнув от холодного тисков на талии. – И отойди, исчезни. Тебя нет».<br />
Но ей было властно повторено: Ты моя.</p>
<p>«Только не это», &#8211; подумала она, почувствовав, как он наклоняет ее вперед; она попыталась сопротивляться, но у него было в тысячу раз больше сил в холодных руках, и эти-то машинно холодные руки сомкнулись у нее на грудях, а потом одна из них прижала ее голову к эбонитовой поверхности туалетного столика перед зеркалом. «Не надо», &#8211; умоляюще подумала она, почувствовав, как что-то ужасно холодное, еще более холодное, чем руки, какой-то ледяной штырь с шишковатым жестким наголовником, силится вломиться в нее сзади. Ей хватило мига, чтобы понять, что любое сопротивление напрасно, и сейчас произойдет то, что уже не раз происходило с нею в ее снах и заканчивалось ее позорным капитулянтским оргазмом. Но, как только она поняла это, ощущая глубоко в себе первые безжалостные толчки ненавистного и сладкого поршня, так сразу же поняла и другое – это всего лишь сон, и из него можно в любой момент проснуться – стоит только захотеть.</p>
<p>Поэтому она незаметно освободила правую руку из-под навалившегося на нее смертельно-ледяного груза, и наугад потянулась к шторе справа от зеркала, чтобы отогнать его брызгами дневного света. Она еще слышала, как посыпались со всех полок попутно задетые нею неисчислимые, главным образом венские, флаконы, аэрозоли и тому подобные прибамбасы, как все это загремело разноцветной лавиной в умывальную раковину и на кафельный пол, а потом световая белизна резанула ей по глазам, ледяной поршень вдруг обмяк, ослаб и безболезненно из нее выскользнул.</p>
<p>Вода в ванне успела остыть. Пани Рома снова отвернула горячий кран и, понемногу приходя в себя, даже не удивилась, увидев повсюду – на полу и в умывальной раковине – следы своей недавней борьбы, о которой тот дурень, дурень, дурень и конченый идиот в соседней спальне не был способен даже догадываться.</p>
<p>Режиссер Ярчик Волшебник тем утром перечитывал сценарные варианты видеоклипа, который он прибыл сюда снимать. Речь шла о многоминутной рекламе чудодейственного «Бальзама Варцабыча» – поразительно гадкого и вероятно небезвредного для здоровья потребителей пойла, которое недавно появилось на рынке алкоголей и никак не могло пробить себе дорогу среди широко известных и признанных конкурентов. Не помогала ни смехотворно низкая цена в шесть гривень шестьдесят пять копеек, ни тускло-болотный цвет изделия, что по идее производителя должно ассоциироваться с карпатским долголетием, ни даже вполне симпатичный слоган «Споконвіку і назавжди» , старательно выведенный ложнославянской вязью на этикетках. Исправить ситуацию могла только навязчиво-громкая рекламная кампания. Продукт, заказанный Волшебнику, планировался для всех телеканалов страны, хотя – и представитель заказчика не скрывал этого – генеральной целью был выход на НТВ, СТС, ТВН, RTL, а также даже на MTV.</p>
<p>«Знаешь, ты возьми телку, или лучше двух, &#8211; выкладывал свои пожелания по проекту представитель заказчика, короткошеий бычара без указательного пальца на правой руке и большого на левой, &#8211; возьми двух телок, одень их такими, знаешь, гуцулками, вывези их на полонину и…»</p>
<p>Дальше представитель заказчика не говорил ничего, только лишь доливал в свой стакан балантайнса и одной из беспалых ладоней закидывал себе в акулью пасть пригоршни земляных орешков, перемалывая их одновременно всеми четырьмя рядами зубов. Что должно было происходить после его неоднозначного «и», входило, очевидно, в окончательную компетенцию режиссера-постановщика. Они ему верили как деятелю культуры, и представитель заказчика не забыл это подчеркнуть. Это происходило во Львове, семь с половиной недель назад.</p>
<p>А сейчас Ярчик Волшебник читал в сценарной заявке № 1 вот такое: «Солнечным полонинским утром пара одетых в колоритнейшие образцы гуцульских народных костюмов молоденьких девчат весело бегают по траве. Вокруг них летают мотыльки. Девчата смеются очень весело. На них красивые сапожки ниже колен. Одна из них срывает красивые цветы. Вторая сплетает из них красивые веночки. Когда оба веночка готовы, красивые девчата одевают их на себя. Одна из них кладет руки на плечи другой, а та свои ей на талию. Они кружатся в вихревой гуцулочке. Колени. Танец делается все быстрее. Девчата кружатся то в одну сторону, то в другую. Колени плюс. Музыка становится  все быстрее. Наконец они падают друг другу в объятия, их губы сливаются в поцелуе. Они целуются все страстней. Голос диктора: Споконвіку і назавжди: пісенний край завзяття і труда . Появляется бутылка «Бальзама Варцабыча» на полэкрана. На второй половине экрана – девчата, они все еще жадно целуются. Голос диктора: Бальзам Варцабыча – как поцелуй горянки. Дозволь себе смочить губы».</p>
<p>«Интересно, сколько они платят этим засранцам за подобную пачкотню?» – подумал Ярчик Волшебник, брезгливо отодвигая в сторону сценарную заявку № 1 и погружаясь в сценарную заявку № 2. </p>
<p>Там писалось: «Солнечным полонинским утром пара молоденьких девчат в веселых желто-черных полосатых юбочках и с прозрачными веселыми крылышками за спиной весело перелетают с цветка на цветок. На одном из цветков они начинают кружиться в вихревой гуцулочке. Бедра. Танец делается все быстрее. Девчата кружатся то в одну сторону, то в другую.</p>
<p>Бедра плюс. Музыка становится все быстрее. Наконец они падают друг другу в объятья и их хоботки (на бумаге было ошибочно напечатано чеботки, но Ярчик Волшебник не позволил сбить себя с толку) сливаются в поцелуе. Они сосут все страстней. Голос диктора: Издревле и навсегда: ни единого шанса для трутней. Появляется бутылка «Бальзама Варцабыча» на полэкрана. На второй половине экрана – девчата, они все еще работают хоботками (все-таки хоботками, убедился Ярчик). Голос диктора: Бальзам Варцабыча – как мед родины. Услышь гуденье живых пчел».</p>
<p>«Без политики не обошлось», &#8211; скривился Ярко Волшебник, в то же время невольно согласившись, что второй вариант выглядит получше. «Вот только как сделать, чтоб эти глупые прошмандовки летали?» – задал он себе серьезный технический вопрос.</p>
<p>(Тут стоит уточнить. Смета видеоклипа предусматривала гонорары, достаточные для того, чтобы пригласить пару вполне пристойных моделек пусть не из какого-нибудь киевского, то уж по крайней мере из любого львовского агентства. Но Ярчик Волшебник как опытный исполнитель подобных заказов уже привык относиться к сметам творчески, без устали маневрируя между статьями расходов. Таким образом, знакомый деляга, бывший культмассовик из Чертополя, подбросил ему двух местных бедолаг-стриптизерок, крашеную в черный цвет блондинку и крашеную в белый брюнетку, соответственно «Лилю» и «Марлену», так он сам когда-то их назвал. Те готовы были клюнуть на любой мизер, поскольку уже добрых полтора месяца ничего не зарабатывали в связи с великим постом. И это как раз они были только что мысленно названы глупыми прошмандовками).</p>
<p>Но в папке еще лежала последняя сценарная заявка № 3: «Глухой полонинской ночью проходит тайный обряд мотоциклистов где-то на зачарованном карпатском кряже. Они носятся вокруг огромного костра, потом соскакивают с машин и начинают танцевать, передавая из рук в руки разные бутылки («Джим Бим», «Курвуазье», «Акапулько», «Смирнофф») и по очереди припадая к ним. Калейдоскоп лиц, отблесков огня на камнях и траве, вспышки разноцветных жидкостей. Жребий падает на двух девчат. Одна из них черная как ворона, другая белая как голубка. Это выясняется, когда они снимают свои мотоциклистские шлемы. Они остаются в центре хоровода и, почти облизываемые языками пламени, начинают сбрасывать с себя мотоциклистскую кожу. Все бородачи просто замирают вокруг в напряженном ожидании с похотливыми разинутыми рожами. Но через мгновенье девушки уже танцуют гуцулочку, одетые в колоритнейшие образцы традиционных народных костюмов. Все снова пускаются в пляс вокруг них, а бутылка, которую теперь передают по кругу – только одна, зато хорошо узнаваемая бутылка. Остатки из нее выплескиваются в огонь, жидкость взрывается, над костром вздымается большой столб света, и вдруг вокруг начинает шевелиться земля. Девчата продолжают танцевать, а тем временем из-под земли восстает гигантский скелет, за считанные секунды он обрастает мясом, волосами, одеждой, молниеносно проносится в обратном порядке через все стадии и кондиции человеческой физиологии, постепенно переменяя личину мертвеца на личину старости, а ту – на личину зрелости и так далее – и вот перед нами уже молодой красавец-парень, он вертит обеих девчат – черную и белую – в неистово бешеном вихре гуцулочки, крепко-накрепко ухватив их руками ниже талий. Музыка делается все быстрее. Голос диктора: Издревле и навсегда: своего не чуждаемся. Появляется бутылка «Бальзама Варцабыча» на полэкрана. На другой половине экрана – улыбающийся парень и счастливые девчата в его объятьях в постели. Голос диктора: Бальзам Варцабыча – как живая вода. Поднимет даже не набальзамированного».</p>
<p>«Вот это класс, &#8211; подумал Ярчик Волшебник. – Тут бы я разгулялся. Энья, Мерилин Менсон, Катя Чили. Стенли Кубрик. Стивен Спилберг. Фредди Крюгер.  Спецэфекты, графика, анимация, фотошоп, корел драв. Найти десятка два приличных мотоциклов – тоже не проблема, да и пару нормальных небритых байкерских рож тоже. Мертвяка найду классного, и старого козла. Но где мне взять этого молодца-красавца? Эдакого красавца-молодца?»</p>
<p>Ближайшее мужское окружение как-то и вправду все меньше соответствовало мифологическим стандартам. Было, правда, несколько более-менее декоративных актеров, но их в последнее время приглашали в рекламу настолько часто и неразборчиво, что их захватанные физии просто перестали выстреливать, ощутимо надоев всему свету или, по крайней мере, отдельно взятой стране. Поэтому Ярчик Волшебник совершенно справедливо задумался над проблемой главного героя и, почесав рыжую волосатую грудь, двинулся на поиски кухни, а там обещанного в договоре – как обязательная составляющая трехразового ежедневного питания &#8211; завтрака.</p>
<p>- Да ничо, &#8211; сказала Лиля, беспородная, но вполне ладная кошечка, потягиваясь в постели.</p>
<p>- Нормально, наверно, &#8211; согласилась с ней Марлена, кошка номер два, только черная, вылезая из-под призеркального столика, под которым только что нашла потерянную золотую сережку. </p>
<p>Они были лучшими подругами и никогда не ругались, поскольку любили друг друга, как сестры. И не только.</p>
<p>- Типа как в Чехии, &#8211; добавила Лиля. – В Чехии номера похожие: мебель, комнаты.</p>
<p>Как-то она действительно ездила в Чехию, где ей обещали место танцовщицы в &#8211; как это называли вербовщики &#8211; главном варьете города Праги. Но ей так и не удалось пересечь словацко-чешскую границу, и она полгода с лишним прозябала так называемой посудомойкой (сто баксов в месяц и все тебя трахают ) в каком-то долбанном погостинстве на окраине Лептовского Микулаша. Но об этом знала только она.</p>
<p>- В Чехии классно? – спросила Марлена, вкалывая перед зеркалом вновьобретенную сережку в ухо.</p>
<p>- Как в Бундесе, &#8211; вздохнула Лиля. – Почти так же. </p>
<p>Она где-то слышала это сравнение, в каком-то поезде. Там ехала такая знающая все на свете дама, на весь вагон сообщавшая, что в Чехии они почти как в Бундесе живут. Теперь Лиля воспользовалась подсказкой памяти.</p>
<p>- В Польше тоже так ничо, &#8211; уверила Марлена. – Там триста в месяц получают.</p>
<p>- И ты получала? – не без сомнения спросила Лиля.  </p>
<p>- А то нет, &#8211; твердо сказала Марлена, делая вид, будто не замечает сомнений подружки. – Иногда, правда, и меньше.</p>
<p>- А ты там тоже танцевала? – продолжила обустраивать свой капкан Лиля.</p>
<p>- А то нет, &#8211; повторила любимый ответ Марлена. – Классный такой бар, валютный. Так и назывался по-ихнему – Бар Валютовы. Для солидняков. И фирмачи заходили, сидели.</p>
<p>- А чо Руслан говорил типа ты по вокзалам? – клацнул зубами Лилин капкан.</p>
<p>- Руслан? – переспросила Марлена, немного нервно хватая косметичку.</p>
<p>- Типа он на каком-то вокзале тебя вычислил, &#8211; уточнила Лиля зевая.</p>
<p>- Пиздит он много, &#8211; нашлась с ответом Марлена. – Ты шо, ему веришь? Он же придурок!</p>
<p>- Придурок, не придурок, а уже третью тачку поменял, &#8211; аргументировала Лиля.</p>
<p>- Большое дело тачки менять, &#8211; парировала Марлена, высыпая из косметички на столик все имеющееся достояние. – Пусть он лучше расскажет, как его с селедками на штуку баксов кинули.</p>
<p>Лиля еще раз по-кошачьи потянулась и села в кровати.</p>
<p>- Пани Валевска? – спросила она через минуту, глядя, как Марлена приступает к покраске век.</p>
<p>- Эсти Лаудер, &#8211; ответила на это Марлена, решив ни в чем не соглашаться с подругой.</p>
<p>- Мне больше МаксФактор. Или Ревлон. – Лиля начала снимать через голову куцую ночную сорочку, собственно говоря, комбинашку. – Эсти Лаудер у нас в основном паленый, &#8211; добавила как бы между прочим. </p>
<p>- А я не у нас брала, &#8211; замахнулась на превышение Марлена. – Мне подарили. Мущина один из Бенилюкса, бизнесмен.</p>
<p>- Я тебе скажу, что в загранке все равно как бабки получать, &#8211; вернулась к теме Лиля, найдя наконец у изголовья на полу свои символические, как она их называла, труссарди. – Лишь бы платили нормально.</p>
<p>- У тебя складка на животе, &#8211; заметила Марлена. – Пресс бы подкачать. </p>
<p>- На любителя, &#8211; махнула рукой Лиля.</p>
<p>- Скоро не сможешь нормально на сцене выглядеть, &#8211; не отставала жаждущая реванша Марлена.</p>
<p>- А мне по барабану, &#8211; чуть вскипятилась Лиля. – Все равно не намерена до конца жизни перед мужиками под музыку раздеваться.</p>
<p>- Глупо, &#8211; пожала Марлена плечами, завершая молниеносную роботу с веками и переходя к губной помаде. – Ты ж и так ничо не умеешь! Орифлейм, &#8211; сообщила она же через минуту, показывая Лиле свою губную помаду.</p>
<p>- Большое дело, &#8211; не сдавалась Лиля, решительно вставая с постели и порывисто застегивая бюстгальтер. &#8211; Ты Леську из тридцать второй группы в училище помнишь? Крашеная такая, ничо особенного! Так она теперь в Италии, в этой, ну такой город с водой типа как Венеция, знаешь? У нее там типа место в платном туалете – просто сидеть весь день. И получает нормально, а еще вроде мужика нашла, какого-то армяна или грека или типа того. И уметь ничо не умела, даже на сцене раздеться&#8230;</p>
<p>- Платный туалет? И просто сидеть? – Марлена даже ненадолго приостановила намазывание губ.  </p>
<p>- И просто сидеть! – продолжила атаку Лиля, по давнему обычаю всех прародительниц уперев руки в бока. – Ну, там типа порядок поддерживать, жетоны продавать&#8230;</p>
<p>- Все равно это работа, &#8211; покачала головой упрямая Марлена.</p>
<p>- А у нас не работа? Не, ну ты скажи – у нас не работа? – Лиля встряхнула выбеленной гривкой, не отпуская собственных боков из собственных же рук. – Танцы называются! Бальные танцы! Не бальные, а ебальные! Знаем ихние танцы – каждому только бы полапать на халяву, а то и трахнуть надурняк! И все бабло кидалам, а нам&#8230; Знаешь, сколько нам достается?</p>
<p>- А то не, &#8211; сказала Марлена.</p>
<p>- Ничего ты не знаешь, гуцулка дурная, &#8211; возразила Лиля. – Нам шесть с половиной процентов достается, поняла? Шесть целых, пять десятых!</p>
<p>- Сама ты гуцулка, &#8211; не удержалась Марлена, швыряя в Лилю пустой, к сожалению, косметичкой. – Гуцулка Ксеня ! – добавила она, чтобы допечь окончательно.</p>
<p>Однако Лиля на это только показала ей средний палец – жест, которому научилась от знакомого Паши из налоговой – и исчезла за дверью ванной комнаты.</p>
<p>- Зубы почисть! – крикнула ей вслед Марлена.</p>
<p>Она не видела снова показанного ей из-за двери среднего пальца, зато услыхала, как в унитаз громко спустили воду.</p>
<p>Юная Коломея Вороныч, или если угодно просто Коля, уже давно ощущала сильный голод, поэтому, так и не дождавшись ни знаков внимания, ни признаков пробуждения из комнаты стариков, самостоятельно двинулась навстречу собственному приключению. К счастью, поиски кухни не заняли много времени – прошмыгнув мимо двери с надписью ДЕФЛОРАЦИОННАЯ и почти не обратив внимания на другую дверь с надписью LASCIATE OGNI ESPERANZA , она наконец оказалась в угловой кладовой, где сразу бросилась к изъеденным шашелем старым буфетам. Коле подумалось, что больше всего ей сейчас хотелось бы сырного пирога – и она тут же его нашла. Пирог был довольно свежий, кто-то уже отрезал от него несколько кусков, но большая часть на блюде еще оставалась нетронутой. Кроме того, Коле хотелось молока, но этот компонент ее желания был выслушан невнимательно, посему пришлось удовольствоваться баночкой темно-зеленого елового меда, что само по себе тоже выглядело неплохо.</p>
<p>Коля присела к столику перед окном и, отламывая от пирога ломоть за ломтем, макала их прямо в медовую банку. При этом она смотрела на горы за окном, на мокрую от тающего снега траву, на ветер, почти беспрерывно барахтающийся в можжевеловых зарослях. День был солнечным, а пирог с медом очень вкусным. Коля старалась не чавкать, хотя была ужасно голодной, и ей нестерпимо этого хотелось. «Сырный пирог, &#8211; думала она. – Это классно, это просто кайфово!»</p>
<p>Однако полет ее мыслей был перерван бесцеремонным появлением в кладовой старого толстяка пана Доктора. Он вошел туда, протирая свои довоенные очки и счастливо жмурясь от солнечного света.</p>
<p>- Какая краса! – сказал Доктор. – Мое любезное почтение молодой панне. Хороший пирог?</p>
<p>Коля как раз наполнила рот сладко-густой массой, поэтому сумела отреагировать только невыразительным «угу».</p>
<p>- Утро и молодость, &#8211; не умолкал Доктор, усаживаясь рядом за столик. – Все, чем дышит настоящая поэзия. В вашем возрасте (он произнес моводость и водвасте, но было ясно, что на самом деле это слова &#8211; возраст и молодость), в вашем возрасте поэзией определяется каждое душевное движение. Вы любите поэзию?</p>
<p>- Да, &#8211; ответила Коля, проглотив.</p>
<p>- Да! – убежденно кивнул головой Доктор. – Тот период, которым вы сейчас, милая панна, имеете счастье наслаждаться, один молодой поэт когда-то назвал приветствием жизни. Вы, конечно, знаете, какого поэта я имею в виду?</p>
<p>Доктор взглянул на Колю чуть поверх очков, как доброжелательный экзаменатор.</p>
<p>- Да, &#8211; ответила Коля не совсем уверенно.</p>
<p>- Я знал, я знал, что вы знаете! – искренне обрадовался Доктор. – К сожалению, в последнее время наша молодежь не слишком ориентируется среди этих имен. Но вы не такая, я уверен. Ешьте, прошу вас, ешьте дальше, пирог очевидно очень вкусный, не говоря уж об этом чудесном горном меде! (Он сказал горьгом, но Коля все равно продолжила есть, правда, теперь уже как бы через силу).</p>
<p>- Богдан-Игорь Антоныч, &#8211; заговорил профессор через мгновение, открыто любуясь ее молодым аппетитом, &#8211; был и останется в нашей памяти как поэт прежде всего весны и молодости. Поэт весеннего похмелья – так он сам о себе сказал и лучше него не скажешь.</p>
<p>Коля не знала, что на это ответить, к тому же слово «похмелье» в интерпретации отчима значило для нее нечто иное, но Доктор, к счастью, вещал дальше:</p>
<p>- Вы, молодые, обычно не замечаете весен. Вам кажется, будто весна является чем-то настолько постоянно присутствующим в этом мире, что вы воспринимаете и принимаете ее без рефлексий. Это уже потом, значительно позднее, придет осознание, что все наши весны, как и наши лета, сочтены. «Ще мій сміх молодий і душа ще зелена» , &#8211; так вдруг прозревает поэт Антоныч. Прошу задуматься над этим еще. Не оно ли является начатком трагического в своей сущности открытия, что мы одарены преходящестью?</p>
<p>Профессор с улыбкой смотрел на Колю, от чего ей даже горный мед показался горьким медом. Она лихорадочно думала, что бы на это сказать, потому что ей стало немножко жаль старого хоббита, и она наконец спросила:</p>
<p>- Может, хотите немного пирога? Тут его еще много&#8230;</p>
<p>- О, благодарю сердечно,  взмахнул руками Доктор, &#8211; мне нельзя сладкого. Сахарный, знаете. Когда-то я любил сладкое, особенно маковники моей тети. Но взгляните туда, за окно.</p>
<p>Какие прекрасные горы! Какое солнце! Горы и солнце – две вещи, что дарованы нам для полнокровного наслаждения кратковременной экзистенцией. В горах, где солнце ближе, &#8211; так это сформулировал поэт Антоныч. И еще он сказал: весна – как будто карусель!</p>
<p>Они немного помолчали. Коля сделала вид, будто тщательно пережевывает пирог. Но профессор явно не умел молчать слишком до</p>
<p>- Интересны еще и те, &#8211; заявил он через мгновение, &#8211; рационально необъяснимые образы, которые находит поэт, пиша о весне. Например, весны двенадцать обручей. Именно так: весны двенадцать обручей! Вы, милая панна, когда-нибудь считали ли до двенадцати?</p>
<p>Коля пожала плечами и подумала, что более глупого собеседника ей еще не встречалось. Но из вежливости вынуждена была собраться с духом и ответить:</p>
<p>- Считала.</p>
<p>- Прекрасно! – чуть ли не подпрыгнул на стуле профессор, словно только этого и ждал. – Тогда попытайтесь перечислить все двенадцать весенних обручей, о которых пишет поэт Антоныч.</p>
<p>Коля подумала «ага, сейчас» и назвала, что пришло ей в голову:</p>
<p>- Ну, первый обруч – это наверно&#8230; пояс невинности на девушках.</p>
<p>Она и сама не знала, отчего ей так сказалось.</p>
<p>- Чудесно! – снова заскакал китайским божком Доктор. – А второй обруч?</p>
<p>- А второй&#8230; Второй – это наверно&#8230; такой танец, когда все танцуют в круг. Ну там, стелют платок на пол и все со всеми целуются.</p>
<p>- Феноменально! Третий, четвертый? – приохочивал дальше Доктор.</p>
<p>Коля напряглась и сказала:</p>
<p>- Мне нужно еще подумать.</p>
<p>- Тогда пусть это будет чем-то вроде вашего домашнего задания, милая панна, -потер руки профессор. – Обещаете, что до конца каникул сможете перечислить все двенадцать обручей? А впрочем, не обещайте ничего – это, прошу прощения, из меня лезут мои отвратительные преподавательские методы (он сказал «метОды», но Коле было ясно, что имелось в виду). Не обещайте ничего – просто смотрите и наслаждайтесь!..</p>
<p>Чтоб не разочаровывать смешного господина, Коля сосредоточенно посмотрела в заоконный мир. Ей почудилось, что она кружится на пьянящей карусели где-то под самым небом.</p>
<p>Целая страна с лесами, ручейками и крохотными железнодорожными станциями лежала под нею. Но это быстро прошло – почти одновременно с влажным запахом подснежников.</p>
<p>Осталась только фигурка незнакомца, медленно поднимающегося от леса по делавшемуся все круче склону в сторону пансионата.</p>
<p>- Или, скажем, запахи, &#8211; угадал ее глюк профессор. – Весна в горах дарует нам такую богатейшую волнующую гамму! Вы знаете запах можжевельника? А хвои? А мокрых шишек? Или тех же подснежников? Или, скажем, перстача? Или просто – как пахнет глина, обычная глина, из которой все мы вышли и в каковую вернемся? И все это дано нам не поодиночке, а разом, единой трепетной субстанцией! Интересно, что Антоныч для всех этих ощущений находит один и тот же эпитет – «пьянящее». Но точнее этого не выразиться. Точнее этого не сказать, правда ведь?</p>
<p>- Правда, &#8211; сказала Коля, почему-то отодвигая на треть опустевшую медовую банку с медленными темными потеками на стенках.</p>
<p>- Или, скажем, звуки, &#8211; едва не закатывал глаза профессор. – Порывы ветра, неумолчный шум деревьев и воды, блеянье овец и колокольцы на коровах – вы их никогда не зрите, этих невидимых коров, но слышите, как они звонят своими колокольчиками. Добавьте сюда принесенные ветром людские голоса или птичьи крики. Вы, милая панна, конечно, любите птиц?</p>
<p>- Люблю, &#8211; сказала Коля. – Некоторых.</p>
<p>- Нужно всех птиц любить, &#8211; мягко заметил Доктор. – А каких птиц вы любите больше всех?</p>
<p>- Орлов, &#8211; сказала Коля, минутку подумав, чтобы не обидеть старика невежливым ответом. Хотя ей очень хотелось сказать «пингвинов».</p>
<p>- Пингвинов поэт Антоныч также упоминает, &#8211; попал в унисон профессор. – Кажется, в стихотворении «Полярия», хотя, возможно, и нет. «Полярия» или «Арктика». Вы не помните? Пингвинов или тюленей ?</p>
<p>- Забыла, &#8211; виновато пожала плечами Коля.</p>
<p>«Нужно порасспросить Пепу про этого Антоныча», &#8211; подумала она. Обычно она поддавалась маминым требованиям, вслух называя отчима папой. Но в душе оставалась свободной: никакое иное имя так разительно точно не характеризовало этого поганца, как его собственная фамилия. Пепа.</p>
<p>Профессор смотрел на нее с улыбкой. Она несколько раз отводила глаза, но вдруг решила не сдаваться и зыркнула в его очки смелым, долгим и даже отчасти нахальным взглядом – тем, который иногда репетировала с подружкой перед вечерним выходом в город. Про хоббитов ей было известно, что они немного боязливы. Через десять нестерпимо растянутых в вечность секунд профессор заморгал и сник, его улыбка чуть задрожала и скривилась, он капитулировал. Коле даже показалось, что он слегка покраснел.</p>
<p>«Смешной дедок», &#8211; подумала она.</p>
<p>За окном все было таким же красивым, с той лишь разницей, что фигура на склоне уже значительно приблизилась, и Коля могла побиться об заклад, что это шел австрийский знакомый ее мамы с чем-то желтым и белым в руках. (Карл-Йозеф как раз возвращался с утренней рекогносцировки и нес букет еще влажных крокусов – угадайте для кого).</p>
<p>- Да, конечно &#8211; хмыкнул наконец Доктор, скользнув стыдливым тайным взглядом по Колиным открытым ногам и довольно неловко поднимаясь из-за стола. – Благодарю, милая панна, за прекрасное общество. Мне было весьма интересно побеседовать с вами.</p>
<p>- Пожалуйста, &#8211; сказала Коля не совсем впопад.</p>
<p>Профессор так же неловко поклонился и, еще более неуверенный в себе, словно запутавшись в мешке собственной одежды, чуть задом и чуть боком пролез в дверь.</p>
<p>- Я при случае подарю вам свою монографию о поэте Антоныче, &#8211; пообещал ей уже из коридора.</p>
<p>- Подари своей тете, Плейшнер несчастный! – ответила на это Коля и ей сделалось так весело, что она снова потянулась к банке с медом. – Ходит тут всякая бестолочь, -добавила она беззлобно.</p>
<p>И тут из нее вырвалось что-то совершенно уж неожиданное:</p>
<p>- А третий обруч – это объятия моего далекого милого&#8230;</p>
<p>Уже после этого она услышала на крыльце тяжелую саламандровую поступь переполненного весной и крокусами Цумбруннена.</p>
<p>Джерело: http://www.flc-bookclub.com/ukr/read/andruhovich/dvenadtsatobrychei/</p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://andruhovych.info/dvenadcat-obruchej-urivok/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Антонич і Львів. Хроніки міфу</title>
		<link>http://andruhovych.info/antonich-i-lviv-xroniki-mifu/</link>
		<comments>http://andruhovych.info/antonich-i-lviv-xroniki-mifu/#comments</comments>
		<pubDate>Sat, 01 Nov 2008 21:06:30 +0000</pubDate>
		<dc:creator>admin</dc:creator>
				<category><![CDATA[думки]]></category>
		<category><![CDATA[критика]]></category>
		<category><![CDATA[антонич]]></category>
		<category><![CDATA[дванадцять обручів]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://andruhovych.info/?p=307</guid>
		<description><![CDATA[Антонич і Львів. Львів і Антонич. Можна сміливо стверджувати, що одне без одного вони б не існували. Йдеться, звичайно, про Львів поетичний і Антонича-поета. Невіднайдення Антонича, певне, обернулося б нез’явою Калинця.
А ще Чубая та Андруховича, якими їх знаємо. Врешті не було б і всього «бубабізму», який, таке враження, виріс з Антоничевих «Ротацій» з їх сажотрусами [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p>Антонич і Львів. Львів і Антонич. Можна сміливо стверджувати, що одне без одного вони б не існували. Йдеться, звичайно, про Львів поетичний і Антонича-поета. Невіднайдення Антонича, певне, обернулося б нез’явою Калинця.</p>
<p>А ще Чубая та Андруховича, якими їх знаємо. Врешті не було б і всього «бубабізму», який, таке враження, виріс з Антоничевих «Ротацій» з їх сажотрусами і горлорізами. І навзаєм &#8211; відсутність у біографії Антонича Львова поставило б під сумнів його народження як українського поета.</p>
<p>Саме приїзд 1928 року до Львова і навчання  на славістиці Львівського університету (університет був польським і україністики в ньому не було) роблять з Антоничем дивовижну метаморфозу: уродженець Лемківщини настільки опановує літературну українську мову, що галичани починають вважати його за наддніпрянця.</p>
<p>Так само інтенсивно розвивався Антонич як поет. Від першої збірки до смерті поета пройшло всього шість років. За ці шість років було створено першорядну поезію, яка однак була віднайдена для української літератури аж через три десятиліття. І то в не найсприятливіші часи.  «Антонич був поетом і жив колись у Львові», &#8211; мусив писати Дмитро Павличко в передмові до першого радянського видання Антонича, що свідчить про історично детермінований розрив в українському літературному процесі. Антонич, який помер незадовго до Другої світової війни, просто «загубився», однак, як пише письменник та літературний критик Максим Стріха, поету «пощастило» померти 1937 року, до приходу перших совєтів, відтак, не поповнити довгого-довгого списку репресій».</p>
<p>З оцим загубленням і віднайденням Антонича пов&#8217;язане і творення міфу навколо його особи. З цього міфу Богдан-Ігор Антонич як особистість постає дуже суперечливим. Академічні кола приміряють йому маску вченого-самітника, зі спогадів його друзів постає якимось чином богемний митець-гуляка, з поезії можемо про нього судити як про філософа, літературознавці не забувають нагадати, що Антонич &#8211; пантеїст, водночас хрущ, мудрий лис і закоханий поганин-співець весняного похмілля, який черпав у своїй творчості з народної міфопоетики. Тому майже в безвихідь їх заганяє збірка урбаністичної поезії «Ротації» &#8211; кардинально протилежна до його іміджу співця природи. Однак всі ці іпостасі складаються таки в одну особу, складаються як пазл &#8211; без однієї з частинок картина втрачає цілісність. Влучно це підкреслює письменник і літературознавець Богдан Бойчук: «Маленька збірка «Ротації» показує нове і дуже цікаве обличчя таланту Богдана Ігоря Антонича. Звільнена метрика, і строфіка, сміливі мазки темних кольорів, «чорний дотеп», риторична дикція &#8211; все це могло б стати в основу «нового» Антонича, навіть цікавішого і багатшого». </p>
<p>До міфотворення навколо Антонича спричинилося і руйнування та через десятиліття &#8211; віднайдення його могили на Янівському цвинтарі. «Першопрохідниками» в цьому були Ірина та Ігор Калинець, який називає Антонича своїм вчителем у поезії. Певне, від подружжя Калинців про місце поховання поета знав також Грицько Чубай, який своєю чергою водив на цю могилу друзів. І ось знову, десь через два десятиліття, Андрухович з товариством шукали могилу Антонича на Янівському цвинтарі: «У цвинтарній книзі від липня 37 року було абсолютно точно зазначено сектор із похованням Антонича, Богдана-Ігоря. Залишалося прочесати сектор, продертися крізь його по-осінньому захаращений декадентський терен. Ми тоді ще не знали, що нами знайдена могила не була автентичною, що її відновили інші молоді люди два десятиліття тому. Тодішні молоді люди» (Ю.Андрухович. Таємниця). </p>
<p>Андруховичеві, який свого часу працював над дисертацією про Богдана-Ігоря Антонича, завдячуємо власне творенням нового образу поета-гульвіси, який у Львові сприйняли «в штики», і, відповідно, новим вибухом цікавості до Антонича. Йдеться про творення Андруховичем белетризованої біографії творця «Трьох перстенів» у романі «12 обручів». Роман, який став Книгою Форуму-2003 в номінації «Художня література», відмовилася продавати Українська книгарня, цілком погоджуючись з думкою Ірини Калинець про новий роман Андруховича. На сторінках львівської преси Ірина Калинець звинуватила Андруховича у «відверто хамських» вигадках про відомого українського літератора Богдана-Ігоря Антонича та осіб з його оточення, які не заслужили собі ницого шаржування на догоду амбіціям досі шанованого літератора». Однак Максим Стріха,  роздумуючи 7 липня, в день 70-х роковин від смерті Б.-І.Антонича в ефірі радіо «Свобода» над тим, чи мав право Андрухович зобразити Антонича саме таким, акцентує, що відповісти на це питання не так просто, «бо все ж таки йдеться про поета, який був старшим сучасником декого з тих, хто ще й досі живий, йдеться про поета, копірайт на твори чиї спливає лишень цього року, бо 70 років від дня смерті. Але, з іншого боку, поява ще й такого Антонича свідчить про те, що він є живим, є загадкою. До того ж цей образ створений людиною, яка, безумовно, щиро любить Антонича».</p>
<p>Як на мене, інтерпретуючи по-своєму біографію Антонича, Юрій Андрухович вчинив як справжній поет. Він створив ще один поетичний міф, до речі, ґрунтуючись на спогадах про Антонича митців Ярослава Курдидика та Володимира Ласовського. Його образ Антонича набагато симпатичніший, сказати б, повнокровніший, ніж той, який відстоює ортодоксально налаштована галицька інтелігенція. Його міф, властиво, дає зрозуміти, наскільки глибоко відчитав Андрухович поезію Антонича. Це, свого роду, поетична біографія, в якій є і самогубство з кохання (версія, без сумніву поетичніша і доречніша для поета, ніж смерть від запалення легень після операції на апендиксі), і пристрасть, і чуттєвість, якої чомусь нема в офіційній версії Антоничевого життєпису. Втім, уважним читачам і без «Дванадцяти обручів» стає зрозумілим, що «дівич у домашніх пантофлях» не міг би писати про весняне похмілля та жалкувати, що покохав занадто, заміцно, зарозтратно, бо ж уста солодкомовні зрадять, а за кожен кусень щастя кара.  </p>
<p>Створений Андруховичем міф підкреслює складний взаємозв&#8217;язок Антонича і Львова, 8 років у якому зробили поета самим собою. Більше того, творець «12 обручів» пише про посмертні з&#8217;яви Антонича перед очі своїх друзів, пише так, що навіть закрадається підозра, що Антонич продовжує з&#8217;являтися досі і безпосередньо був причетний до зародження «бубабізму». І оскільки це припущення вже скидається на містику, то доречно було б тут згадати «темну» сторону сонцепоклонника, його «Кінець світу» в збірці «Ротації», де провідним образом виступає вже не сонце, а місяць, що звівши сині руки,/ немов пророк став місто клясти,/ за всі гріхи і всі провини, /за малість, зрадність і підлоту,/ за злочини, що повне ними/ кубло презирства і голоти/.</p>
<p>В цій збірці місяць також йде у тихих лаптях, мов мудрий кіт, дахами; проломаний удвоє місяць на долівці в&#8217;яне, а тим часом в радіостанції натхненний спікер накладає на ночі грамофон холодний місяця кружок, і в поета на канапі лежить місяць золотим котом.</p>
<p>Що й казати &#8211; в Антонича таки багато облич, і тим цікавіше читати його поезію, віднаходячи в ній щоразу щось нове. А що стосується полеміки навколо біографії майстра, то варто, певне, пригадати вислів стародавнього філософа Теренція: «Я людина і ніщо людське мені не чуже». І незле би було відмовитися від муміфікації своїх поетів, бронзування їх, адже недаремно 1935 року, одержуючи нагороду Товариства письменників і журналістів Львова за збірку «Три перстені», Антонич виголосив подяку Волту Вітмену: «Тут тобі хвала, сивобородий міністре республіки поетів, Волте Вітмене, що навчив ти мене молитися стеблинам трави. В корчмі «Під Романтичним Місяцем», п&#8217;ючи палючу і похмільну горілку мистецтва, разом з тобою звеличую найтайніше і найдивніше явище: факт життя, факт існування».  </p>
<p>І вслід за Антоничем молилися до трави поети Калинець, Чубай і Андрухович і безліч зовсім молодих творців, які щороку 5 жовтня, в день народження Богдана-Ігоря Антонича, приїздять до Львова на поетичний конкурс його імені «Привітання життя», щоб вкотре засвідчити зв&#8217;язок і безконечність усього сущого. </p>
<p>Адже для цього і твориться поезія.</p>
<p>Автор: Наталя Зубрицька<br />
Джерело: http://www.zaxid.net/article/6625/</p>
<div class="ngg-related-gallery"><a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/4771-0.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="4771-0.jpg" alt="4771-0.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_4771-0.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/sc00001.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="sc00001.jpg" alt="sc00001.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_sc00001.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0011.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="0011.jpg" alt="0011.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0011.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/9376.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="9376.jpg" alt="9376.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_9376.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/foto4.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="foto4.jpg" alt="foto4.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_foto4.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" alt="220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/foto-54201-13212.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="foto-54201-13212.jpg" alt="foto-54201-13212.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_foto-54201-13212.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0014-1.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="0014-1.jpg" alt="0014-1.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0014-1.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/foto-51686-11757.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="foto-51686-11757.jpg" alt="foto-51686-11757.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_foto-51686-11757.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/404020.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Антонич і Львів. Хроніки міфу" ><img title="404020.jpg" alt="404020.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_404020.jpg" /></a>
</div>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://andruhovych.info/antonich-i-lviv-xroniki-mifu/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych</title>
		<link>http://andruhovych.info/dvanadcyat-obruchiv-by-yuri-andrukhovych/</link>
		<comments>http://andruhovych.info/dvanadcyat-obruchiv-by-yuri-andrukhovych/#comments</comments>
		<pubDate>Tue, 28 Oct 2008 11:46:11 +0000</pubDate>
		<dc:creator>admin</dc:creator>
				<category><![CDATA[думки]]></category>
		<category><![CDATA[критика]]></category>
		<category><![CDATA[переклади]]></category>
		<category><![CDATA[дванадцять обручів]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://andruhovych.info/?p=282</guid>
		<description><![CDATA[Дванадцять обручів is a novel of the contemporary Ukraine, but Yuri Andrukhovych sets it largely in relatively isolated locales, concentrating on a few characters &#8212; allowing him to all the more effectively tie the past in with the present. 
One of the central figures is an Austrian photographer, Karl-Joseph Zumbrunnen. His name sounds straight out [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p>Дванадцять обручів is a novel of the contemporary Ukraine, but Yuri Andrukhovych sets it largely in relatively isolated locales, concentrating on a few characters &#8212; allowing him to all the more effectively tie the past in with the present. </p>
<p>One of the central figures is an Austrian photographer, Karl-Joseph Zumbrunnen. His name sounds straight out of the Habsburg Empire, and the Habsburg legacy in what once was Galicia and Lemberg (which became first Polish (post-WWI) then Ukrainian (post-WWII) Lvov/Lviv) and a nostalgia for aspects of those times suffuse the book. (Tellingly and realistically, however, Zumbrunnen winds up dead: he and what he represents weren&#8217;t made to endure in these times &#8230;..) Zumbrunnen becomes obsessed with newly-independent Ukraine, travelling there repeatedly throughout the 1990s, staying as long as he can. It&#8217;s an obsession that even costs him his relationship back home &#8212; but, despite his fascination with and immersion in the country, he doesn&#8217;t pick up more than a few words of the language (or Russian), remaining always the man behind the lens, rather than fully in the picture. </p>
<p>Most of the other central characters travel with Zumbrunnen by train and then helicopter to the same isolated place, ostensibly the centre of the continent, a one-time weather-station and observatory (and failed elite sports training centre), an ideal representation of past (and present) illusions called &#8216;On the Moon&#8217; (and, in some respects, feeling very much as though it really were &#8230;). There&#8217;s Artur Pepa, a writer approaching forty who is growing dissatisfied with his marriage, his wife, Pani Roma &#8212; who is Zumbrunnen&#8217;s translator (and lover) &#8211;, and eighteen year-old step-daughter, Kolya, artsy Magierski who is to direct the video they&#8217;ve been assembled to make, and a professor specialising in Ukrainian poet Bohdan-Ihor Antonych (1909-1937, another blast from the past), as well as two young women. And there&#8217;s the sinister oligarch-type who brought them all together here. </p>
<p>Digressing to provide various backgrounds &#8212; as well as tell the story of the poet Antonych &#8212; the novel meanders about. Andrukhovych mines both Ukrainian history (general and literary) as well as his own material: early on he catches himself almost slipping off to Recreations (and Chortopil pops up here as well), while there are numerous references to Bu-Ba-Bu (the influential poetic group Andrukhovych was part of) and their doings. </p>
<p>The &#8216;twelve rings&#8217; of the title &#8212; another Antonych-reference &#8212; also play a role, the professor egging on Kolya to recall them all by the end of their stay. </p>
<p>Дванадцять обручів is an interesting mix of the conventional and fantastical, both grounded and high-flying. The unexpected avenues Andrukhovych veers of into are often rewarding, but the central story &#8212; this group of people invited to this relatively isolated spot &#8212; occasionally feels underdeveloped even as he focusses on it. </p>
<p>Дванадцять обручів is also very much a Ukrainian novel, steeped in reference and allusion &#8212; an appealing aspect, but not always entirely accessible to the non-Ukrainian reader. </p>
<p>Worthwhile if occasionally frustrating.</p>
<p>Джерело: http://www.complete-review.com/reviews/postsu/andruky2.htm</p>
<div class="ngg-related-gallery"><a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0022-1.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="0022-1.jpg" alt="0022-1.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0022-1.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" alt="220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/4.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="4.jpg" alt="4.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_4.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0011.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="0011.jpg" alt="0011.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0011.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/foto-54201-13212.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="foto-54201-13212.jpg" alt="foto-54201-13212.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_foto-54201-13212.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0021-1-1.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="0021-1-1.jpg" alt="0021-1-1.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0021-1-1.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/fot44.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="fot44.jpg" alt="fot44.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_fot44.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/sc00001.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="sc00001.jpg" alt="sc00001.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_sc00001.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/images.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="images.jpg" alt="images.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_images.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/87131.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Дванадцять обручів by Yuri Andrukhovych" ><img title="87131.jpg" alt="87131.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_87131.jpg" /></a>
</div>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://andruhovych.info/dvanadcyat-obruchiv-by-yuri-andrukhovych/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten</title>
		<link>http://andruhovych.info/der-mond-ist-ein-punkt-in-den-karpaten/</link>
		<comments>http://andruhovych.info/der-mond-ist-ein-punkt-in-den-karpaten/#comments</comments>
		<pubDate>Tue, 07 Oct 2008 10:18:07 +0000</pubDate>
		<dc:creator>admin</dc:creator>
				<category><![CDATA[думки]]></category>
		<category><![CDATA[критика]]></category>
		<category><![CDATA[переклади]]></category>
		<category><![CDATA[дванадцять обручів]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://andruhovych.info/?p=291</guid>
		<description><![CDATA[16. März 2005 Über die Huzulen könnte man uns viel erzählen. Zum Beispiel, daß in ihren Dörfern die Zahl der Geisterbeschwörer und Hagelbanner groß und die Angst der Bewohner vor Hexen und Dämonen noch größer ist. Man könnte uns berichten, daß den Huzulen das Weihnachtsfest besonders heilig ist und sie dennoch am ersten Weihnachtstag nicht [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p>16. März 2005 Über die Huzulen könnte man uns viel erzählen. Zum Beispiel, daß in ihren Dörfern die Zahl der Geisterbeschwörer und Hagelbanner groß und die Angst der Bewohner vor Hexen und Dämonen noch größer ist. Man könnte uns berichten, daß den Huzulen das Weihnachtsfest besonders heilig ist und sie dennoch am ersten Weihnachtstag nicht in die Kirche gehen. Denn sie wissen genau, daß die Hexen in den umliegenden Wäldern nur auf den Kirchgang der Bauern warten, um ihre Wölfe auf die Viehherden zu hetzen.</p>
<p>Die Huzulen wissen überhaupt vieles recht genau. Unerschütterlich beharren sie darauf, daß der Teufel nur so lange in der Hölle an der Kette bleibt, wie Weihnachten und Ostern feierlich begangen, Ostereier bemalt und die Ahnen verehrt werden. Regelmäßig schickt Satan seine Boten auf die Erde, um zu erfahren, ob die Menschen noch die Feiertage einhalten. Falls dies nicht geschieht, wird er sich befreien, und das Ende der Welt wäre gekommen.</p>
<p>Wie lebt es sich wohl in einem Land, dessen Fortbestand davon abhängt, daß die Eier zu Ostern ordentlich bemalt werden? Nicht allzu gut, wenn wir den aktuellen Nachrichten Glauben schenken. Denn die Heimat der Huzulen, Huzulschtschyna genannt, gehört heute zu einem Land, dessen Bewohner frech darauf bestehen, daß ihre demokratischen Wahlentscheidungen auch Folgen in der politischen Realität ihrer Heimat haben, und die in ihrem Drang nach Freiheit und Wohlstand nicht einmal davor zurückschrecken, den deutschen Außenminister in Schwierigkeiten zu bringen. Kurzum, die Heimat der Huzulen gehört zur Ukraine, genauer gesagt, umfaßt sie ein Grenzgebiet zwischen der Ukraine und Rumänien in den Waldkarpaten, etwa 150 Quadratkilometer groß, bewohnt von derzeit etwa sechzigtausend Menschen.</p>
<p>Hier steht ein sonderbares Gebäude, errichtet zwischen den Weltkriegen: &#8220;Bauwerk und Traumwerk zugleich, mit Heim und Werkstatt, Zitadelle und Akademie, Bibliothek, Konferenz- und Tanzsaal, Salon, Schwimmbassin, Maschinenraum, Restaurant, zentraler Energieversorgung, einer Reihe von Speichern und Kellergewölben und unzähligen anderen rätselhaften Räumen mit ewig verschlossenen Türen &#8211; es ist eine Arche, ein Komplex. Der Komplex Europa &#8211; hier, in der abgelegensten aller europäischen Regionen, an der Grenze zu Nichteuropa, im exakt ermittelten Zentrum Europas; es ist ein ehemaliges Observatorium, also ein Ort für Beobachtungen, Feststellungen, Betrachtungen &#8211; von Engeln vielleicht oder Kometen.&#8221;</p>
<p>So hat der ukrainische Schriftsteller Juri Andruchowytsch diesen vergessenen Punkt auf der Landkarte in seinem vor zwei Jahren auf deutsch erschienenen Essayband &#8220;Das letzte Territorium&#8221; beschrieben. Das Buch machte Andruchowytsch, der 1960 geboren wurde, hierzulande auf einen Schlag so bekannt, wie man es als ukrainischer Essayist nur irgend werden kann: Ein Dutzend positiver, teilweise begeisterter Rezensionen erschien und sorgte dafür, daß etwa sechstausend Exemplare verkauft wurden. Aber das änderte wenig daran, daß kaum jemand die Huzulen von ihren Nachbarn, den Ruthenen oder Bojken, unterscheiden konnte oder zur Kenntnis genommen hätte, wo das geographische Zentrum Europas liegt: am Rand nämlich, seit Jahrhunderten am Rand.</p>
<p>Jetzt hat Juri Andruchowytsch die vergessene Mitte des Kontinents ins Zentrum seines Romans gestellt: Er heißt &#8220;Zwölf Ringe&#8221; und spielt zu großen Teilen in dem ehemaligen Observatorium, das nun den seltsamen Namen &#8220;Wirtshaus &#8220;Auf dem Mond&#8221; trägt, mit drei Anführungszeichen. Aus der Sternwarte, die Churchill der Legende nach für den britischen Aufklärungsdienst einsetzen wollte, war zuerst ein Sportinternat mit einem sadistischen Direktor geworden, der seine Nachwuchssportlerinnen vergewaltigte, bis ihm das Handwerk gelegt wurde. Danach stand das Gebäude jahrzehntelang leer und verrottete.</p>
<p>In diesem Ort der Forschung und des Schreckens, der Beobachtung, des Drills und der Gewalt hat nun Warzabytsch seinen Hauptsitz genommen und ihn zu einer High-Tech-Gespensterburg ausgebaut. Er ist einer jener osteuropäischen Tycoone, die der Zusammenbruch des kommunistischen Systems hervorgebracht hat: ein Oligarch, der alle Fäden zieht, ein Wirtschaftsführer von legendärem Reichtum und mehr als zweifelhaftem Ruf, ein Krimineller, der mehr Macht besitzt als der Staat, dessen alten Strukturen er nur Beachtung schenkt, wo sie ihm nutzen können. Was dies bedeutet, läßt Andruchowytsch eine seiner Figuren beschreiben: &#8220;Polizeistaat &#8211; das ist, wenn die Polizei zwar allmächtig, gegen das Verbrechen aber machtlos ist&#8221;.</p>
<p>Auf Einladung dieses obskuren Hausherrn treffen sich hier der österreichische Fotograf Franz-Joseph Zumbrunnen, seine Dolmetscherin und Geliebte Roma Woronytsch, deren Ehemann, der labile Dichter, Trinker und Schürzenjäger Artur Pepa, ihre Tochter Kolomeja, ein Literaturwissenschaftler namens &#8220;Professor Doktor&#8221;, Jartschyk Magierski, Regisseur für Werbespots und Videoclips, sowie Lili und Marleen, zwei junge Ukrainerinnen, eine &#8220;gefärbte Brünette&#8221; und eine &#8220;gebleichte Blondine&#8221;, halb Schulmädchen, halb Filmsternchen, Fotomodell und Prostituierte.</p>
<p>Anlaß ihres Beisammenseins ist eine Tagung, die der Oligarch, für den der Regisseur einen Werbespot drehen soll, freigebig finanziert. Aber alle Beteiligten haben ihre eigenen Pläne: Zumbrunnen will endlich Roma dazu bewegen, sich von ihrem Mann zu trennen, Kolomeja, gerade achtzehn, lernt die Liebe kennen, und der Professor spricht von nichts anderem als dem ukrainischen Nationaldichter Bohdan-Ihor Antonytsch, einem berühmten Dichter, der für alles steht, was die Ukraine einmal war, hätte sein können und nie geworden ist. Zahllose Legenden ranken sich um den Bohemien, der sich 1937 das Leben nahm, danach aber immer wieder auf den Straßen des Landes gesehen worden sein soll.</p>
<p>Antonytsch ist also gewissermaßen ebenso untot wie ein anderer Bewohner der Karpaten, der ungenannt bleibt und doch von der ersten bis zur letzten Seite durch diesen Roman geistert und mal in die eine, mal in die andere Figur des Buches schlüpft: Es ist Fürst Vlad Tsepes, auch bekannt als Vlad der Pfähler oder als Dracole, der kleine Drache, der im fünfzehnten Jahrhundert seine Untertanen und Widersacher zu Tausenden qualvoll umbringen ließ und zwischen den Leichen der Gepfählten Festmahle abhielt. Zum Vampir wurde er jedoch erst bei Bram Stoker, dessen Roman &#8220;Dracula&#8221;, erschienen 1897, Andruchowytsch immer wieder lustvoll zitiert.</p>
<p>Stokers Roman setzt ein mit den Tagebuchaufzeichnungen eines Westeuropäers, der Transsylvanien bereist und in seinen Notizen die verstörenden Erfahrungen festhält, die er dort macht. Ganz ähnlich hält es Andruchowytsch und zitiert im ersten Kapitel des Romans vor allem aus Briefen des Österreichers Zumbrunnen, der auf seinen ausgedehnten Reisen durch die Ukraine den Wandel des Landes im vergangenen Jahrzehnt aus nächster Nähe erlebt hat, ohne ihn zu begreifen. Wie &#8220;Dracula&#8221; ein Produkt des Fin de siècle war, so sind auch Andruchowytschs &#8220;Zwölf Ringe&#8221; das Produkt einer Phase der Transformation, in der Ende und Neubeginn, Zusammenbruch und Grundsteinlegung ununterscheidbar zusammenfallen. Die alte Polizeidiktatur und die Bodyguards und Schlägertrupps der neuen Oligarchen, die vom sowjetischen Regime bis ins Absurde getriebene Huzulenfoklore, die Vorliebe des Hirtenvolks für übersinnliche Phänomene wie etwa die Wahrsagekünste der &#8220;Planetnyks&#8221;, der übermächtige Kunstmythos vom transsylvanischen Schreckensfürsten Dracula und die vielschichtige Figur des pseudoheiligen Nationaldichters Antonytsch &#8211; all dies und vieles andere mehr rührt und schüttelt und mischt Andruchowytsch in seinem postmodernen Karpatenroman auf so unbekümmert-kunstvolle Weise zusammen, daß man sich als Leser zuweilen fühlt wie ein Eiswürfel in einem Cocktailshaker &#8211; aber der Widerstand schmilzt mit jeder neuen Bewegung aus des Autors Handgelenk, bis Andruchowytsch das Schlußkapitel mit Eleganz und Grandezza in hohem Bogen einschenkt.</p>
<p>Auf den letzten dreißig Seiten hebt dieser Roman ab, denn Franz-Joseph Zumbrunnen, Fotograf aus Wien mit galizischen Wurzeln und Autor mehrerer Bildbände über die Ukraine, erhebt sich in die Lüfte. Vor seiner postumen Rückkehr nach Wien geschieht allerdings noch eine ganze Menge: Während der Fotograf vergeblich um Roma kämpft und sich sogar ein Duell mit Artur liefert, erfährt Kolomeja nach und nach, worin die Bedeutung der zwölf Ringe besteht, die Antonytsch ebenso in einem Gedicht besungen hat wie das &#8220;Wirthaus &#8220;Auf dem Mond&#8221;. Der Regisseur dreht sein Video, eine durchgeknallte huzulische Blocksberg-Orgie, und fällt schließlich ebenso einem zufälligen Gewaltverbrechen zum Opfer wie Zumbrunnen, den ein groteskes Mißverständnis das Leben kostet. Letztlich muß Zumbrunnen sterben, weil er sich in der fremden Sprache nicht verständlich machen kann. Der Verdacht fällt indes auf Artur und seine Frau Roma, die von brutalen Milizionären verhaftet werden, die auf der Lohnliste des Tycoons Warzabytsch stehen.</p>
<p>Es ist ein absurder Tanz, leicht wie die Liebe und schwer wie ein Albtraum, den dieser Roman mit immer wieder neuen und überraschenden Volten und Perspektivwechseln vollführt, anspielungsreich, metafiktional und auf eine Weise postmodern verschachtelt und gebrochen, die westliche Leser an manche Bücher der achtziger Jahre erinnern mag, von Coover und Barthelme bis Calvino. Daß die ukrainische Postmoderne, der Andruchowytsch einen Essay gewidmet hat, alles andere als ein Aufguß des im Westen Altbekannten ist, hat mit der Melodie zu tun, nach der dieser Autor seine Figuren tanzen läßt.</p>
<p>Die Musik, so schrieb Andruchowytsch vor zwei Jahren in seinen Essays, sei vielleicht das einzig Reale in der &#8220;Traumstruktur&#8221; Mitteleuropas. &#8220;Zweifellos gäbe es diese Musik nicht, wenn die Karpaten nicht wären. Auch eine umgekehrte Abhängigkeit ist denkbar: Die Karpaten gäbe es nicht, wenn diese Musik nicht wäre.&#8221; Nun muß man wissen, daß die Huzulen glauben, daß die meisten Musikinstrumente eine Erfindung des Teufels waren, Gott hat nur ein einziges beigesteuert, die eher langweilige Trembita, eine Art Karpatenhorn, das ähnlich wie in den Alpen auch zur Nachrichtenübermittlung diente.</p>
<p>Aber während Gott fern ist und der Teufel in der Hölle darauf wartet, daß die Ostereier nicht mehr bemalt werden, sind die Boten Satans überall. Sie kommen des Nachts und geben den Menschen schwere Träume ein &#8211; eine andere Art von Wirklichkeit, oft vom täglichen Leben nicht zu unterscheiden. Es ist ein Magischer Realismus ukrainischer Prägung, den Juri Andruchowytsch hier entwickelt, um drastisch und poetisch ein Bild des Zustands zu vermitteln, in dem sich sein Heimatland heute befindet.</p>
<p>Auch der Rückflug Zumbrunnens aus Transsylvanien nach Wien schillert vieldeutig. Wie Dracula flieht der ermordete Fotograf vor dem Tageslicht, und wie ein Bote des Teufels wird er auf dem &#8220;Donau-Engelskorridor&#8221;, einer vielgenutzten Luftroute, immer wieder aufgehalten. Am Ende steht Zumbrunnen vor einer Himmelspforte, die ins Paradies führen könnte, in die Hölle oder auch auf den Mond, wo der liebeskranke Dichter Antonytsch ein Wirtshaus vermutete. Seit Ariosts &#8220;Rasendem Roland&#8221; wissen wir, daß der Verstand, der aus Liebe verlorengeht, in Krügen auf dem blassen Trabanten verwahrt wird. Man bräuchte ein Raumschiff, um ihn zurückzuholen &#8211; oder einen Dichter. In Juri Andruchowytsch haben wir einen, denn es ist ihm gelungen, den Mond auf eine Bergspitze in den Karpaten zu bannen.</p>
<p>Frankfurter Allgemeine Zeitung, 16.03.2005, Nr. 63 / Seite L1</p>
<p>Джерело: http://www.faz.net/s/Rub79A33397BE834406A5D2BFA87FD13913/Doc~E6E5F18000D8748F58B090421D37880A2~ATpl~Ecommon~Scontent.html</p>
<div class="ngg-related-gallery"><a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/87131.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="87131.jpg" alt="87131.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_87131.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0022-1.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="0022-1.jpg" alt="0022-1.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0022-1.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/andruh.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="andruh.jpg" alt="andruh.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_andruh.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/sc00001.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="sc00001.jpg" alt="sc00001.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_sc00001.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/andrux.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="andrux.jpg" alt="andrux.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_andrux.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/foto-51686-11757.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="foto-51686-11757.jpg" alt="foto-51686-11757.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_foto-51686-11757.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0023-1-1.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="0023-1-1.jpg" alt="0023-1-1.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0023-1-1.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/images.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="images.jpg" alt="images.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_images.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/12.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="12.jpg" alt="12.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_12.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/foto4.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for Der Mond ist ein Punkt in den Karpaten" ><img title="foto4.jpg" alt="foto4.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_foto4.jpg" /></a>
</div>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://andruhovych.info/der-mond-ist-ein-punkt-in-den-karpaten/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»</title>
		<link>http://andruhovych.info/diskurs-maski-%c2%aborfej%c2%bb-u-romani-yuriya-andruxovicha-%c2%abdvanadcyat-obruchiv%c2%bb/</link>
		<comments>http://andruhovych.info/diskurs-maski-%c2%aborfej%c2%bb-u-romani-yuriya-andruxovicha-%c2%abdvanadcyat-obruchiv%c2%bb/#comments</comments>
		<pubDate>Fri, 11 Jan 2008 07:24:53 +0000</pubDate>
		<dc:creator>admin</dc:creator>
				<category><![CDATA[думки]]></category>
		<category><![CDATA[критика]]></category>
		<category><![CDATA[дванадцять обручів]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://andruhovych.info/diskurs-maski-%c2%aborfej%c2%bb-u-romani-yuriya-andruxovicha-%c2%abdvanadcyat-obruchiv%c2%bb/</guid>
		<description><![CDATA[Культурна самосвідомість сучасності демонструє зміну інтенцій мислителя, який вже шукає не істину всесвіту, а сюжет для його побудови – як мотив, придатний для обігрування. Початок цій новій епосі «влади міфу» поклав Ніцше, описавши нову істинність та привабливість міфу на противагу істині пізнання. Використання енергії міфу для опрацювання тем культурно-історичного існування, що актуалізуються у переломні часи, [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p>Культурна самосвідомість сучасності демонструє зміну інтенцій мислителя, який вже шукає не істину всесвіту, а сюжет для його побудови – як мотив, придатний для обігрування. Початок цій новій епосі «влади міфу» поклав Ніцше, описавши нову істинність та привабливість міфу на противагу істині пізнання. Використання енергії міфу для опрацювання тем культурно-історичного існування, що актуалізуються у переломні часи, видається цілком виправданим з огляду на сучасні інтеграційні процеси, і, найважливіше, продуктивним у творчості українських прозаїків покоління пост епохи. Воно знаходить вияв у оригінальних та яскравих моделях поєднання міфологічної архаїки та авторської естетики.</p>
<p>Домінантою поетичної картини Юрія Андруховича в усі періоди його творчості є напружене шукання «духовної вертикалі буття». Звідси – заміна ліричного героя щоразу новою «маскою», для побудови якої автор незмінно користується образом Орфея. «З усього Пантеону саме Орфей чомусь не дає мені спокою своїми дещо гротесковими перевтіленнями,» – звіряється письменник, пригадуючи Самійла з Немирова, Юрка Немирича, Отто фон Ф., Стаса Перфецького. Йогог роман «Дванадцять обручів» з часу своєї появи здебільшого розглядається як продовження романної трилогії про богемного поета, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Письменника цікавить найменший фрагмент екзистенції, особи, яка досліджується за допомогою давньогрецького міфу про Орфея, з одного боку, традиційно для автора, а з другого по-новому. Повернення до образу Орфея у романі «Дванадцять обручів» є найвизначальнішим, на думку Ю. Андруховича: «У найзагальнішому своєму вияві це історія мандрівного чужинця, поета чи не поета, який гине у чужій країні властиво з непорозуміння». Заглиблення у художній простір тексту дає підстави говорити про складнішу трансформацію сюжету міфу, який являє собою, по-перше, систему аналогій до сюжету міфу, різного ступіня віддаленості (такий прийом був застосований, зокрема, у романі «Перверзія»), і, по-друге, стратегію застосування маски Орфея при творенні принаймні двох образів твору.</p>
<p>Н. Фрай у своїй праці «Архетипний аналіз: теорія мітів» говорить, що присутність мітичної структури у реалістичній прозі творить певні технічні проблеми для її вірогідності, а засоби для розв’язання цих проблем можна загально назвати витісненням. У цьому контексті використовуються поняття «аналогія», «значуща пов’язаність», «випадково пов’язані образи». Пропонуємо систему втілення даних понять у площині аналізованого тексту.</p>
<p>Отже, у тексті наявна подібність до невитісненого міту (пряма вказівка на те, що Карл-Йозеф – це Орфей):<br />
«– А ваша дружина, громадянка Воронич, – розштовхав усіх ліктями мажорний комсюк, – вибираючи поміж вами й коханцем, таки вибрала вас, а не, скажімо, Орфея&#8230;<br />
– Кого ти сказав? – перепитав Пепа, відчуваючи, як йому пересохли вуста.<br />
– Та ж Орфея! – закричали всі в один голос».</p>
<p>Знаходимо часто використані значущі пов’язаності із топологією міту (дако-фракійські корені в назвах більшості тутешніх омонімів), із здатністю розуміти мову тварин та рослин: «&#8230;йому вдавалося чути і кожен листок на кожному дереві, і як лускають бруньки, і дихає мох, і – що не вимагало особливого вслухання – як під корою наростають річні кільця або як стукає серце в їжака, не тільки у вовка», із відданістю Орфея музиці: «Пепа не знав ані нотної грамоти, ані спеціальної термінології, проте музику страшенно любив, а надто ту, що вчувалася у снах.»; відраза Карла-Йозефа до «крикливої» музики: «&#8230;я змушений при цьому чути крикливу й порожню музику,..»; із наявною у сюжеті міту річкою, причому інколи це пов’язаність із Гебром (Цумбруннен гине у водах Річки: «Карл-Йозеф Цумбруннен лежав у водах Річки, трохи нижче від місця, де в неї впадає Потік»), а інколи із Стіксом (герої перетинають Річку на шляху на Дзиндзул – місце, де присутні і мертві, і живі), з епізодом міту, згідно з яким голову Орфея море прибило до острова Лесбос, де він і похований: «&#8230;найкращою була голова – спонукувана невидними механізмами впливу, тобто плину, вона ненастанно кивала, з усім погоджуючись.».</p>
<p>У тексті роману також можна виокремити низку аналогій до елементів міту, зокрема до кіфари Орфея: «Йому належить інша мова, точніше, інший орган мовлення – його фотокамера, котру він і тут не віддаляє від себе, любовно покладаючи на коліна.»; до епізоду врятування коханої з потойбічного світу по смерті, причому образу господаря потойбічного світу Варцабича відповідає, очевидно, міфологічний Аїд: «– Я мушу висловити своє захоплення вашою дружиною – громадянкою Воронич, – продовжував господар. – Вона попросила заступитися за вас – і я не можу відмовити.»; до смерті Орфея із непорозуміння: «&#8230;різкий біль у переніссі паралізував усе, крім відчуття жахливої несправедливості, тупого й дикого непорозуміння&#8230;». З погляду нарації, міф є імітацією дії, близької або на можливій грані бажань. Бажання міфологічного Орфея – врятувати кохану дружин з потойбіччя. Аналогічно Цумбруннен якнайпристрасніше бажає щастя із коханою Ромою, чужою дружиною. Цікава трансформація бажаного для Пепи: «Десь там ще була незматеріалізована територія, на якій він міг відшукувати собі радість, чи то пак, бодай спогад про радість, натяк на її можливість».<br />
Наведена система аналогій, що охоплює значущі пов’язаності, аналогії та елементи невитісненого міфу, демонструє наявність рис міфологічного Орфея у образах як австрійського фотографа, так і львівського літератора. В цьому вбачаємо певну стратегію, а саме: Ю. Андрухович «програє» крізь образи Цумбруннена і Пепи історію Орфея, що дає різні розв’язки життєвих ліній і, відповідно, різні моделі існування Поета в сучасному українському просторі. Дану модель визначаємо як «накладання маски Орфея». Доказом того, що в «Дванадцяти обручах» маємо справу із масками Пепа-Орфей&#8230; та Орфей-Цумбруннен&#8230; слугують наступні міркування.</p>
<p>По-перше, за допомогою масок, які втілюються Артуром і Карлом-Иозефом, відновлюється зв’язок тексту роману із «народною площею»: у снах Пепи постають яскраві зображення карнавальних дійств, ритуальних танців, магічних перетворень, тоді як Цумбруннен сприймає реальні святкові дійства як незрозумілі, а тому таємничі.<br />
По-друге, посередництвом роздумів, розмов Артура і Карла-Йозефа вільно передаються сфери вітальна і статева.<br />
По-третє, застосована при творенні образу Цумбруннена форма «нерозуміння та непричетності», за визначенням М. Бахтіна, є організуючим моментом при зображенні т. зв. дурної мовності, якою постає низка негативних аспектів сучасного українського життя, як-от: «Чому ці міста здебільшого схожі на майже зогнилі смітники?»; «&#8230;дедалі очевидніше знахабніння влади, а з ним і розмерзання в людях того внутрішнього пекла, що ім’я йому страх»; «зґвалтована натура знищених пейзажів» та інше.</p>
<p>По-четверте, створені характери фотографа й літератора, а також часте називання першого з них пришелепуватим фотографом, бевзем, віденським роззявою, розсіяним до краю чоловіком, а другого – дурнем, кривлякою дозволяють довершити паралелі Пепа-Орфей та Орфей-Цумбруннен наступним схематичним чином: Пепа-Орфей-»блазень» та Орфей-Цумбруннен-»дурень».</p>
<p>По-п’яте, і Артур, і Карл-Йозеф більшою чи меншою мірою чужі в цьому світі. Тільки смерть віденського фотографа суперечить безсмертності масок: «дурень» перекривається Орфеєм, хоча той самий Орфей, точніше подруга Орфея, рятує «блазня».</p>
<p>Отже, трансформація міфу про Орфея в романі Ю. Андруховича «Дванадцять обручів» передбачає наявність значущих пов’язаностей, аналогій та елементів невитісненого міфу, які демонструють присутність рис міфологічного Орфея в образах як австрійського фотографа, так і львівського літератора; пропонує «програвання» крізь образи Цумбруннена і Пепи історії Орфея, що дає різні розв’язки життєвих ліній і, відповідно, різні моделі існування Поета в сучасному українському просторі й моделює стратегію «накладання маски Орфея»; стратегія накладання маски Орфея та виокремлені ознаки масок дають можливість багатогранного й довершеного поцінування створених автором образів львівського літератора і віденського фотографа як масок Орфей-Цумбруннен-»дурень» і Пепа-Орфей-»блазень».</p>
<p>Отже аналіз нового роману Ю. Андруховича іще раз підтверджує слушну, на наш погляд, думку Є. Барана про опертя творчості письменників «Бу-Ба-Бу» на сміхову народну культуру: «Вони інакшими не будуть, вони мінятимуть маски, але ніколи не зрадять свого дітища. Інакше, це б означало зраду ідеалів своєї молодості»</p>
<p>Джерело: журнал &#8220;Вітчизна&#8221; №9-10, 2005 р. http://vitchyzna.ukrlife.org/9_10_05pechersk.htm<br />
Автор: ЛЮБОВ ПЕЧЕРСЬКИХ</p>
<div class="ngg-related-gallery"><a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/andrux.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="andrux.jpg" alt="andrux.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_andrux.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" alt="220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_220px-Yuri_Andruchovych_by_Kubik.JPG" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/106.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="106.jpg" alt="106.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_106.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/00046_-1.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="00046_-1.jpg" alt="00046_-1.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_00046_-1.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/img.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="img.jpg" alt="img.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_img.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/0011.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="0011.jpg" alt="0011.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_0011.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/404020.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="404020.jpg" alt="404020.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_404020.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/87131.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="87131.jpg" alt="87131.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_87131.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/foto-51686-11757.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="foto-51686-11757.jpg" alt="foto-51686-11757.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_foto-51686-11757.jpg" /></a>
<a href="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/andruh.jpg" title="" class="thickbox" rel="Related images for ДИСКУРС МАСКИ: «ОРФЕЙ» У РОМАНІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА «ДВАНАДЦЯТЬ ОБРУЧІВ»" ><img title="andruh.jpg" alt="andruh.jpg" src="http://andruhovych.info/wp-content/gallery/photo/thumbs/thumbs_andruh.jpg" /></a>
</div>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://andruhovych.info/diskurs-maski-%c2%aborfej%c2%bb-u-romani-yuriya-andruxovicha-%c2%abdvanadcyat-obruchiv%c2%bb/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>2</slash:comments>
		</item>
	</channel>
</rss>
